неділя, 21 січня 2018 р.

Слимакі

Слимакі минулого року вродили фист. Було їх аж занадто. Дістали всіх, навит мене. Бо слимак, люде, то така зволоч, шо жере всьо підряд. Бульбу, вогиркі, а капусту взагалі найбільше любит. Мало того, воно ше за собов шмарклі тєгає, а разом з ними, заразу всяку по городі розвозе. Багато шкоди від того! Шо з ними люде тіко не робили! Як з ними сі не бороли, а ті всьо їдно плодилисі, як шчурі перед апокаліпсисом. І дустом їх труїли, попелом-вапном посипали, соленов водов поливали, нич не помагало, аніраз. Врешті люде зачєли їх збирати і на мадяри-чехи возити, але вни тамка тиж не приїлись. Ба, навит французи, котрі споконвіку їдєт всяку гидоту, ті тиж сі відмовлєли то паскуцтво жерти. Но і кури мої, відповідно, тиж не хтіли. Аж мене шляк трафив! А ту Новий Рік на Дрогобиччину прийшов. Рішив я своїх курий покарати за то, жи не дали ради тим слимакам. Взєв я кугута за шкабарки і пішов жалітисі на него до сусіда. Сусіда мого звати Руль, бо він в дєцтві з татового авта кермо вкрав за то, шо той му колеса в ровері порізав. В місті зара якімось заступником працює. Главним наразі не могли поставити, бо він акурат за гопстоп відсидів і вийшов недавно. О! Но то він каже: - Давай того кугута голодом заморим? - Як? - сі питаю. - Та як? Голову му відотнем, він не бде мати чим їсти і здохне, падло! Так і зробили’змо. Голову бартков до колоди - чяаааах. Кугут побігав п’єть мінут без голови - від їдного корита до другого - та й впав. Я Руля сі питаю: - Мо’ він змерз, бо босий бігав? А Руль: - Нє, Куба, заштивнів твій пітух остаточно. Буде знати, як жити не по панятіям.
Тодий я си помислив, шо деякі люде без голови десятки літ ходєт по світу. Навит кєруют цілими містами чи селами і тим сі не переймают. І тому та вся війна “кури-люди-слимакі” ми нагадує борьбу наших антикорупційних органів з хобарниками.
Того кугута, люде, ми з Рульом на сам Новий Рік зжерли. Провели го у такий спосіб в остатню путь. Кості згодували мому псови. Крем го звати. Акурат рік Жовтої Собакі сі зачєв. Увидим, як воно в тім році буде з тими слимаками. Але пси, наскіко я знаю, слимаків тиж не їдєт. Як і тотой кугут, люде. Тому, бдем виділи і матимем то всьо на воку. Головне, би не дати тим слимакам сі плодити. Або мо' новий сорт курей вивести?
Але, як сказав оден з очільників міст Бирмуцкого трикутника на мєстному радію:
- Це все результат багаторічної “РОБОТИ БЕЗРОБІТТЯ” певних структур, в першу чергу - сімей…. От типерка розшифруйте то послання, люде! Завше Ваш, Яків Кутовий

понеділок, 15 січня 2018 р.

Паха

"Звати ня Паха Підлий, люде. І ви знаєте, люде, шо я тиж плачу. Не менче за вас всіх, курва! Так, хожу і реву, блять, як остатня курва ... Де реву? А десь, в укритім від люцкіх вочий, місци.
Не раз вилізу на дах з удочкою, нанизаю на ню кубасу і сиджу, курва, плАчу, аж сі заходжу. Потім, як злапаю кота якого на гачок, но то тєгну го на гору. Він верешчит, а я го тєгну і реву, сльозами сі заливаю.
А ше люб'ю в парку голубів годувати. Накришу їм хліба на асвальт і зачинаю плакати. Вни сі позбирают докола мене, жерут, ґульґочут. О! А, як їх сі назбирає ціле стадо, я туди цеглинкою - хуяааак! Мінімум трох мож відспівувати. Зразу радісно так на серцю і сльози щирі з тебе сі льют.
Або в пивниці. Купа закруток, винко, спірт в заначці. Сидиш, плачеш, п'єш, закусюєш, знов п'єш. Так приємно повстанскі пісні ричати на півміста і шмарклі по пиці розмадзьґувати!
А їдного разу я опше взяв та й вмер. І хуй з тобов, скажете, нє? Но, але я тиж людина, хоч і не вакцинований. Ну падлянкі постійно кідав, то шо, курва, маю на підлозі лежєти? Як хтось вмирає, люде, завше тре го на шось положити, курва. А в мене ніц не було, тіко журнальний столик. А на такім лежєти то встидпозор. Но і де той стіл де взєти, курва?
Прийшов колєґа Василь, поліз на стрих. Найшов стіл старий, дубовий, зачєв го на вихід тєгнути. Послизнувсі і брикнув звідтам, ше й стіл зверха на него впав. Просто по голові пєрдикнув. Но то Васик відключився від пітанія, лежит не дихає. Надходе ше єден придурок, сусід Петро, сі дивит, в хаті лежит єден труп, тобто я, а на оборі другий, прикритий дубовим столом. То він визвав наглу поміч до того, шо тепліший був. А я, курва, лежу ту вже два дни - зимний, штивний і німий. Нахуя мені таке западло?
Але нарано наступного дня всьо таки притєгнули стіл, положили ня і відспівали, як має бути. Потім закопали на цвинтарі на два метри нижче ватерлінії.
Тому я вам скажу, шо проблєми тре рішати зранє, бо зранку, люде, навит хуй більший!"
Записано Яковом Кутовим зі слів Пахи вірно, до міліметра

середа, 10 січня 2018 р.

Небо міста

Небо нависало чорним, подертим на дрантя, простирадлом. Вулицев брів хлоп, ше недавно елєґанцко вбраний, а нині аж ніяк не схожий на того вчорайшого. Йшов си і лупав червоними, невиспаними, очима крізь діоптрії запрілих окулярів. Було фист темно докола, але рєтував повний місіць, котрий світив, як майтки секретаркі при світлі клубного ультрафіолету, переливаючись кольоровими піґулками. Він йшов баюрами міста, шо сі утворили від мокрого снігу, струшував видіння з пам’яти і матюкавсі до темних ліхтарів. Вдалині самотній двірник розмітував сніг держаком від лопати.


- Де я лишів авто?,- думки сі  крутили в банєку, як вуж на пательні,- чому на цій вулиці замість хідників суцільне багно?
- Шо то за місто? - спитав він у нічного двірника, прикривши лице капюшоном з хутряною обрамівкою.
Той відповів.
- Фуууух, не моє,- з полегшенням зітхнув. Але зи серцє, на великий палець ноги, впав му кавалок каменє. Хлоп зойкнув, але то не помогло, палець пульсаційно болів і зачинав пухнути.
  Далі він вже йшов обережніше, хоча змісту в цьому не було: ше вчора, напуцовані до шаленого блиску, мештики, повні води зі снігом, радісно цьмакали в такт думок.
- Яка то вулицє, холєра ясна, ані єдної таблички? Де то сі зачєло вчора? Хто був зо мнов - прокурор, архітект, активісти?,- фільм в його голові крутивсі по колу, уривався, бренчав шансоном, але відповіді не було.
  Почувсі шум мотора. Під'їхало авто без передних коліс. Їхню функцію виконували два хлопи в оранжових жилєтках. На кузови машини стояв ше єден і махав на всі боки пустов шуфльов, ніби гонив комарів.
- Пане кєровніку, шо так рано на роботу? Падайте в кабіну, підвезу,- з вікна піско-розкидувальної машини на хлопа дививсі шофер з ЙОГО міста.
- Як він мене спізнав? Мені ж сказали, шо то не МОЄ місто? - думки в голові вже зачинали інтенсивно оргазмувати.
В середині було тепло, пахло солярою, часником, а голі баби зі стінок нагадали хлопови минулий день. Водій щось весело розповідав, попивав колу і пробував втішати:
- Та як спізнав? По вашій шєпці! Про ню свого часу всі мєстні ґазети писали, - продовжував читати думки водій,- Йой, курча, не переживайте! Найдесі авто! Возьміт тамво, в бардаку, потєгніт си сотку, вспокійтесі.
- Звідки він знає, ХТО я і ШО шукаю,- думка майнула і зникла в морозі ночи.
Вни їхали ше довго, кєровнік дививсі докола і не спізнавав НІЧОГО!
- Пісок сі скінчив, тре на дозаправку,- сказав водій.
А вже коли ся спинили, хлоп вийшов з кабіни і увидів, шо дорога позаду була нечищеною і гладкою, без жодних ознак піску.
- Але ж у вашім кузові навит не пахне піском? Шо ви розкидаєте, га? - спитав у водія.
- Відкати, пане кєровнік, ваші ВІД-КА-ТИ?- шофер вдарив "по коробці" і, обклавши хлопа триповерховим матом, зник в ранкових сутінках.
Докола здіймався день з присмаком Нового Року. Пан кєровнік  стояв посеред дороги в споднях, мокрих по коліна і з великим пальцьом ноги, котрий розпух і не вже сі не поміщав у мешт. А перед ним біліла тАбличка з назвою ЙОГО міста, перекресленою червоним пасом.
З Новим Роком, люде!
                       Завше Ваш, Яків Кутовий

середа, 20 грудня 2017 р.

Гуй

Я ті повім, хлопе, шо ти неадекватний гуй, курва! Дви на него! Всьо му сі не подобає!
Світлофор світит? Світит! Но то шо хоч, га? Хто ті, курва, винен, жи не встигаїш перебічи дорогу за півсекунди?
Тротуари непосипані? Ти шо, курва, рук не маїш, чи шо? Оно повний ящик з піском стоїт. Бери шуфлю й мечи, як ті тре! А нє, то купи си костилі, телипню!
Сніг впав і в крані води нема, бо шось там сі замулило. Но то шо, курва, тєжко посидіти три дни без води, га? Бедуїни в пустині опше п'ют раз на тиждинь і нич їм не є! Старий вже, не маїш сил си тої води принести? А на холєру опше антікваріату сі мити, га?
Шо там ше сі не подобає? Асвальт у сніг ложат? І шо? Взєв би'с ліпше хлопакам флєжку притєгнув і сала кавалок. Ну і шо шо то турки? Вони ж не верблюди, би горівку не пити?
Ну брешут ті у вочи, то шо? Зроби виглід, жи то правда, закуси вогирком і повтирайсі! А хулі?
Черги в ошчадкасі? Стій і спілкуйсі!
В шпиталю місцє нема, мусиш в калідорі жерти? Скажи дєкую, шо опше шось на зуб дали!
В школі вже восьмий раз гроші на фіранки збирают? Дай і не пизди!
Та і до сракі то всьо, шо і про кого бдеш ту виписувати. Мери з дипутатами під лєвими акаунтами в твоїх же друзях сидят і ржут, як на земельній комісії з дірібану.
Но то чьо ричиш на весь фистбук, як кандидат перед виборами?
Тебе питаю, га???

Дивіності



Знаєте Радика? А я знаю. Олег Юліанович Радиксі називає. О! Но то він теперка бігає по Львову і всіх сі питає:
- Люде, поможіт ми написати про дивіності, бо ми гет паміть відбило!
То я рішив му помочи і троха си згадав за ті чєси.

Був в БорИславі фарфоровий завод, люде. Всі звідтам посуду крали. Возили на сибір, до малдаван, навит в Румунію. Я сам з того заводу купу сервізів на поляки вивіз. Його, певне, того і закрили потім, би'сте знали!

Пластмасові масажні шльопки я в Польщу возив по вісім торб за раз. Нахуя їм тре були ті кайдани, в яких, після півгодинного носіння натиралися тааааакі мозолі, шо "духам" у войску і не снились, я незнаю досі. То дев'ята загадка натури, люде!

Відрами скуповував польску помаду у Львові на базари і тарабанив ї до Кийова. Потім ті відра сі розкуповували за пітнайціть мінут в гуртожитках педу, легкої та харчової промисловости.

З поляків, то я був фист мудрий, і віз срайтасьму. Але таку би в рулоні не було дірки. Бо всі думали, шо там більше паперу і на довше срати стане.

Якось рекітьори наїхали на Сірьогу з нашої обшчаги, котрий наркотою вже рік торгував, а ніц їм не платив. Вибили му двері і запхали п'єть ножів у живіт. А він, телипень, вибіг на балькон і, ніжно притримуючи руков свої бебихи, всі кровно зароблені доляри викінув з девєтого поверху. А ми сиділи з пивом внизу і навит не мріяли про такє шчістє в той момент.

В Кийові, на республіканскім стадіоні я продавав чоколядові льоди. Вни теперка лімо сі називают. Їх тодий ніде не було, крім як в печерському гастрономі на мості дружби народів. І коштували ті льоди штири тисчі купонів. Я продавав їх по десіть. Шість наварював на єднім, але три мусів віддати рекітьорам, бо то була моя криша, яка сі вчіла зо мнов в єдній групі. Вдень. А вночи криша сі занимала рекітірством. І вдень, зрештою, тиж.

Ааааааааааааааааа, мало'м не забув. Ше ми встигали ходити по Хрешчатику і верешчєти, як вар'яти:
- Нам немає чого їсти
Все поїли комуністи!
Но і сі вчіли тиж в перервах між гендльом і політиков.

То були страшні чєси, люде, але веселі, бігме. А, судячи з того, шо зароблєв я тодий файно і ні до чого сі не доробив, то значи, жи ті дивіності були ше й фист праґматичні.

Завше Ваш, Яків Кутовий

понеділок, 18 грудня 2017 р.

Иволюция

Карочі було такво, люде. Перед потопом Ной зібрав на ковчегови всякої тварі по парі. Але трафили там не тіко тварі, всякі падли і зволочі, но і бляді. Були навит динозаври і мамонти, курва! Але, так як динозаври грішні шопіздЕц від народження, то вни не вижили. Вода зійшла, земля стала тверда, шо страх помислити, і було тєжко знайти порєдне місце би закопати яйко. А от мамонти були більш ґречні і тому тіко полисіли і стали, курва, слонами.

Троха інакше сі стало зи слимаками. Би'сте знали, то така тварь, шо і хлоп і кубіта в однім, хуйпоймеш. Може навит сам себе заграти! Но то вни, курва, зачєли єбстись наліво і направо ше на корабли. І, як зповзли на сушу, не переставали. Ті, шо сі грали направо, так і лишилисі слимаками, а тамті другі - стали хобарниками. Розлінивились так, шо їм навит сі не хтіло їбатись. І тому зачєли сі розмножувати повітряно-крапельним шляхом, люде. І типерка, де не чхнеш, там, стоїт хобарник з кишеньов, об'ємом літрів на двіста. 
Блядь!

Про вибори

Пропоную перед кажними виборами проводити конкурс під гаслом "Повна срака"!

Переможці получат пересувний памітник під аналогічною назвою і відповідного вигліду! Якє місто заслужило, туди його і пересунут.

Ше мож між районами такі висціги робити, між областями... Йой, курва, та навит між будинками, люде!

...так си мислю, шо обранці задовго до виборів починали би чухатись, би тіко той памітник не стояв на "його" земли, га?

Завше Ваш, Яків Кутовий.

субота, 9 грудня 2017 р.

Поташ* свєтковий

Минулої зими, люде, їхали'змо поїздом з колєґов, з лижів. А він тамка ногу зломив, курча, но бо свєта, бімбер*, кубіти... Ну та й ясно, жи боліло го фист. Шо ми з ним тої анестизії перепили, то тіко Пан знає! Але нич му не помагало.
Каже єден пасажир, жи тре компрес з оцту. А де го взєти в поїзді? Пішли'змо до машиніста, той тиж немає, але ми налєли му сотку і той каже:
- Хлопакі, зара бде село, я вам троха приторможу, бду їхати поволи, а ти,- обернувсі до мене,- скочиш тай купиш оцту. Но бо шо бде хлоп сі мучив? А, і флєжку!
Так'їзмо і зробили.  Намастив я колєґу оцтом. Попустило го фист, люде Але так марудити зачєв, шо ліпше би го тота нога далі боліла:
- Шо то рельси  так гримотят і гепают? А чо чай нецукрений? Чому хідники не тріпані...
А за совєтів і, навит, ше троха в Україні, при міліції був цікавий підрозділ, котрий нарід прозвав "талантами". (За одноіменною телепередачею "альо ми ішчєм таланти"). О ! І вони сі занимали тим, шо зранє до вечора збирали людий, тєжко змордованих горівков, але не тіко в свєтА, в будні тиж. Теперка, люде, такого неподобства брак, а значи нема кому рятувати пияків з-під кнайп і ресторацій.
Тому, при наближенні до новорічно-різдвяних празників, люде, мушу вас попередити, жи свєтА слід свєткувати фахово. І завше тре зачинати від малого, поволи. Бо, як то в нас кажут: від “Романа до Йордана…” Тому, аби сі не спозорити, Романа тре зачинати відмічати на Михайла. І від того чєсу сі не спиняти.
Ну, людьом від влади свєткувати легше.  Вни мают чим сі розрахувати. Чи то бруківков, або зрізаним асфальтом, чи то плястіковим водогоном з медицинскіми риформами. Головне, би не заспати на бальконі ратуші, бо в новорічну ніч зимно на вулици та й люде знадвору можут увидіти і шось не то си помислити. В нас такий нарід, все їм дурне в голову лізе, як якогось дипутата увидєт не тім стані, шо тре.
А простий нарід свЄта знаєте, як любе? Но бо то є свєтА справа шось та й відсвєткувати. Ше, як ті держава вихідний дала, то опше люксово! І, крім любови до імпрез, в наших людий є ше і вміння.
Найперше, шо тре зробити, то піти сі помолити. То є обовізково! Потомка виходиш з церкви спокійний і ходиш си просто по дорозі такий натхненний. І вже тобі всьо їдно, жи шофери злі, як оси, матюкают тя, об’їзжаючи по тротуарах. Но і би’сте памітали, шо пити за кермом не мож не тіко , як свєто. Але, я вам скажу, коли сильно сі хоче, то навит треба. Головне стати на місци  і, в жодному разі, ніде не їхати. Бо, коли в тебе в животі ВЖЕ з півкіля горівеги і за стіл тя жона не пускає, а душа ДАЛІ прагне свєта, то ніц сі не лишєє, як з колєґов (то обовізкова вимога) в гаражи сі напити порєдної самогонкі від баби Валі, наприклад.
Такий той світ, шляк би го не трафив, шо кажного рана, після таких імпрез, в писку бридко і організм так сі почуває, люде, шо хоче сі мастити глинов, би борше до земли сі призвичаїти.
Тому, наступного дня, люде, не тре нікому сі жаліти, бо всім тиж недобре, як і тобі. А тоті стійкіші та витриваліші мусєт рятувати братів своїх слабших.
Тре полигоньку шліфанути сотков-другов і до роботи, якшо в той день якого свєта нема. І завше памітати за рятівний ПОТАШ* з оцтом і про росіл з вогирків!


Пильнуйтесі, люде, остро, і памітайте, шо ліки не властиво застосовані загрожують вашому здоровлю. Тому - дай Боже Вам його!

Завше Ваш, Яків Кутовий

*поташ - сода

*бімбер - самогонка

середа, 29 листопада 2017 р.

І знову про то


Жив-був Голова міста. Мав ногі, рукі. Навит, курва, вочи з вухами мав. Але ті, переважно все якось окремо існували. Но і ше був в него писок, котрим він переважно всяку гуйню плів, котра в голові Голови вже сі не помішчала.
Але, як він не вилазив зи скєри, пробував ніби шось зробити ніби для людий, а все в него виходив коровєчий пляцок. Запідозрив голова, жи шось ту не так і рішив: всьо, курва, не може так далі бути! І видав указ.
Хто, курва, зліпе з гівна шось ліпше, ніж пляцок, той виграє.
Вчув про то діло Влодко Опацкій і довай думку мислити, як тотой конкурс виграти. І нич мудрого не придумав, як зліпити з гівна гуй. Зліпив, приніс на комісію тендирну, поставив і пішов остальну виставку оглідати. А тааааам, людий море! І всі зи своїми пропозиціями. І у всіх, видно, тіко єдно на умі, курва. Шо в хлопів, шо у кубіт. Бо стіко гуїв нараз Влодко не видів навит в найбільшій бані мотострілкової дивізії, у вісімдесят третім.
О! І всі тоті люде свєто вірили, жи то саме він мусит виграти. А попри них ходили туристи і огуївали від такої кількости фист подібних межи собов хендмейд виробів. Єдні навит си подумали, жи то конкурс скульптур на честь Голови. Другі - шо на честь іншої частини тіла.
І ту знинацка прийшов Голова. І огуїв разом з туристами від тої любови людської. І перестав ним бути. Головов тобто.
Не ліпіт ніц із гівна, люде!
Завше Ваш, Яків Кутовий.

пʼятниця, 24 листопада 2017 р.

Провалля, новий цех і міст


Оповім вам троха мєстних новин з моєї малої батьківшчини.
Вчора до нас приїжжєли поважні люде з Кийова і области, би сі подивити, шо сі робит в тотій калабані, шо недавно сі утворила біля Трускавцє. Перепрошую, в Дрогобицкім районі.
І так то всьо в них файно сі получіло, жи ніхто ніц про то незнав, курва! Чиновники понатігали камуфляжі з краватками, як на війну і каски на вочи. Аби, бронь Боже, хто не спізнав і не пєрдольнув по банєку знинацка. Потомка манівцями, під прикриттям мєстної иліти, попри чагарі і мийку, проповзли до провалля. Побачене вразило напіздец. Діра зустріла їх радісною посмішкою з єдиним зубом в писку - електроопорою.
З кішень можновладців повискакували ЗМІ і зачєли знимкувати наживо. Дипутат гріховної зради поправив гельму, зробив мудрий вигляд і відкрив писок. Всі завмерли. Той позіхнув, прокашлявся і махнув руков - продовжуйте пиздіти, а я свою рєчь потім штовхну. ЗМІ видихнули і зиркнули на віцика*, котрого досі ніхто не помічав. Той мовчав, шкрібавсі в голову і нич мудрого не міг видусити з себе, крім:
- Ояїбу, яка діра!, - затнувся і перепросив, - вибачте за ненорматив, люде, гг.
Але тутка хтось з присутніх зморозив, шо на тоті шахти роками виділяласі каса - аж сімдисєть штири мільйони гривень, котрі шчісливо зникли в тій дірі. І в мєстних зачєли виникати ні разу не інтиліґєнтні питаня. Тому, поселфившись на фоні каньйону, делєґація рвонула на Борислав. Тамка вни потєли на кавалки синю Стрічку Відкриття якогось цеху з продукциї чогось там. А заїдно сі подивили на головну памітку легендарного міста - міст на славній вулици Вояків ОУН-УПА, шо го шляк трафив у восьмім році та й повінь забрала!
Йой, скіко ту вже таких мудрих було за ті роки? Скіко каси закопали в тім потічку?
Але, так як то вже була темна бориславска ніч, то вни тамка ніц тако й не увиділи. Але ліхтариками поблимали і пашчі свої тиж засвітили! І типерка вже точно бдут мали про шо подєрібанити за пивом!
Завше Ваш, Яків Кутовий.

середа, 22 листопада 2017 р.

3, 12, 7


   Колись, в древности, люде, у всіх людий було три писка, дванайціт рук і сім вух. Но бо то магічні цифри. Але хлопови три писка аніраз не заважєли, бо єдним він жер, другим курив, а третим говорив з колєґами в перерві між пивом. З верхніми кінцівками тиж було норм. Ними він накладов до писка їджинє, відмахувавсі від мух і, у вісім рук, пиздив ворогів. А з кубітов такє шчістє аж ніяк не йшло на користь. Но бо, як вна сі брала за манікюр, то хлоп сидів голоден три дні і не міг з тим дати си ради. Но бо шість писків (її плюс майстрині від нохтів) перекривали рев самальотів, котрих тодий, зрештою, не було. З вухами було троха лекше, але тиж недобре, але то такє.

Но і зачєли хлопи писати емейли з доповідними до Пана, шо так і так, купа каси йде, чєсу нич нема, з голоду вмираїм, сракамотика... Той рішив зробити експиримент - заліпачив єдну кубіту з єдним писком, двома ногами і двома вухами і дав крашчому хлопови за дружину. Курва, алллле він сі втішив, люде!!! Всі його колєґі били брава Панови всіма руками, котрі не були зайняті пиждженям ворогів. Тішилисі фист і хляли в три писка. Творець тодий рєзко наробив відповідну кількість дворукіх дівОк, зітхнув з полегшеньом і ліг спати.
Але не надовго, бо розбудив го вереск розлючених баб, котрих вперто дусила жаба сексизму:

- А шо то за хуйня, Пане, ми двома руками маїмо робіти то, шо колись робили дванацітьма. А на холєру хлопови три писка, він і так жре, як не в себе, а п'є ше більше! І вухів стіко тиж му не тре, бо чує за кільометри, як ми, гречні кубіти, язикі чешим, коли по воду ходим.

Вкурвило то Пана фист і рішив він зробити всім всього порівну. Но хіба шо з пуцьками в него ніц не вийшло, але то такє, люде. І теперка є, як є, кубіти всьо памітают на нейронному рівні і чєс від чєсу нагадуют своїм хлопам минуле пательньов по писку...
Завше Ваш, Яків Кутовий