пʼятниця, 17 листопада 2017 р.

Про економіки спасіння


На ніч, люде, шось ми сі захтіло створити свою банду! Бо язик сі не повертає назвати тото партією! Бде сі називала Банда Діравих Скарпеток. БДС, курва!
Ідея номер оден, то икономія на всьому і всюда. В першу чергу на штивних, люде! От, наприклад, на холєру їм цілі скарпеткі, без дірок? Їм вони опше не тре, нє? Старчит з них, шо до паперових мештів, напастованих ґльобіном, пришити верх від старих діравих скарпеток і вже фист ладно бде виглядало!
Майтки чи біла підкошулька? На холєру му то? Він вже і так зимний і тепліше му від них вже не буде ніколи. Тому тре заборонити вдігати лишній одяг на потенційних жителів пекла чи раю. А, як вже го притисло знинацка вмирати, то мусит то робити одягнутим. Шоб зикономити на тих, шо трупів вдігают. Бо є такі безвідповідальні люде, котрі вмирають в чім попало. Один такій опше голий верхи на кубіті вмер. А жеби зикономити на майбутніх похованнях, тре кажного змусити ше за життя викопати си яму, а ліпше кілька, курва. І то в ріжних місцях, бо ніхто незнає, хто де вмре. І прийняти закон, за якім би всі садили дерево, з котрого потім зроб'ят трумну.
Тому для всіх твердих людий тре ввести режим холоднокровної економії. Аби сорочка була не повноцінна, а така, би було видно з під маринарки тіко два кавалки рукавів.
Були колись чєси, коли родичів живих разом із зимними ховали. Шоб два рази не копати! Скіко тоді сі економило самогонкі, закуски і поламаних, об колєґу, лопат?
А ви кажете, шо нима гроший! А теперка, люде, порахуйте то всьо в масштабах Неньки!
Завше ваш, Яків Кутовий

вівторок, 14 листопада 2017 р.

Волга

Мушу вам сі зізнати, люде!!! Колись я спав у волзі. Пняний в сраку. Але, Богу дєкувати, не в ріці, а в авті. Бо в тім авті зизаду є такий бамбетель, шо я сі помістив там льохко, без жадних зусиль. Була ніч, темна, хочвоковиколупайна, київска ніч. І був я. Котрий йшов в домів від ладної, задоволеної життєм і мнов, кубіти. То були чєси сухого закону, а я тодий (та й тепер) був затєтий дисидент в душі і протестант в натурі. І тому, на зло політиці партії, хляв, як не в себе. І в ту ніч тиж. Була четверта рано, тепло, бо літо і темно, бо совєцкій саюз. Сили я не розрахував і, відойшови пару сотень метрів від общаги коханої, увидів волгу. Стару, іржаву, всіми забуту, як я си помислив на той момент. Зразу ми сі захтіло спати. Я отворив ї, влігсі на заднім сидзеню і миттєво задрімав. Розбудили мене мєнти. Провдиві совєцкі мєнти. З портупєями через плече і вогирком у кобурі. - Вставай, блядь, ато пізди палучіш! - ввічливо представивсі єден. - Ахуєлі савсєм студєнти, блядь, дакумєнти паказивай шчясже,- запропонував другій. Останніх в мене небуло, бо якось не складалася в мене любов з паспортом. Він, вчетверо складений, тужливо чекав на свого господарє в якімсь міліцийнім відділенні, куда мене відвезли за то, шо'м ходив в "касухє сволачь" і "браслєтах блять". І звідки я шчасливо втік, бо акурат привезли п'яного грошовитого вахтовика з сібірі і мєнтам я враз став нецікавий. Так от паспорт лежєв у відділку, я у волзі, а надо мнов стояли провдиві прецтавники совєцкого закону. Жеби явно не виказувати всю свою радість від зустрічі з інтелектуально обдарованими синами дзєржинского, я, люде, миттєво витверезів. Потім витігнув десєтку (в рублях, а стипендія тодий була 40) і показав поліцаю. Той потримав ї в руках і похапцем сховав у кабуру. - А мнє, блять? - жалібно попросив другий. - Більше нема, - сумно відповів я. - Пашолнахуйсукаблятьгандон, йбвр!,- сказав перший і по-вітцівськи пошкрібав ми плечи ґумовим кийком три рази,- больше нє пападайся.
Ветеран з медалями на плечах стояв навпроти мене. То був саме власник волги, в котрій я спав і саме він набрав 02, обурений моєю наглістю. В очах його світились вогники справедливості і переможний голос його єства промовив: - Зоєбалі еті міталісти, блять... Але я того вже не чув, бо летів на крилах радости в свою альма матер, пошепки дякуючи всім Богам Студенцтва. Відтодий, люде, я відчуваю люту алергію на всі совєцкі авта і нікому не раджу в них спати, а не то шо їздити. .... Но, але, якшо там не замкнено, то сі всрати на сидзенє просто необхідно! Завше Ваш, Яків Кутовий.

субота, 4 листопада 2017 р.

Стихійний гендель*

  - Ото всі на нас наїжжєют, кажут, шо ми всякі-такі пагані і ні разу не свідомі, нє? Шо ми тіко то і робим, жи дурим власне місто і не платим жадних податків, так?
І шо купа сміттє докола і після нас, стихійних торгівців? Але ж ми не просто так продаєм їжу на таких базарах. Ми її продаєм, бо не маємо, шо їсти, як сказав колись класик! Аби’сте ніколи не взнали, як то тєжко: цілий день стати на єднім місци! Коли ти навит не маєш, де зар’ядити свій шестий айфон, а ше й жадного вайфая докола нема?

Стихійно гендлювати, люде, то зовсім не то, про шо думає ваш збочений мозок. Но  бо так. Кажен си мислит, жи то такво: прийшов, курча, став, ррраз і продав! А то не так. Бо то є ціла штука, люде. Треба вміти розкласти свій товар на асфальті так, би він фист товарно виглєдав. А всі знают, якій у нас асфальт, нє? А ми го прикриваєм хоч якось і всі видят тіко молоко, сметану і майтки кітайскі.

Тому ми, стихійні гендлярі, несемо неабияку користь свому місту, а особливо -  владі, люде. Бо як ми сі заберемо зи свого імпровізованого базарУ, то всі увидят, шо під нами ні разу нема ані кавалка нового асфальту, як написано у звітах міської ради на ріжних сайтах. А за кошти на нЕго вже давно відгуляла весілє донька архітектора зі сином сміттєвоза. А, забув'їм: ше до Мюнхена Славко з юстиції по авто літав. Но і бабця чиясь віллу в Станилі купила…. Але шо нам до того, га?

Но а як вже так сильно владі не пасує наша присутність, тодийка поставте по місту спіцяльні автомати, де мож було би вкинути чи то сир, чи молоко, ба, навит гриби.
Наприклад, біля ратуші встановити сметаномати і молокомати, куди голодаючі селяни могли б метати свою продукцію, одразу отримавши за то касу - згідно літрів чи кільограмів. Але з другого боку такої машини мусе бути статечна пані грізної зовнішности, котра б видачу гроший обовізково приправлєла смачними виразами на кшталт: "Куди лізеш, гондурас нагуляний?", "Стули свій писок невипарений!", "А жеби ти всьо життє своїм дітьом сі снив!" та іншими шидеврами народної творчости.
А ше є такій варіянт, люде! Би знишчити несвідомі базари, міській раді тре алярмово** оголосити тендир і нигайно зачєти широкомасштабні закупки молока і сиру, приправлених нохтями і кучер'явим волосєм, - для того, би вр'ятувати базарників. І постійно годувати тов продукційов чіновників, поліціянтів та муніципалів, би вни тиж не вмерли голодною смертю. Також варто закупляти і єнчі продукти, аби унеможливити розвиток авітамінозу серед цієї илітної верстви населення Дрогобиччини. А потомка, в кінци місяцє, гроші за продукцию зголоднілих селян мож буде вирахувати із зарплатні можновладців.

  Ото маїте кілька тез. Думайте, дорога наша владо, (якшо вмієте) і робіт шось! А я йду продам свої сто підисєть літрів молока і трийціть кіля сиру, бо ше вмру від недоїдання, Боже борони…
  Казав ми Куба, шо то інтирв’ю бде в “Медіа Дрогобиччина” опубліковано, но то я сі подив’ю, чи не збрехав...
З моїх слів Яковом Кутовим записано елєганцко
                                                                                     Завше Ваша, цьоця Гєня

*Гендель - торгівля, комерція з метою наживи;

**Алярмово (від французького “аlarme” – тривога) - дуже швидко, негайно, терміново.

вівторок, 31 жовтня 2017 р.

Протівотанкіст

Служив я колись в протівотанковій батареї. Ото си уявіт, люде, то така купа людий, чоловік зо трийціт, шо си думают ніби вони можут танк перемогти. І всі ці вар'яти два роки сі вчат, бігают, стрибают, тобто роблят все, аби танки ворожої держави думали, шо вони піздєц які воїни. Но і ті бронємашини так сі дивили на тих дибілів через паркан і тихо посміхались си в люк машиніста. А ше поряд був зоопарк, куди ми лазили за вітамінами. Бо мавпам ябка і навит банани давали, а нам, курва, воїнам світла і комунізма, нігуя. Та ми й про банани нич не знали тоді. Поки до мавпячої клітки не трафили. 

А коли наш Гербанкурли увидів бегемота, то впав у обморок, бо подумав, шо то начштаба лежит. А то страшний чоловік був, всі го сі бояли в дивізії. І ось цей козах, люде, дістав таке заїканіє, шо аж в санбат на три місяці трафів. А протівотанкісти, по суті своїй, всі сцикуни страшні, но то він ще й сцятись почав. То його комісували. Бо памперсів тодий не було. А на холєру у войску воїн в мокрих споднях? Тим більше з такім начяльніком штаба дівізії.

То був хлоп з огроменним почуттям гумору, котре полягало в тому, шо на кожнім построєнії він радісно оповідав нам про то, скільки солдат і в якій частині необ'ятної заштивніли від передозу антифрізом. А таких вистачало і тому ми мали радість слухати такі новини мало не щодня. Деколи він розбавляв свій ТееСеН байками про то, шо таки хтось вижив. І все це, завдяки партії, завдяки якій вивчився на доктора лікар, завдяки котрому був врєтований черговий придурок з якогось барнаула. А коли, Боже борони, хтось починав іржати, як зебра з сусіднього зоопарку, начштаба здоймав фуражку і верешчєв так, шоб було чути гєнєральному сєкрєтарю:

- Вспишка ззаді, блядь!!!

І тодий всі радісно падали вперед ногами до імовірного вибуху, накриваючи свої поголені голови руками і задихаючись від коментарів штатного юморіста Зєльдіна, котрими він пошепки приправляв кажен вислів воєводи. А Міша Зєльдін, шоб ви розуміли, люде, був масквічьом по суті, національності і місцю народження. І тому був загадкою природи, бо люде з таким походженням зазвичай не потрапляли в такі віддалені місця, де досі не було навит кольорового тілівізора "Рубін", про "Елєктрон" і не згадую.

Як то всьо сі вкладало тоді в моїй голові не відаю і тим більше незнам, як вно сі поскладає межи вашими звивинами, люде. Тому фільтруйте троха мої бздури і робіт висновки.

Завше Ваш, Яків Кутовий.

вівторок, 24 жовтня 2017 р.

Діра

Чи є серед читачів люде, котрі хочут підоймитисі на політичнім ліфті і збити бабла? Роботи не є багато: привернути увагу компетентних органів до проблєми і вибити касу на її усунення. Тим самим вбиваїте двох зайців - прибираїте конкурентів руками правоохоронців і зароблєїте касу разом зи своєю щойно відкритою фірмою, котра бде усувати наслідки недбальства чиновників. Не забуваючи при тому табличку ділення!
  Бо то, шо сі стало, люде, за шіссот кільометрів від Кийова і за сто від культурної столиці, то є Божий цуд, знак і намйок, назвіт як си хочте, то я вам кажу!
Тіко би'сте не подумали, шо то сі стало біля Трускавцє, бо та вирва сі утворила АЖ в Дрогобицкім районі, а провдиві патріоти заборонили вживати свєте імня легендарного понадвікового курорту навит пошепки. Но бо так! Тому далі вживатиму його історичну назву Оровоград.
  Мєстна влада взєла паузу, понабирала в писки нафтусі і мовчала, як на допиті в НАБУ, вичікуючи, коли ж тоті журналісти з Дрогобичє врешті зазнимкуют то провалля. А коли вже увиділи, шо всьо люкс, ніц далі сі не валит, то рішили, шо мож спокійно си створити штаб. І створили! І зачєли говорити. Першим заговорила голова голови Оровограду:
- Се буде Мертве море. І то добре. До міста далеко. Йдіт спати всі. Нафтуся ніде сі не діне.
Но так. Бо як може пропасти то, чого нема? А море - то люкс, бо океан вже є, люде, п’єтий, акурат моря брак.
Але то таке, я си зразу уявив Оровоград портовим містом. Кораблі. Гавань. Пристань. Пляж. Пісок. І морска авіація “Лев-авіа”. Обовізкове свєто Нептуна нетрадиційної орієнтації. Краса. Шкляний підвісний міст замість траси Оровоград - Дрогобич, два кінці котрого спочивают на повітряних кулях зи Східници. Небесне патрулювання виртальотами. І купа відпочіваючіх восьмого типу в кіслотних ваннах калійних солей. Шахтарі в касках і білих халатах… Очистка енергетики, люде! А то вам не деревлєні буди замість дерев у центрі міста, нє. То є груба каса!
 Колись давніше на тім місци вже утворюваласі діра. Поприїжжєли німці, шось там шпортали, вивчали, поміч пропонували, але ніц з того не вийшло, бо в німецкій мові нема слова “хобар”. Теперка знов сі утворила, але то вже діра в дірі. Шо бде далі? А нич не бде. Всьо сі лишит на своїх місцях. Третого разу не буде. Бо то такий тонкій намйок від Бозі, котрий не пойме лиш глист безмозкий.
  І ше вам повім, люде, жи то, шо сі стало, навит добре, бо, може, наші можновладці врешті зачнут думати головов, а не власнов кєшеньов. Бо в тім курорті всьо забудували, хатів типерка більше, ніж людий.
Тривожно підозріло мовчит Содовий стосовно провалля. Певне, вже сміттєпереробний завод збудували?
  Про шо не можу нич повісти, то про думку старійшини всіх старійшин курорту, бо жадної пресухи він не дав, лише висловив занепокоєннє на фейсбуку стосовно котрихось журналістів, котрі не хочут гроший на благі діла давати.
...А загалом, фист файно мати на оборі каньйон з кіслотою. Завше мож там кинути якогось ворога… Або сусіда... Або депутата…

                                                              Завше Ваш, Яків Кутовий

пʼятниця, 20 жовтня 2017 р.

Зуб і кокс


   Значи такво, люде! Ходив'єм нинька в кіно! Про єдного хлопа, який вмів літати літаком, курва! Но і на почєтку кар'єри контрабасив кубінскі сигари в штати. Троха си підзароблєв, з кім не буває. І тутка, ррраз, підходе де него Рижий (бо він таким був насправді) і каже:

- Тіпа, чуїш, чувак, ми про тебе все знаїм, в тебе гарна жінка, ти контрабасиш на піздєц, а я крутий мен із цееру, але то тобі так тіко сі здає...А насправді я не звідти, а холєра знає звідки. О! Но, але тре попрацювати для неньки Омерикі і всім бде добре. Ше й касу підоймеш незлу.

Але тамтого звали Баррі і він був фист серйозним пілотом, а ше більше любив гроші, то він зразу сі погодив. Іно кубіті своїй нич не повів, люде. А з того завше хуйня виходе.
Опшем зачєв він возити по всякім колумбіям касу, а звідтам документи на комуняк пєрдольоних, котрі там ліворюції влаштовували. Но і єдного днє підходе до него вождь індєйців з плємєні наркоділєрів і лагідно так просе:

- Хулі ти, хлопе, з єднов папков в свою Омерику літаєш. Возьми нашого коксу пару центнерів. Касу тобі дамо.

     Той сі погодив і почаласі житуха шокапєц. Каси нємєрєно, але все добре небуває і тому в один чорівний колумбійскій вечір на маєток Павла Ескубара (так, люде, то був він), напали йобнуті поліцаї з виртальотами в руках і верхи на калашах. Тьху, навпаки.
Посадили Баріка в тюрягу. А там фист страшна турма, люде. Гарячої води навит нема.О, курва! І вибили му зуб.
Але ніц, прискакав Рижий, викєгнув го звідтам, зуб вставив і каже:

- Барік, курва, ти є вар'ят, але файно вмієш кєрувати самальотом, тому типерка бдеш возив зброю повстанцьом в Нікарагуа. Но або сі лишиш ту.

   А тому хлопови - хулі, виходу нема. В колумбійскій тюрмі без горєчої води не сильно висидиш. Зачєв він возити в Нікарагуа зброю, а тамтешні індєйци якось не сильно хтіли воювати і кажут:

- Ти, хлопе, довай оружиє вози колумбійцьом, би вни мали чим від поліції сі відстрілювати. Нам тєгни кокс, а ми вже його у вашу Омерику на галєрах доправим.
 
     Отттодий, люде, зачєласі житуха, бігме! Гроші він вже рахував центнерами, понавідкривав купу банків там, самальотів понакуплєв, а в кінці кіна го застрелили на смерть! А жінка го стала продавшчицев в овочевому.
Любіт кіна, як я, люде!

                                   Завше Ваш, Яків Кутовий

PeSe.  Ага, мало'м не забув - тамка Том Круз голу сраку показав. Свою. Тому до шіснайціти, люде! 

понеділок, 16 жовтня 2017 р.

Кавалки новин

На вчора в нас дві новини, люде!

1. "46-лєтняя украінка питалась правезті на нєпадкантрольную украінскаму правітєльству теріторію Данєцкай області восєм сабак, четирє єнота, два пєсца (но то не пісець, люде? ред.) і адну макаку..."
Шо, курва не новини, то на душі легше і радісно сі робит, люде!
1. Макаку їм тре за главного поставити, тутка всьо ясно. 
2. Сабакам тиж роботу знайдут. Мо' кому тре бде п'єти полизати вечорами, га?
3. Пєсєц він тиж завше потрібен. Чуть шо не так - викігаєш єдного, показуєш прідворним і голосно так:
- Во, курва, пєсєц!
Але неясно мині - НА ХУЯ ТАМ ЄНОТИ?
Чи то Чернівці вирішили їх просто позбутисі, після того, як ті п'яний дєбош в мєстнім кабаку устроїли?
2. Маскалоту наглий трафів шляк!
Так, люде! Розполовинило кажного з них на кавалкі, курва! А всьо їпонці винуваті. Бо вни проаналізіровали структури ДНК єкатєрінбурскіх рештків і порівнєли їх з аналізом брата Нікалая Втарова. При якіх обставинах в того брата брали аналіз неясно. Може просто ґвізнули з виходку, напоївши тодішню ахрану? Так то ше не всьо, вни ще десь відкопали скамянілу частинку поту, (ПОТУ, люде!), рідного племінника царє Тіхана Куліковскава-Потнава. І з тим тиж порівнєли, курва!!!
Підлий профєсор Токійского інституту Татсуо Нагаї зробів висновок, шо залишкі, які найшли під Єкатєрінбургом не належат Нікалаю Раманову і нікому з його сім'ї.
- Значи насрав хтось з прислуги,- помислив си Татсуо, але не озвучив цього, бо акурат прикупив кавалок земли на курілах.
Завше Ваш і всьо)

неділя, 15 жовтня 2017 р.

Спробуй почати думати!

Допис острий, з матюками, при дітьох рекомендуєсі свистіти.
Я, курва, розумію всьо! Жадібність люцка безмежна, так! Показові передвиборчі виступи можновладців тиж потрібні, холєра, бо розуму на шось оригінальне не вистачає. І дірібани тендерів та гроший громади тиж зрозумілі. 
 
....Обіцянки перед хазяїном, якій тя пхав на ту чи інчу посаду і всякє такє, холєрра ясссна!...
Але ж, бздуне! Чому ти, глист з виходку, не змусиш фірму, шо виграла той сраний дірібан по скажено завишченій ціні, зробити СВОЮ РОБОТУ ЯКІСНО??? Га??? 
 
Зрозуміло, шо тобі, пуцька зламана, касанули відкатом, пообіцєли купу ніштяків і дивідендів, з цим всьо ясно!
Але ж як так? Невже тобі не встид їздити *ходити* розпєрдоленими вшчент вулицями? Не соромно сі дивити у вочи дітьом, котрі не мают де сі бавити? Чи не бентежит тя бабцє, шо тєгне воду в баклажках на СЕМИЙ поверх, бо начяльнік водоканала знов сі всрав? Як ти сі дивиш в обличчя своїм знайомим, сусідам, гостям твого міста?
Чи сміттє, за якє ти поклав свою совість, заполонило все твоє єство? Чи в твоїм банєку вже ніц сі не лишіло, крім гівна? Про сумління не згадую, бо з цим зрозуміло давно. 
 
До чого я то всьо клоцаю? А до того, оленю пліснявий, шо скоро прийде той чєс, коли ось ці слова (чи подібні) будуть кидати тобі в твій паганий писок з трибуни, з радія, письмово... А ти бдеш срати рідонькім в сподні і шкрібати єднов руков свій пустий череп. А друга рука, засранцю, бде висіла на плоті чи на дверьох твого ґабінету. Бо нев ти КРАВ! І болітиме фист... І бдеш згоден з'їсти власне гівно, тіко би тя лишіли в спокої, котрого для тебе вже сі не лишіло! І не бде! 
Ні-Ко-Ли! 
 
Я не лякаю, я знаю, я то виджу! Тому спробуй почати думати! 
 
Но і завше Ваш...) 

понеділок, 9 жовтня 2017 р.

Галє

Галє, вже не та цілком, люде! Коромисла вже сі не гнут, відра кольорові, плястікові. Йванко її, ходе докола в спортивних споднєх і красовках на босу ногу. Час від часу "стелитсі барвінком", бо харить хлопа і штирить з бодуна:
– Галю, ж моя Галю, дай ми сі напити, ти така хороша – дай! Як не даш,- каже,- я знов буду мусів Оксану грати.
А вона йому така:
- Чуїш ти, пияку, йди си пашчу виполочи в ставочку, бо штиняє від тебе, як з бровара.
Но то він у ставочок, хуяк, його щука за єйці піздик. Хопила і каже:
- Як виконаєш мої три бажання, то відкушу ті єдно яйко, як нє - то обидва!
Пересрав Йванко, подививсі докола по садочку, дивитсі, а над ним на дереві зозуля кує рисору від Краза. Но то він до неї:
- Чуїш, зозулько, врєтуй мене, бо буду всьо життє фальцетом співав.
А та:
- Шьошьоооооооо?
Но і рисора випала, пєрдикнула Йванкови по банєку. Той радісно зомлів. Щука ше якійсь чєс потримала го за єйці, але увиділа, шо той має ї в сраці і не реагує та й пустила. Тутка прибігла Галє, зачєла хлопа шанувати писок в писок і остро врєтувала го від наглої смерти.
Потомка вни ся поженили, але Йванко всьо памітав і якшошо - "включав барвінка"

Завше Ваш, Яків Кутовий

четвер, 5 жовтня 2017 р.

Хрестоматійне хобарництво

1. Був си хлоп, люде. Гарував, курва, як сліпий кінь по сібірях, троха гроший си наскладов і рішив хату збудувати. Прийшов до пана архітектора, тицьнув пальцьом в мапу і каже:
- Хочу тутка халупу си лупанути, га?
А той:
- Нізя, там колись нафтові копанки були, ґаз грифонит, всяке таке, срака-мотика...
Хлоп тодий:
- А як я ті гроший дам?
- Тодий без питань, гг!
Взєв він си ділянку, залив фундамент, найняв робітників і поїхав до сибіру знов. За рік хата стала накрита, зачєласі внутрянка, а ше за рік хлоп приїхав зи заробітків. Вийшов на пенсию, продав квартиру в багатоповерхівці і вже пересилятисі в новобудову почав, але сталосі лихо. В пивниці полізла нафта, люде. Не то шоби багато, аби скажину ставити, акурат стіко кіко тре би зипсуати людьом життє. І так, врешті, сі стало. Хата стоїт далі, ніхто там не жиє, а хлоп бомжує. Натомість архітект, певне, навит сі не здогадує про то.

2. Купив си хлоп перший поверх у висотнім домі, би кафє відкрити. Всі дозволи поробив-порішав за хобарі шалені. А за рік вибило в тім домі світло. Люде підняли ґєвалт, шлякуют власника того генделику на чім світ стоїь.Три дни елєктрикі шпортали в своїх ящиках, длубали стіни, врешті викопали фосу і сказали:
- Тре мінєти кабель! Але в нас гроший нема!
І шо, курва? Викігнув власник грубу касу з кєшені і заплатив за то всьо, бо, як нє, то люде би го сирим тако й там ззіли.

Ото маїте два хрестоматійних приклади хобарництва. То шо я хтів сказати, люде?  Всьо ся вертає і то фист швидко! Не жартуйте з долею, би потомка не думати відкі та халепа сі бере.

Завше Ваш, Яків Кутовий.