понеділок, 19 лютого 2018 р.

Чорна пантера


Карочі ходив'єм до кіна, люде. Чорна пантера сі називає. Глибоко ПІД африкансков землев жили племена чорних циганів-фошистів. Фашисти вони тому, бо ніґди сі не грали з білими. В тім кіні вопше фист мало білих людий. 


Аж п'єть племен їх було. Мали баранів, курий, домашніх носорогів всякіх. О! І мали вни єдного вождя. А той вождь часто виїзжив НА поверхню земли. І єдного разу там го бомбезно підорвали. То він сі обідив і вмер по справжньому.

Ну то значи шо? Тре вибрати нового короля. Вийшли два, зачєли сі бити. Товклисі, як під клюбом на Мражници. Насмерть карочі. Один, той шо Чава, був сином вождя, то він переміг. А той, шо Нбака, його брат по татовій сестрі, лишивсі живий. Бо тамтой го пожєлував і пустив. Пиздуй, каже, носорогів пасти, сир робити.

Потім Чава, по закону, лиґнув си фйолєтової води, котру робили з такого ж коліру квітів, шо росли на королівскіх клумбах. А всі негри докола зачєли засипати го піском по самі вуха. 

О. Тутка він відключивсі, а потім очухавсі вже одітий у вишиванку і увидів свого підорваного тата. Побазарив з ним троха. Той му оповів, як жити далі і Чава знову вирубався, а потім проснувсі вже провдивим корольом. 

А ше в тих циганів, люде, був такій метал, ВЕБРАНІЙ сі називав. То вни з него всьо робили, курва. Літаючі тарелі, лижки, сокіри, навит бойові трембіти. І тому все в них було суперово. Нікого сі не бояли, всіх мали в сраці. А НА земли жив оден курвийсин, на Кадирова фист похожий, який хтів той вебраній спиздити. Але наші цигани були не дурні. Вни прочитали кобзаря, полетіли в Корею на здибанку з тим йолопом і успішно го замочили у виходку. 

Ну і ніби всьо заїбісь, але ту об'явився ше оден придурок.
Каже: 
- Я наслєдний принц, курва, хочу бути корольом п'єти племен! Давай, Чава, бдем сі бити на штангенциркулях!

Билисі вни, билисі і той Чава впав у провалля, ше глибше, ніж то, шо під Оровоградом сі утворило недавно. Ну всі подумали, шо йому піздєц і зачєли нового короля в сраку цілювати. Тутка новий король зрадів і захорував на звьозну хоробу. І не всім то сі сподобало.

А Чава, оказуєсі, вижив, бо його напоїла Нокія фйолєтовов водов, котру вкрала з королівскої клумби. Нокія, то та якби його кубіта була, але в кіні він ї не грав. Ну, опшем, та Нокія його оживила і він знов пішов сі бити з тим йолопом. 

Ше забув сказати, шо хлоп, як тото зілля випивав, вно на него діяло, як валєрйанка на кота. І сильний ставав, як пантера, а чорний то він був і так від народжинє.

Довго вни сі били тими циркулями. Дірок наробили єден в другім цілу купу, аж небо крізь них видно було. Но і всі племена тиж сі позбігали, як увиділи, шо тоті вироблєють. І давай межи собов сі прати. Бойові носороги, вебранієві трембіти, літаючі тарелі... Билисі на піздєц. Але наші, в кінци, всіравно виграли. 

Завше Ваш, Яків Кутовий

пʼятниця, 16 лютого 2018 р.

Як я сі закохав в поліцію

 Недавно їздив'єм до Лємберґа автом, люде! Но то ви знаїте, шо то за місто в плані вуличних виґібасів? О! Їду я поволи, як волами. Збоку навігатор голосом Ядзі дзижчт: наліво-просто-ґаз до бляхи, телипню! А я мушу сі слухати, бо знаю, як нє, то бду мав чирвоне вухо, або сине воко. Їду, а передо мнов якійсь шофир блим-блим світлами. Тіко’м сі напружив, аж ту з корчів поліціянт патиком, курча, хальт*! Я став, він підходе. Камеру включів:
- Я, Василь Такійто, ви порушили, то зле, бо ту цегла висит. Але пасом ви припнені, то люкс. Штраф - отакійво! Де їдете?
Я був спантеличений спочатку, але’м сі опам’їтав та й кажу:
- Та во, пане поліцай, везу дружину в лікарню...
Той, зі співчуттям:
- Йо-йой? Шо, так терміново?
Я:
- Та ніби нє, то на Кульпарківску, але здало би сі якнайборше...
Вислухав він мене уважно та й кличе якусь поліціянтку..
На, - каже до неї, - то твій клієнт. Акурат сі навчиш протоколи писати.
- То моя стажорка, - каже мені.
Див'юсі на ню і в мене таке вражиннє, ніби мене хто в прірву друлив і я в невагомости. Зразу мені сі захтіло, би вна мене в плєн взєла.
Людеееее, алллле, курча паліца... яка то краса неземна! То є цуд небесний! Брови, як лебеді, волоссє кольору червонограцкого вугілля, носик, очка чорні… Погляд такий вогненний, аж ми пити сі захтіло. А які перса? Такі пружні з-під мундура випирают, шо іменний значок мож навит не кріпити. Бо він си лежит на них, як уродиновий пляцок на столі, і в небо сі дивит. Така стріла, шо нема ради! Серце від тої радости б'єсі, рукі тримтят, кажу:
- Мож мені з авта вийти?
Та ківнула головов, та й я вийшов, став коло неї. Мало того, шо ми руки трєслисі, то тепер ще й ноги сі долучили - всьо як на нараді перед головним ридактором. А вна до мене з посмішкою на півмільйона:
- Дивітсі, прошпана, сюдаво. Ви порушили два знакі. За оден піцот гривень, за другий - двіста підисєть. Шо вибираїте?
- Та я, прошпані, гроший не маю, аніраз. А за підисєтку нич нема?
- Є. Але то за пас неприпнений. А ви ним були пришпилені, камера всьо фіксує.
- Но ти ви її вимкніт, а я знов під’їду, вже без ременя. Га?
- Ха-ха-ха! Ви, прошпана, наглий, як Т-150*, але ж і симпатичний, до шляка ясного! Добре є! Давайте такво: сідайте в авто, розвернітсі і під'їжджєйте до мене по новій. Не забудьте пас відшпилити, ну і валіт під ту цеглу.
То я так і зробив. Під'їжджєю я чотко, колічка пишчат, вікно відкрите, би було видно, шо пас відстебнутий. Всьо, як має бути. Вна ми патиком так сором'язливо - хальт! Но та й далі всьо по закону:
- Іванка Такато. Ви шо, прошпана, протівоударний? Чьо ремнем сі не пришпиляєте? Га?
А далі, люде, протокол і ПІДИСЄТЬ ЄДНА гривня кари. Отакво, люде! І як ї після того не возлюбити?
Но а саме головне, мої дорогі, вна з другого боку протоколу ше свій телєфон написала. Тре бде подзвонити. Тіко би'сте Ядзі нич не казали, добре? Бо більше вам ніґди ніц не повім.

Завше Ваш, Яків Кутовий

*хальт - то є “стій” по німецки
Т-150 - трактор

середа, 14 лютого 2018 р.

Так, я сі матюкаю...

Так, я сі матюкаю, курва, фист!
І у фистбуку, люде, і, навит, в приватних розмовах, особливо, з тими, шо ніби обранці!
А коли ми кажут, шо то "так нефайно, з вигліду такій антиліґєнтний", і "опше, хто тебе ту просив" чи "йди, хлопе, на вибори, тай наводь порєдки", я їм відповідаю по буквах:
- Мені похуй ваш феньшуй, я троха митець і я то ТАК виджу!!! Мені тре ходити по рівнім асвальті, мати файну роботу і жити в чистім місті, а не в срачі! Но і видіти ваші дикларації. Шо , курва, неясно, до холєри?
Комусь ту сі не подобає мова, котров я пишу, га ??? Но то йди, курва, телипню, на базар в Дрогобичи і повіч то саме вуйкови, шо кролів продає. Бо тов мовов, котров пишу, прошпаньства нешановне, говорят тисічі людий. І жаден з них навит на міліметр не мислит, шо тим він ображає Неньку чи кує в собі хахла.
Клєрки чомусь сі боят ня, як гандони сонцє. Но і тому, після спілкування зо мнов, часто ходєт до баби Валі на оливо відливати. Але чось в неї завше єкісь роги з копитами ся получают, до шляка ясного!
Хтось, навит, виписує, шо Кутовий, то опше кубіта! Гарна, як Анджоліна, з цицками, шо в Памели і страшенно зла! Але яка вам, впізду, ріжницє?
А ше кажут, жи Куба людий в тьомну використовує, фист якій підлий, тому не справжній і, опше, жи го нема.
І тому, люде, я часто сі сню по ночєх декотрим верствам населиня. І сон той аніраз не еротичний, блять!
Можете ми закінути, жи мож було делікатніше про то повісти, але мені, як завше, то до сракі.
Завше Ваш, Яків Кутовий, врахнарода під номером ЄДЕН.

субота, 3 лютого 2018 р.

Про кубіт, хлопів і їхні свєта

Я, люде, не свєткую восьмемарца, валінтіна та інші нібисвєта, бо маю їх в сраці. Але капєц як люб'ю тоту, Небом дану нам, половинку. Тим більше, шо деколи вна складає навит чи не дві третини! 
 
І тому мушу визнати, шо хлоп, люде, фист паскудна істота. Митець всьо в тім світі врахував і дав му в поміч кубіту. Але я вам повім шчіро, шо то створіння тиж не з найкрашчіх. Але, як доповненє до першого, працює ефективно. Головне файно проаналізувати тактико-технічні характеристики додатку і добре сі навчити ним оперувати. А кубіта, в свою чергу, мусит бути уважнов і готовов до ріжних збоїв в роботі кєпского характеру хлопа. Но бо так він зроблений і нема на то ради. 
 
Казов колись, але ріпітну ще роз: 
 
Хлоп без кубіти, люде....
шо кубіта без хлопа! 
 
Шануйтесі завше, не тіко в свєта! 
 
Завше Ваш, Яків Кутовий

четвер, 1 лютого 2018 р.

Танк і Ялинка

Ігор Калістратович Пздро був, люде, державним діячом, бізнесменом, та й ігроманом нараз. Було в него купу гроший, але не було танка. А він фист, як любив у компутерні таньчікі сі бавити. Но то купив си правдивий. Від іржі відчистив, на чорно помалював, тріплєкси* затонірував, спойлєри-отражатєлі всякі там навішав. Магнітолу модну заінсталював, з усілітільом німецкім. Навит на учот в МРЕВ поставив з номерами іменними. Опшем зробив му тюнінг відповідний. 
Поставив го в ґаражи і підлогу з підогрівом мармуровов плитков виклав. Файно Танкови там було, тепло. Шотижнє го мили, мастиками усякими натирали. Навит озвіжувачі повітря з запахом паленої ґуми приміняли. Бомба, а не життє, нє? Але, насправді, не було в него тої сатисфакції танкової. Бо нема для танка більшого шчістє, як талапатисі в болоті. А ту вся обора в Калістратовича бруківков столітньов викладена, шо ї ґвізнули* з центру Львова і троха з Дрогобичє. Ані тобі ґазнути порєдно, ані в болото залізти по саме дуло. Но і слизько, як на льоді, шо зимов, шо влітку. Гидко згадати!

Набридло му такє життє, люде, і рішив він втекти звідтам. Попросив охранніка, би він му повні бакі соляри залєв. А той раньче на окко підлогу мив, то знав шо до чого і поміг му. Но і єдного дня втік Танк. Погнав світ за вочи. Гуляв наш герой просторами Неньки, поки не натрапив на Місто і не увидів танковий рай. Доріг нема, тротуарів тиж, всьо корчами заросло та калабані в пів людського зросту. А посеред головного пляцу ялинка росте. Чорна!
- Чуїш, ти, трактор? - каже до него Чорна Ялинка. 
- Якій я ті трактор, мантелепо з голками? Я - Танк, - ввічливо відповів той. І так слово за слово, розговорилисі. Оказуєсі, жи тота Ялинка все життє в Місті росте, від тодий, як вно ше селом було. І знає за него всьо. Розповіла му про всі тутешні цуда. Як, наприклад, асвальтоукладчікі по ночах асвальт кладут, а на рано мєстні люде го по оборах розтєгуют. А потім дурні запити в міську раду пишут. Багато всякого розповіла. Канал “Діскавері” най сі сховає. 

Оселивсі Танк біля Ялинки. По ночах діафільми сі дивили про Червоного Каптурка і Королєву Сніжну. І реп бруклінскій на всьо Місто слухали. Ялинці вже не так сумно. Та й Танку весело. Не раз, від тої радости, вікна в квітковім маґазині дулом виб’є, якійто гладіолус вкраде і Ялинці спрезентує. А бувало спинит наш броньовик якогось маршручіка і просит жалібно: - Ану жени каністру соляри, кіоск на штирьох колічках, бо тя переїду! Шофери жєлували го, і тому завше давали. Файне життє, нє? 

А Пздро тим часом бігав по всій Неньці, свого любимого Танка шукав, найти не міг. В розшуки ріжні подавав, навит в “Медіа Дрогобиччина” оголошинє зробив. То, врешті, дали му цинк*, в якім місци його улюбленець. 

Приїхав Калістратович, увидів Танка, з радости в гусениці цілювати зачєв. Потім роздививсі докола і мало атак серці не дістав. Зразу паркан триметрової ширини посеред пляцу поставив і хату з ґаражом вибудував. А далі зачєв асвальтувати всьо Місто і бруківкою гранітною з-під Костополя викладати. Ялинку на зелено помалював, а на чубок їй таріль сателітарний сино-жовтого коліру причепив. А потім салют і авіаційне шоу устроїв в честь пропажі. 

Увидів то всьо неподобство Танк і шляк го трафив. Зачєв сі бити в істериці об паркан висоти восьмиметрової з каменя литовського: 
- Не буду так далі жити! Хочу по баюрах їздити! Віддайте моє право калабані місити! 

Бачит Пздро, шо біда та й викликав тоді Автодор до себе: 
- Значи так! Роби шо хоч, але би на рано пів міста стало таким, шо мож було тіко танком проїхати. Як нє, то я ті рєзко оптимізацію проведу! 

Перестрашивсі Автодор не на жарт і виконав захцянку мужа державного. Все зразу на свої місця стало. Знову рай, багно, чорна Ялинка … Шчістє! Жиє теперка наш Танк, як му пасує і в дуло не дме. Тіко деколи, як сі схоче йому шось неординарне, то він, паркан перескоче і возит діток в школу по калабанях, а ті йому за то пісні про евросоюз співают.

І такі ото цуда сі діют у Місті, поки Ігор Калістратович в столицях діла рішає. 

Завше Ваш, Яків Кутовий. 

*ґвізнули - свиснули, вкрали *тріплєкс - віконечко в танку, через яке мож сі подивити, шо сі робе докола. *цинк - підказка

неділя, 28 січня 2018 р.

Но така си думка!


То не аніґдот, люде, то така си думка! 

 
Всі ви знаїте, люде, шо кажен з вас має голову, котра в декотрих має здатність мислити. І мислі тоті ся рухают не по прємій, як васервага, траекторії, а в скажено-метушливім ритмі. А є серед людий і ті, хто думає, шо він, принаймні, блогір, якшо не письменник. Так от вони, транслюючи свої бачення просто на монітор, без допомоги сепаратора, створюють такий самий хаос в голові своїх підписників. 
 
До чого то я? 
 
А! Шєнуйте своїх прихильників, фільтруйте букви, думки, користуйтесі засобами особистої гігієни! 
 
Завше Ваш, Яків Кутовий

неділя, 21 січня 2018 р.

Слимакі

Слимакі минулого року вродили фист. Було їх аж занадто. Дістали всіх, навит мене. Бо слимак, люде, то така зволоч, шо жере всьо підряд. Бульбу, вогиркі, а капусту взагалі найбільше любит. Мало того, воно ше за собов шмарклі тєгає, а разом з ними, заразу всяку по городі розвозе. Багато шкоди від того! Шо з ними люде тіко не робили! Як з ними сі не бороли, а ті всьо їдно плодилисі, як шчурі перед апокаліпсисом. І дустом їх труїли, попелом-вапном посипали, соленов водов поливали, нич не помагало, аніраз. Врешті люде зачєли їх збирати і на мадяри-чехи возити, але вни тамка тиж не приїлись. Ба, навит французи, котрі споконвіку їдєт всяку гидоту, ті тиж сі відмовлєли то паскуцтво жерти. Но і кури мої, відповідно, тиж не хтіли. Аж мене шляк трафив! А ту Новий Рік на Дрогобиччину прийшов. Рішив я своїх курий покарати за то, жи не дали ради тим слимакам. Взєв я кугута за шкабарки і пішов жалітисі на него до сусіда. Сусіда мого звати Руль, бо він в дєцтві з татового авта кермо вкрав за то, шо той му колеса в ровері порізав. В місті зара якімось заступником працює. Главним наразі не могли поставити, бо він акурат за гопстоп відсидів і вийшов недавно. О! Но то він каже: - Давай того кугута голодом заморим? - Як? - сі питаю. - Та як? Голову му відотнем, він не бде мати чим їсти і здохне, падло! Так і зробили’змо. Голову бартков до колоди - чяаааах. Кугут побігав п’єть мінут без голови - від їдного корита до другого - та й впав. Я Руля сі питаю: - Мо’ він змерз, бо босий бігав? А Руль: - Нє, Куба, заштивнів твій пітух остаточно. Буде знати, як жити не по панятіям.
Тодий я си помислив, шо деякі люде без голови десятки літ ходєт по світу. Навит кєруют цілими містами чи селами і тим сі не переймают. І тому та вся війна “кури-люди-слимакі” ми нагадує борьбу наших антикорупційних органів з хобарниками.
Того кугута, люде, ми з Рульом на сам Новий Рік зжерли. Провели го у такий спосіб в остатню путь. Кості згодували мому псови. Крем го звати. Акурат рік Жовтої Собакі сі зачєв. Увидим, як воно в тім році буде з тими слимаками. Але пси, наскіко я знаю, слимаків тиж не їдєт. Як і тотой кугут, люде. Тому, бдем виділи і матимем то всьо на воку. Головне, би не дати тим слимакам сі плодити. Або мо' новий сорт курей вивести?
Але, як сказав оден з очільників міст Бирмуцкого трикутника на мєстному радію:
- Це все результат багаторічної “РОБОТИ БЕЗРОБІТТЯ” певних структур, в першу чергу - сімей…. От типерка розшифруйте то послання, люде! Завше Ваш, Яків Кутовий

понеділок, 15 січня 2018 р.

Паха

"Звати ня Паха Підлий, люде. І ви знаєте, люде, шо я тиж плачу. Не менче за вас всіх, курва! Так, хожу і реву, блять, як остатня курва ... Де реву? А десь, в укритім від люцкіх вочий, місци.
Не раз вилізу на дах з удочкою, нанизаю на ню кубасу і сиджу, курва, плАчу, аж сі заходжу. Потім, як злапаю кота якого на гачок, но то тєгну го на гору. Він верешчит, а я го тєгну і реву, сльозами сі заливаю.
А ше люб'ю в парку голубів годувати. Накришу їм хліба на асвальт і зачинаю плакати. Вни сі позбирают докола мене, жерут, ґульґочут. О! А, як їх сі назбирає ціле стадо, я туди цеглинкою - хуяааак! Мінімум трох мож відспівувати. Зразу радісно так на серцю і сльози щирі з тебе сі льют.
Або в пивниці. Купа закруток, винко, спірт в заначці. Сидиш, плачеш, п'єш, закусюєш, знов п'єш. Так приємно повстанскі пісні ричати на півміста і шмарклі по пиці розмадзьґувати!
А їдного разу я опше взяв та й вмер. І хуй з тобов, скажете, нє? Но, але я тиж людина, хоч і не вакцинований. Ну падлянкі постійно кідав, то шо, курва, маю на підлозі лежєти? Як хтось вмирає, люде, завше тре го на шось положити, курва. А в мене ніц не було, тіко журнальний столик. А на такім лежєти то встидпозор. Но і де той стіл де взєти, курва?
Прийшов колєґа Василь, поліз на стрих. Найшов стіл старий, дубовий, зачєв го на вихід тєгнути. Послизнувсі і брикнув звідтам, ше й стіл зверха на него впав. Просто по голові пєрдикнув. Но то Васик відключився від пітанія, лежит не дихає. Надходе ше єден придурок, сусід Петро, сі дивит, в хаті лежит єден труп, тобто я, а на оборі другий, прикритий дубовим столом. То він визвав наглу поміч до того, шо тепліший був. А я, курва, лежу ту вже два дни - зимний, штивний і німий. Нахуя мені таке западло?
Але нарано наступного дня всьо таки притєгнули стіл, положили ня і відспівали, як має бути. Потім закопали на цвинтарі на два метри нижче ватерлінії.
Тому я вам скажу, шо проблєми тре рішати зранє, бо зранку, люде, навит хуй більший!"
Записано Яковом Кутовим зі слів Пахи вірно, до міліметра

середа, 10 січня 2018 р.

Небо міста

Небо нависало чорним, подертим на дрантя, простирадлом. Вулицев брів хлоп, ше недавно елєґанцко вбраний, а нині аж ніяк не схожий на того вчорайшого. Йшов си і лупав червоними, невиспаними, очима крізь діоптрії запрілих окулярів. Було фист темно докола, але рєтував повний місіць, котрий світив, як майтки секретаркі при світлі клубного ультрафіолету, переливаючись кольоровими піґулками. Він йшов баюрами міста, шо сі утворили від мокрого снігу, струшував видіння з пам’яти і матюкавсі до темних ліхтарів. Вдалині самотній двірник розмітував сніг держаком від лопати.


- Де я лишів авто?,- думки сі  крутили в банєку, як вуж на пательні,- чому на цій вулиці замість хідників суцільне багно?
- Шо то за місто? - спитав він у нічного двірника, прикривши лице капюшоном з хутряною обрамівкою.
Той відповів.
- Фуууух, не моє,- з полегшенням зітхнув. Але зи серцє, на великий палець ноги, впав му кавалок каменє. Хлоп зойкнув, але то не помогло, палець пульсаційно болів і зачинав пухнути.
  Далі він вже йшов обережніше, хоча змісту в цьому не було: ше вчора, напуцовані до шаленого блиску, мештики, повні води зі снігом, радісно цьмакали в такт думок.
- Яка то вулицє, холєра ясна, ані єдної таблички? Де то сі зачєло вчора? Хто був зо мнов - прокурор, архітект, активісти?,- фільм в його голові крутивсі по колу, уривався, бренчав шансоном, але відповіді не було.
  Почувсі шум мотора. Під'їхало авто без передних коліс. Їхню функцію виконували два хлопи в оранжових жилєтках. На кузови машини стояв ше єден і махав на всі боки пустов шуфльов, ніби гонив комарів.
- Пане кєровніку, шо так рано на роботу? Падайте в кабіну, підвезу,- з вікна піско-розкидувальної машини на хлопа дививсі шофер з ЙОГО міста.
- Як він мене спізнав? Мені ж сказали, шо то не МОЄ місто? - думки в голові вже зачинали інтенсивно оргазмувати.
В середині було тепло, пахло солярою, часником, а голі баби зі стінок нагадали хлопови минулий день. Водій щось весело розповідав, попивав колу і пробував втішати:
- Та як спізнав? По вашій шєпці! Про ню свого часу всі мєстні ґазети писали, - продовжував читати думки водій,- Йой, курча, не переживайте! Найдесі авто! Возьміт тамво, в бардаку, потєгніт си сотку, вспокійтесі.
- Звідки він знає, ХТО я і ШО шукаю,- думка майнула і зникла в морозі ночи.
Вни їхали ше довго, кєровнік дививсі докола і не спізнавав НІЧОГО!
- Пісок сі скінчив, тре на дозаправку,- сказав водій.
А вже коли ся спинили, хлоп вийшов з кабіни і увидів, шо дорога позаду була нечищеною і гладкою, без жодних ознак піску.
- Але ж у вашім кузові навит не пахне піском? Шо ви розкидаєте, га? - спитав у водія.
- Відкати, пане кєровнік, ваші ВІД-КА-ТИ?- шофер вдарив "по коробці" і, обклавши хлопа триповерховим матом, зник в ранкових сутінках.
Докола здіймався день з присмаком Нового Року. Пан кєровнік  стояв посеред дороги в споднях, мокрих по коліна і з великим пальцьом ноги, котрий розпух і не вже сі не поміщав у мешт. А перед ним біліла тАбличка з назвою ЙОГО міста, перекресленою червоним пасом.
З Новим Роком, люде!
                       Завше Ваш, Яків Кутовий

середа, 20 грудня 2017 р.

Гуй

Я ті повім, хлопе, шо ти неадекватний гуй, курва! Дви на него! Всьо му сі не подобає!
Світлофор світит? Світит! Но то шо хоч, га? Хто ті, курва, винен, жи не встигаїш перебічи дорогу за півсекунди?
Тротуари непосипані? Ти шо, курва, рук не маїш, чи шо? Оно повний ящик з піском стоїт. Бери шуфлю й мечи, як ті тре! А нє, то купи си костилі, телипню!
Сніг впав і в крані води нема, бо шось там сі замулило. Но то шо, курва, тєжко посидіти три дни без води, га? Бедуїни в пустині опше п'ют раз на тиждинь і нич їм не є! Старий вже, не маїш сил си тої води принести? А на холєру опше антікваріату сі мити, га?
Шо там ше сі не подобає? Асвальт у сніг ложат? І шо? Взєв би'с ліпше хлопакам флєжку притєгнув і сала кавалок. Ну і шо шо то турки? Вони ж не верблюди, би горівку не пити?
Ну брешут ті у вочи, то шо? Зроби виглід, жи то правда, закуси вогирком і повтирайсі! А хулі?
Черги в ошчадкасі? Стій і спілкуйсі!
В шпиталю місцє нема, мусиш в калідорі жерти? Скажи дєкую, шо опше шось на зуб дали!
В школі вже восьмий раз гроші на фіранки збирают? Дай і не пизди!
Та і до сракі то всьо, шо і про кого бдеш ту виписувати. Мери з дипутатами під лєвими акаунтами в твоїх же друзях сидят і ржут, як на земельній комісії з дірібану.
Но то чьо ричиш на весь фистбук, як кандидат перед виборами?
Тебе питаю, га???