Байка про Кууууупу Куп.

Єдного разу єден файний Хлоп заробів Купу Каси, положів її си до кішени і пофаливсі рідним. Тому прожила вна в кішени того Хлопа нидовго, бо тре було віддати ї свойому Кумови, бо тóму нагло тре було зробіти дозвіл на будову єдиного в місти виходка, аби потомка сорок девіт літ містяни, не озираючись докола, могли справлєти свої низменні потреби. І тилько Купі сі сподобало жити в теплій та сухій кішени в Кума, як вна зразу периїхала до Кумплє Кума. А той нестандартними стежками прийшов з Купов до Дипутата, шо файно знав Архітекта, а попри него Купу ріжних потрібних людей і всі їхні нагальні захцянкі. Великий Зотчій позволив врешті будову, а потомка вичорами викігав Касу зи свойої кішени, клав ї на креденці, дививсі на ню і сі тішив фист. Кум зачєв будувати... Всьо було люкс, але нидовго, бо прийшла будовляна інспикция і виявила Купу Нидоробок. Тодий Архітект, в свою чиргу віддав Купу Каси свойому Кумови, котрий передав ї Кумпльови, шо знав Навіґатора, котрий, в свою чергу нестандартно підойшов до Інспиктора від будовів. В того в кішенєх тиж було мирно і тепло, бо, крім нашої Каси, тамка замешкало ше Купа ріжнокольорових Куп. Хоч і тісно їм було в Інспиктора, але ни було на то ради, бо той завше їх носив зи собов. Але, за якійсь чєс, так сі стало, шо раптом посеред спацеру містом, захтілосі Інспиктору по-виликому. Пообзиравсі він докола, увидів віходок, котрий зачєв будувати Кум і зрадів, як слонь ґумовий помпці до ровера ! Зайшов си, сів... і тутка, курва, Купа Куп підло випали му з кішени і трафили просто в діру до Купи решток кошика споживчого. Но, бо віходок був ше ни до кінцє зроблЕний... Інспиктор, нидовго думаючи дав нурка за нев, але назад вілізти не зміг. Тодий зачєв дзвонити по колєґах, котрих раньче в него була Ціла Купа, би прийшли му на поміч. Але, на біду, по сусіцтву, під тим тулєтом справлєв малу потребу наш Архітект і вчув ґєвалт Інспиктора. Поміг він му дістати ту Купу Куп і втік, скурвий син, не помігши бідолазі вилізти звіттам. А того телипнє лишів вбирати парфуми виходкової калабані. Ше й цеглов пєрдольнув го по голови, незнаючи, жи тому ніц не буде, бо в тій макітрі нич нима, опруч думок про свяшченну касу. Мислив си, жи той ся втопит, курва. Борсавсі, борсав в тій баюрі поважний пан в ґранатовім пінжаку з жовтов краватков і ніяк не міг сі втопіти, но бо всім відомо, ШО на світі ніґди не тоне... але врешті виліз та й погріб до хати пішкі, бо ніхто не хтів го підвезти... І навит кіднепери відкінули думку про те, би вікрасти колись Інспиктора заради Купи Каси...
Архітект на радостях полЕтів до хати, всю ту Купу руками пополокав, до пралькі пару разів вкінув, вісушив, напарфумив фист... І за пару днів вна майже не смерділа, О ! Але Інспиктор наш фист сі обідив, бо мусів куплєти нові лахи, а не було за шо, бо Каси сі позбув і тому знов прискакала будівельна перивірка, аби збадати той виходок, в котрім подібні неподобства сі роблєт. Зачєли нашого вольного художніка водити докола віходка зі шнУрком на шиї, страшити санкциями, карами нибесно-неземними і НАВИТ відлученням від чаші купокасодайної. Але в Архітекта на той чєс вже була вЕлика Купа Куп, котра ані раз нічим ни штиняла, і нич він сі не бояв на тім світі, а тому поніс її знайомому Дипутатови, котрий знав Купу ріжних потрібних людей, а ті затиліфонували Кумови, а вже той свойому Кумпльови, шо знав Навіґатора, котрий, заткавши носа ватяними корками, пошурував до Інспиктора від будовів... .... і знову наша Купа Куп ся опинила в звичній для себе кішени ! Завше ваш, Яків Кутовий. PeSe. Живіт, люде, з вогнем у грудях, палицев в руці, усміхом на писку і з Ангелом на плечих !