вівторок, 29 листопада 2016 р.

Голий Вася.

Як я сі вчів у школі, у див’єтім клясі до нас прийшов Вася. Направду так го звали. Навит мама. Він був відмінник на всі рукі, всьо вмів, навит косинуси з коринів видобував, курва. Но і, як кажен відмінник тих чєсів, після школи пішов до армії, а після войска де тіко ни робив, бо до інституту му сі не хтіло ані раз. Але ніде му не йшло, курва. І тому рішив він сі зробити маляр-штукатуром. А про кар’єру маляра тодий мож було тіко мріяти. То була і є фист файна професія і в ті чєси, й типерка. Але була у Василє проблєма, котра полягала в тому, шо робів він римонти файно, але про то мало хто знов. І тому каси в него ніґди не було забогато. Але не було шчістє, але нешчістє му помогло. Навит єдного разу воно му сі зашкірило на всей писок. Робів він римонт в хаті єдної порєдної кубіти. А шо був фист скупий, то завше працював в такіх старих подертих лахах, шо спіцовков то навит з великов натяжков би не назвав. Завше сі совав по хаті в якіхось старовинних дресах*, невідомо якого року віпуску, кошулях, в котрих вже вмерло зо п’єть люду і прадідових мештах. Но а тій кубіті то сі не подобало, та й купіла вна му спіцовку провдиву, кольорову таку, з блишчєчіми полосками і кішенями на ліпучьках. Вдівсі Василь, стало любо глянути на него. Вна си пішла на роботу до вичора, а Вася здоймив ту илєґанцку спіцовку, бо му жєль було її мастити, а вбрати ни було шо, бо та мантелепа старе його дрантє спалила в п’єцови... То він, нидовго думаючи, зачєв на ґоляса покої вімальовувати. Мадзьґав-мадзьґав він валіком по повалі, під музику Твоє Радіо. З одежі на нім була лиш ґазета Медіа Дрогобиччина, у вигліді пілоткі, аж ту знинацка сі приперла ґосподинє !!! Ґєвалт, люде ! Вася став на драбині, голий, курва, як хробак на дошчи, весь чирвоний, в паніці та фарбі. Заходе клієнтка і так остро сі подивіла своїм воком на васильовий шпатель, шо той мало не впав у ведро зо встиду ! Я - про шпатель, люде !!! Ну і шо мав робіти бідний маляр, га ? Вірно - зібрав всі сили в кутас... перепрошую... в кулак і мовчкі продовжив свою роботу, не дивлячісь на погляди клієнткі, шо просто зжирали малярові принади, як той кіт, шо вкрав дифіцитні шпроти під Новий Рік сімдисєт восьмого року... Але вечорами, по роботі, шпатель го не підводив і скінчив Василь тоту хату у вказаний термін, з величезнов премійов в кішени. Но і на наступних три рокі в него вже була такаааа колєйка з кубіт, бажаючіх зробіти римонт, шо лєнін з мавзолєю в чєси совєтів, міг тіко тихо заздрити зі злости. Бо та клієнтка фист добре го риклямнула і всім потребуючим про чорівний шпатель оповіла. Периважно то були пані одинокі, котрі ни могли дати ради самі з таков роботов. Отак наш відмінник на всі рукі став славним, як Джонідеп, отворив си фірму і типерка сидит у офісі і лиш чєс від чєсу САМ виїжжєє, але тіко на якісь там иксклюзивні замовлиннє. Вчітсі, люде, як то бути передовим промовтиром свойої праці, і бде вам шчістє ! Завше ваш, Яків Кутовий. PeSe. Дреси - спортивка.

вівторок, 22 листопада 2016 р.

Моє життє

Моє життє.

    Курча ляґа, люде ! Позавчера сі оказало, жи ви нич про мене не знаїте, курва !
То я вам троха повім про тото своє життє.
    Колись давно тому, жив я вісоко, на самій горі. Вна така вЕлика, жи раз я навит самОльот вр'ятував.  Поліз'єм їдного разу на стрих в стодолі, би сіна худобі наметати. Сі див'ю, курва, а над дахом шось траскоче. Виглідаюі виджу, а то самОльот застрєг у хмурах і буксує. Но то я бігом донизу, граблі взєв, рєзко знов наверх... Ну і помАхав троха ними, хмури розігнав, попхав го під сраку, та й той літак си полЕтів далі, курва, на Варшаву, певне.
   Був в мене тамка кіт, курва. Мацько сі називав. Я з ним по гриби ходив. Не тре сі нагинати,
нич шукати. Він йде спереду, як гриба увидит, сєде си коло него і вавчит, нібу му єйці двирима притиснули.
   На охоту ми зі шваґром ходили. Йдемо, дивимсі, а на стижці дика свиня з малим. Мале за мамов біжит і за ї хвіст зубами сі тримає. Шваґєр з фузиї - ЛУПС !, курва, хвоста свині відстрілив, вна навит не вчула і далі побігла, а мале сі лишіло з хвостом у писку. То ми го за той хвіст в зубах до хати і привЕли. Відгодували, а вно, курва, втікло веснов. Але в пригоді стало, бо раз шваґєр сі заблудив у лісі, три дни го ни було, то я свиснув тому знакомому дикови. Він го враз найшов і на горбі під саму стодолу притігнув. Ото ми сі тішили, штири дни горівку піли. Горівку ми моя кобила носит. Так, би Ядзє не виділа. Я їй хустку на шию вішаю,
в хустку - касу, цілюю в писок і вна йде до склепу. А тамка Марисі, продавчиня, Каліцманова по пашпорту, вже всьо знає. Під сідло флєжку пєрдик. І моя Нуська (то кобила так сі називає) вже коло мене копитом б'є, на цукєр си заробіла.
   Зайців повно було по лісах. Ми їх лАпали, вуха відтинали і пускали. В них потомка нові відростают. Вуха ! Із них робили'змо весла до байдарок, на котрих літом туристів донизу сплавлєли. А скіко тамка риби докола, ви би знали ? Як нима де подіти, то я нев палив в хаті зимов. А шо ? Війшов з хати, взєв косу і полЕтів до річкі. Косу у воду, раз-раз, курва, і накосив пару кубів за півгодини. Потомка поскладов на сонці, вно вісхло і всьо, маю чим зимов палити.
Та й туристів годував нев.
То було життє, курва, ни то, шо типер !
                                             Завше ваш, Яків Кутовий.

четвер, 17 листопада 2016 р.

Йаааапко пичене !

Нинішній день зачєвсі фист файно,
люде ! Видно у вікно, як еМеНеСникі будуют памітник  у вигліді надувного Кутаса. Докола бігає мер у футболці з написом “Льодовиковий пиріод-8”, вдітої поверха скіряного пінжака. За ним біжут заступники 
з льодоламачами, позначеними еСБеУшниками, в руках.
А за тим всім, курва, по дорозі, суне авіаносиць, чистит біле паскуцтво з бардюрів, робит з него кубікі і складає в пірамідки на хіднику, сортуючі при тім в окремі купкі сніх жовтого коліру. Капітан кораблє там такіиииий, весь на понтах, холєрник ! Єден з бігунів кричит му :

    - Ти чьо тіко з бардюрів сніх згортаїш, тилипню ?
А той :
   - Ціхо буть, офермо ! Їх шо, дарма веснов малювали, га ? Нич сі не розумієш на икономіці, курва ! 
   В далечіні, за тим корабльом, пхне трактор “Бєларусь” у біло-чирвоних барвах наглої помочи, сигналит му міґавками і фафакає, би той з дороги сі вступив, бо він на виклик спішит. А той француватий човен сі не вступає, ше й вся його боса команда вибігла на палубу і кідаєсі в тракториста соленим піском.
   Праворуч, на сусіднім подвір’ю, радикально взлітає кукурузник, повний монтажної піни і силікону і бере курс на цинтральну вулицю міста. Підлітає до міськради, робе пару попереджувальних кіл над нев і скідає майже весь свій арсенал на ню. Звіттам зачинают вибігати триповерхові мошновладці та єнчі дипутати з криками : 
   - Слава МАУ ! 
Кукурузник робе контрольне трафляння в тоту гуртівню канцтоварів і летит 
в сторону гір. Крикі похоронено замовкают.
   Зліва видно самопомічний транвай на кулках від ровера, за ним - нисанкційонованих мітинґарів з плякатами і гарріпоттирами в руках. Сфокусувавшись, мож увидіти поряд каманчів з шуфлями, айфонами і кавалками рур наперевіс. За ними йде бурмило з вилами і жене перед собов голого негра, розмальованого білов фарбов під бєрьозку. Негер, прикриваючи центр всесвіту всіх кубіт бурульков, тужливо реве Гаудеамус : 
    - Поооокі крови до *ууууяааа, 
Пійте бімбер, браттяаааа.... 

              Йаааапко пичене, на холєру я то всьо виджу, га ? 
                                                                                              Завше ваш, Яків Кутовий.

вівторок, 15 листопада 2016 р.

Байка про Кууууупу Куп.

Єдного разу єден файний Хлоп заробів Купу Каси, положів її си до кішени і пофаливсі рідним. Тому прожила вна в кішени того Хлопа нидовго, бо тре було віддати ї свойому Кумови, бо тóму нагло тре було зробіти дозвіл на будову єдиного в місти виходка, аби потомка сорок девіт літ містяни, не озираючись докола, могли справлєти свої низменні потреби. І тилько Купі сі сподобало жити в теплій та сухій кішени в Кума, як вна зразу периїхала до Кумплє Кума. А той нестандартними стежками прийшов з Купов до Дипутата, шо файно знав Архітекта, а попри него Купу ріжних потрібних людей і всі їхні нагальні захцянкі. Великий Зотчій позволив врешті будову, а потомка вичорами викігав Касу зи свойої кішени, клав ї на креденці, дививсі на ню і сі тішив фист. Кум зачєв будувати... Всьо було люкс, але нидовго, бо прийшла будовляна інспикция і виявила Купу Нидоробок. Тодий Архітект, в свою чиргу віддав Купу Каси свойому Кумови, котрий передав ї Кумпльови, шо знав Навіґатора, котрий, в свою чергу нестандартно підойшов до Інспиктора від будовів. В того в кішенєх тиж було мирно і тепло, бо, крім нашої Каси, тамка замешкало ше Купа ріжнокольорових Куп. Хоч і тісно їм було в Інспиктора, але ни було на то ради, бо той завше їх носив зи собов. Але, за якійсь чєс, так сі стало, шо раптом посеред спацеру містом, захтілосі Інспиктору по-виликому. Пообзиравсі він докола, увидів віходок, котрий зачєв будувати Кум і зрадів, як слонь ґумовий помпці до ровера ! Зайшов си, сів... і тутка, курва, Купа Куп підло випали му з кішени і трафили просто в діру до Купи решток кошика споживчого. Но, бо віходок був ше ни до кінцє зроблЕний... Інспиктор, нидовго думаючи дав нурка за нев, але назад вілізти не зміг. Тодий зачєв дзвонити по колєґах, котрих раньче в него була Ціла Купа, би прийшли му на поміч. Але, на біду, по сусіцтву, під тим тулєтом справлєв малу потребу наш Архітект і вчув ґєвалт Інспиктора. Поміг він му дістати ту Купу Куп і втік, скурвий син, не помігши бідолазі вилізти звіттам. А того телипнє лишів вбирати парфуми виходкової калабані. Ше й цеглов пєрдольнув го по голови, незнаючи, жи тому ніц не буде, бо в тій макітрі нич нима, опруч думок про свяшченну касу. Мислив си, жи той ся втопит, курва. Борсавсі, борсав в тій баюрі поважний пан в ґранатовім пінжаку з жовтов краватков і ніяк не міг сі втопіти, но бо всім відомо, ШО на світі ніґди не тоне... але врешті виліз та й погріб до хати пішкі, бо ніхто не хтів го підвезти... І навит кіднепери відкінули думку про те, би вікрасти колись Інспиктора заради Купи Каси...
Архітект на радостях полЕтів до хати, всю ту Купу руками пополокав, до пралькі пару разів вкінув, вісушив, напарфумив фист... І за пару днів вна майже не смерділа, О ! Але Інспиктор наш фист сі обідив, бо мусів куплєти нові лахи, а не було за шо, бо Каси сі позбув і тому знов прискакала будівельна перивірка, аби збадати той виходок, в котрім подібні неподобства сі роблєт. Зачєли нашого вольного художніка водити докола віходка зі шнУрком на шиї, страшити санкциями, карами нибесно-неземними і НАВИТ відлученням від чаші купокасодайної. Але в Архітекта на той чєс вже була вЕлика Купа Куп, котра ані раз нічим ни штиняла, і нич він сі не бояв на тім світі, а тому поніс її знайомому Дипутатови, котрий знав Купу ріжних потрібних людей, а ті затиліфонували Кумови, а вже той свойому Кумпльови, шо знав Навіґатора, котрий, заткавши носа ватяними корками, пошурував до Інспиктора від будовів... .... і знову наша Купа Куп ся опинила в звичній для себе кішени ! Завше ваш, Яків Кутовий. PeSe. Живіт, люде, з вогнем у грудях, палицев в руці, усміхом на писку і з Ангелом на плечих !

четвер, 3 листопада 2016 р.

Ідіопутати, цирква та диклярациї.

Всьо, шо не робит наша мєстна влада, мині сі подобає фист ! Бігме, люде ! Я вам повім, жи маю бизвізовий рижим у любу міську раду. Бо на мені написано : - Пустіт го, курва, бо то є ВАР’ЯТ акредитований ! Ото сі дивіт тутво. Акурат тої осені зачєв сі рух з прокладанньом рур по всіх містах, чи то Оровоград, чи Рурослав, чи передмістє Млинок... Бо то є найліпшіша пора року для того. Листє паде з дирев, а разом з ним гроші на бюджит. Но то тре їх утилізовати, нє ? Шо бдут лежєли під ногами, га ? На базари аншлах, бо болото по єйці, всі ґумакі розкупіли. Икскаватори риют, самоскіди шутир-пісок возєт, курва, робітникі докола тотих фос вже АЖ з півдесєтої рана дискутуют. Фрайда, люде ! Всі ся тішат, як діти на бомбкі з хоїнкі*. Асвальт, кажут, зимов бдут клали, після третого снігу.     А нидалеко від Млинок, чув'єм, жи медикі цілими тижнєми за мером разом з заступниками, бігают по ратуші і поза нев. Кажут, жи хочут їх полікувати, але ті аніраз не дают сі злАпати. Бо вни тиж мидичну освіту мают...      Чули'сте, жи в Рурославі хочут стару  копальню з озикіритом відновіти ? Ото би було ЛЮКС ! Копальня ніґди би ни була порожня, завше мож там когось вкінути або замкнути на якійсь чєс. Дипутата якогось, наприклад, чи навит головного лікарє, а, як тре бде, то й мера. Озокірит - то такій віск земляний, так го називали наші бабці. Мож той віск пенсийонирам давати, в якости квитка для пільгового проїзду. Бо то є фист помічна супстанция ! Зо всіма хоробами дає раду, крім тріпира. Заходе си старушек до парашуткі, а шофир не хоче го задурно везти, то він му тим горєчим озокіритом рррраз, курва, голову помастив і всьо, хлоп зразу стає ввічлим і розумним в міру.       Але разом з тим всім, зачинає відбивати мозок у деяких обранців народОвих просто в міській раді і вни рєзко зачинают сі бояти тіліфонів, відиокамир і всього, шо знимкує. І верешчєт в мобілку:  - Халльо ! Поліция ? Рєтуйте, мине знимкуют, а я навит сі не чесав після вчорайшої п'янкі. ! Є в нас єден такий ідіопутат нерозмитниний, Ітьон го кличут, бо він бизробітній. То йому першому тре профілактику озикіритом пройти, може сі навчит читати, курва ! Бо то є Олень тривимірний, котрий про то, навит ся НЕ здогадує, люде ! Би'сте знали !    В Калійнику, шо коло Дрогобичє, маскалота хтіла посвєтити циркву імині кирила, а люде ни дали. Тодий тоті засранці зачєли писати в органи всякі паскуцтва на активістів. Поліміліция зразу зачєла працювати на повну мошчьность. Посидєт си у фистбуку, почитают дописи деякіх журналістів, потомка дзвонєт до них і кажут : - Фсьо, курва, вас промоніторино, вам капздиц ! Йдіт здаватись в найблишчий постерунок поліміліциї. Слітчий Вася.        Купа чудес сі діє докола, люде. Тре хібано сі роздивіти і увидиш, жи не є так зле. Дотипер я виджу, шо любов до Ненькі вимірюєсі тонами вапна на бардюрах. То може тре зачєти любити її провдиво, нє, люде ? Як то сі говоре : замахнувсі - бий ! Сказов - зроби ! Но то до роботи ! Най тоті всі глисти нездалі знают, жи ми їх маїм на воку, курва, най сі не розслабляют, нє !  А я наразі всім дєкую, бо йду повтироти шмарклі з колін, а ви, люде, би'сте не хоріли ніґди, бо скоро буде нове шову ! ))) А про илєктронне дикляруванє мєстних чінуш вам ніц ни повім, бо ни найшов'єм там нич цікавого. Ані мошчєй, ані жадного харлєй-девітсона, навит нешчасного фабержованого єйця нима. Но бо єдні чінуші навит не знают кіко коштує "нива", котру вни колись купіли, а єнчі купуют си помешканє в Сокільникох за піцот тисіч, при зарплаті в п'єть. То про які єйці з ними дискутувати, га ? Але ви, люде, читайте їхні диклярациї на ніч, би знати про кого снити. Завше ваш, Яків Кутовий. *...а бомбкі з хоїнкі, то іграшки на ялинці ;)