пʼятниця, 17 листопада 2017 р.

Про економіки спасіння


На ніч, люде, шось ми сі захтіло створити свою банду! Бо язик сі не повертає назвати тото партією! Бде сі називала Банда Діравих Скарпеток. БДС, курва!
Ідея номер оден, то икономія на всьому і всюда. В першу чергу на штивних, люде! От, наприклад, на холєру їм цілі скарпеткі, без дірок? Їм вони опше не тре, нє? Старчит з них, шо до паперових мештів, напастованих ґльобіном, пришити верх від старих діравих скарпеток і вже фист ладно бде виглядало!
Майтки чи біла підкошулька? На холєру му то? Він вже і так зимний і тепліше му від них вже не буде ніколи. Тому тре заборонити вдігати лишній одяг на потенційних жителів пекла чи раю. А, як вже го притисло знинацка вмирати, то мусит то робити одягнутим. Шоб зикономити на тих, шо трупів вдігают. Бо є такі безвідповідальні люде, котрі вмирають в чім попало. Один такій опше голий верхи на кубіті вмер. А жеби зикономити на майбутніх похованнях, тре кажного змусити ше за життя викопати си яму, а ліпше кілька, курва. І то в ріжних місцях, бо ніхто незнає, хто де вмре. І прийняти закон, за якім би всі садили дерево, з котрого потім зроб'ят трумну.
Тому для всіх твердих людий тре ввести режим холоднокровної економії. Аби сорочка була не повноцінна, а така, би було видно з під маринарки тіко два кавалки рукавів.
Були колись чєси, коли родичів живих разом із зимними ховали. Шоб два рази не копати! Скіко тоді сі економило самогонкі, закуски і поламаних, об колєґу, лопат?
А ви кажете, шо нима гроший! А теперка, люде, порахуйте то всьо в масштабах Неньки!
Завше ваш, Яків Кутовий

вівторок, 14 листопада 2017 р.

Волга

Мушу вам сі зізнати, люде!!! Колись я спав у волзі. Пняний в сраку. Але, Богу дєкувати, не в ріці, а в авті. Бо в тім авті зизаду є такий бамбетель, шо я сі помістив там льохко, без жадних зусиль. Була ніч, темна, хочвоковиколупайна, київска ніч. І був я. Котрий йшов в домів від ладної, задоволеної життєм і мнов, кубіти. То були чєси сухого закону, а я тодий (та й тепер) був затєтий дисидент в душі і протестант в натурі. І тому, на зло політиці партії, хляв, як не в себе. І в ту ніч тиж. Була четверта рано, тепло, бо літо і темно, бо совєцкій саюз. Сили я не розрахував і, відойшови пару сотень метрів від общаги коханої, увидів волгу. Стару, іржаву, всіми забуту, як я си помислив на той момент. Зразу ми сі захтіло спати. Я отворив ї, влігсі на заднім сидзеню і миттєво задрімав. Розбудили мене мєнти. Провдиві совєцкі мєнти. З портупєями через плече і вогирком у кобурі. - Вставай, блядь, ато пізди палучіш! - ввічливо представивсі єден. - Ахуєлі савсєм студєнти, блядь, дакумєнти паказивай шчясже,- запропонував другій. Останніх в мене небуло, бо якось не складалася в мене любов з паспортом. Він, вчетверо складений, тужливо чекав на свого господарє в якімсь міліцийнім відділенні, куда мене відвезли за то, шо'м ходив в "касухє сволачь" і "браслєтах блять". І звідки я шчасливо втік, бо акурат привезли п'яного грошовитого вахтовика з сібірі і мєнтам я враз став нецікавий. Так от паспорт лежєв у відділку, я у волзі, а надо мнов стояли провдиві прецтавники совєцкого закону. Жеби явно не виказувати всю свою радість від зустрічі з інтелектуально обдарованими синами дзєржинского, я, люде, миттєво витверезів. Потім витігнув десєтку (в рублях, а стипендія тодий була 40) і показав поліцаю. Той потримав ї в руках і похапцем сховав у кабуру. - А мнє, блять? - жалібно попросив другий. - Більше нема, - сумно відповів я. - Пашолнахуйсукаблятьгандон, йбвр!,- сказав перший і по-вітцівськи пошкрібав ми плечи ґумовим кийком три рази,- больше нє пападайся.
Ветеран з медалями на плечах стояв навпроти мене. То був саме власник волги, в котрій я спав і саме він набрав 02, обурений моєю наглістю. В очах його світились вогники справедливості і переможний голос його єства промовив: - Зоєбалі еті міталісти, блять... Але я того вже не чув, бо летів на крилах радости в свою альма матер, пошепки дякуючи всім Богам Студенцтва. Відтодий, люде, я відчуваю люту алергію на всі совєцкі авта і нікому не раджу в них спати, а не то шо їздити. .... Но, але, якшо там не замкнено, то сі всрати на сидзенє просто необхідно! Завше Ваш, Яків Кутовий.

субота, 4 листопада 2017 р.

Стихійний гендель*

  - Ото всі на нас наїжжєют, кажут, шо ми всякі-такі пагані і ні разу не свідомі, нє? Шо ми тіко то і робим, жи дурим власне місто і не платим жадних податків, так?
І шо купа сміттє докола і після нас, стихійних торгівців? Але ж ми не просто так продаєм їжу на таких базарах. Ми її продаєм, бо не маємо, шо їсти, як сказав колись класик! Аби’сте ніколи не взнали, як то тєжко: цілий день стати на єднім місци! Коли ти навит не маєш, де зар’ядити свій шестий айфон, а ше й жадного вайфая докола нема?

Стихійно гендлювати, люде, то зовсім не то, про шо думає ваш збочений мозок. Но  бо так. Кажен си мислит, жи то такво: прийшов, курча, став, ррраз і продав! А то не так. Бо то є ціла штука, люде. Треба вміти розкласти свій товар на асфальті так, би він фист товарно виглєдав. А всі знают, якій у нас асфальт, нє? А ми го прикриваєм хоч якось і всі видят тіко молоко, сметану і майтки кітайскі.

Тому ми, стихійні гендлярі, несемо неабияку користь свому місту, а особливо -  владі, люде. Бо як ми сі заберемо зи свого імпровізованого базарУ, то всі увидят, шо під нами ні разу нема ані кавалка нового асфальту, як написано у звітах міської ради на ріжних сайтах. А за кошти на нЕго вже давно відгуляла весілє донька архітектора зі сином сміттєвоза. А, забув'їм: ше до Мюнхена Славко з юстиції по авто літав. Но і бабця чиясь віллу в Станилі купила…. Але шо нам до того, га?

Но а як вже так сильно владі не пасує наша присутність, тодийка поставте по місту спіцяльні автомати, де мож було би вкинути чи то сир, чи молоко, ба, навит гриби.
Наприклад, біля ратуші встановити сметаномати і молокомати, куди голодаючі селяни могли б метати свою продукцію, одразу отримавши за то касу - згідно літрів чи кільограмів. Але з другого боку такої машини мусе бути статечна пані грізної зовнішности, котра б видачу гроший обовізково приправлєла смачними виразами на кшталт: "Куди лізеш, гондурас нагуляний?", "Стули свій писок невипарений!", "А жеби ти всьо життє своїм дітьом сі снив!" та іншими шидеврами народної творчости.
А ше є такій варіянт, люде! Би знишчити несвідомі базари, міській раді тре алярмово** оголосити тендир і нигайно зачєти широкомасштабні закупки молока і сиру, приправлених нохтями і кучер'явим волосєм, - для того, би вр'ятувати базарників. І постійно годувати тов продукційов чіновників, поліціянтів та муніципалів, би вни тиж не вмерли голодною смертю. Також варто закупляти і єнчі продукти, аби унеможливити розвиток авітамінозу серед цієї илітної верстви населення Дрогобиччини. А потомка, в кінци місяцє, гроші за продукцию зголоднілих селян мож буде вирахувати із зарплатні можновладців.

  Ото маїте кілька тез. Думайте, дорога наша владо, (якшо вмієте) і робіт шось! А я йду продам свої сто підисєть літрів молока і трийціть кіля сиру, бо ше вмру від недоїдання, Боже борони…
  Казав ми Куба, шо то інтирв’ю бде в “Медіа Дрогобиччина” опубліковано, но то я сі подив’ю, чи не збрехав...
З моїх слів Яковом Кутовим записано елєганцко
                                                                                     Завше Ваша, цьоця Гєня

*Гендель - торгівля, комерція з метою наживи;

**Алярмово (від французького “аlarme” – тривога) - дуже швидко, негайно, терміново.

вівторок, 31 жовтня 2017 р.

Протівотанкіст

Служив я колись в протівотанковій батареї. Ото си уявіт, люде, то така купа людий, чоловік зо трийціт, шо си думают ніби вони можут танк перемогти. І всі ці вар'яти два роки сі вчат, бігают, стрибают, тобто роблят все, аби танки ворожої держави думали, шо вони піздєц які воїни. Но і ті бронємашини так сі дивили на тих дибілів через паркан і тихо посміхались си в люк машиніста. А ше поряд був зоопарк, куди ми лазили за вітамінами. Бо мавпам ябка і навит банани давали, а нам, курва, воїнам світла і комунізма, нігуя. Та ми й про банани нич не знали тоді. Поки до мавпячої клітки не трафили. 

А коли наш Гербанкурли увидів бегемота, то впав у обморок, бо подумав, шо то начштаба лежит. А то страшний чоловік був, всі го сі бояли в дивізії. І ось цей козах, люде, дістав таке заїканіє, шо аж в санбат на три місяці трафів. А протівотанкісти, по суті своїй, всі сцикуни страшні, но то він ще й сцятись почав. То його комісували. Бо памперсів тодий не було. А на холєру у войску воїн в мокрих споднях? Тим більше з такім начяльніком штаба дівізії.

То був хлоп з огроменним почуттям гумору, котре полягало в тому, шо на кожнім построєнії він радісно оповідав нам про то, скільки солдат і в якій частині необ'ятної заштивніли від передозу антифрізом. А таких вистачало і тому ми мали радість слухати такі новини мало не щодня. Деколи він розбавляв свій ТееСеН байками про то, шо таки хтось вижив. І все це, завдяки партії, завдяки якій вивчився на доктора лікар, завдяки котрому був врєтований черговий придурок з якогось барнаула. А коли, Боже борони, хтось починав іржати, як зебра з сусіднього зоопарку, начштаба здоймав фуражку і верешчєв так, шоб було чути гєнєральному сєкрєтарю:

- Вспишка ззаді, блядь!!!

І тодий всі радісно падали вперед ногами до імовірного вибуху, накриваючи свої поголені голови руками і задихаючись від коментарів штатного юморіста Зєльдіна, котрими він пошепки приправляв кажен вислів воєводи. А Міша Зєльдін, шоб ви розуміли, люде, був масквічьом по суті, національності і місцю народження. І тому був загадкою природи, бо люде з таким походженням зазвичай не потрапляли в такі віддалені місця, де досі не було навит кольорового тілівізора "Рубін", про "Елєктрон" і не згадую.

Як то всьо сі вкладало тоді в моїй голові не відаю і тим більше незнам, як вно сі поскладає межи вашими звивинами, люде. Тому фільтруйте троха мої бздури і робіт висновки.

Завше Ваш, Яків Кутовий.

вівторок, 24 жовтня 2017 р.

Діра

Чи є серед читачів люде, котрі хочут підоймитисі на політичнім ліфті і збити бабла? Роботи не є багато: привернути увагу компетентних органів до проблєми і вибити касу на її усунення. Тим самим вбиваїте двох зайців - прибираїте конкурентів руками правоохоронців і зароблєїте касу разом зи своєю щойно відкритою фірмою, котра бде усувати наслідки недбальства чиновників. Не забуваючи при тому табличку ділення!
  Бо то, шо сі стало, люде, за шіссот кільометрів від Кийова і за сто від культурної столиці, то є Божий цуд, знак і намйок, назвіт як си хочте, то я вам кажу!
Тіко би'сте не подумали, шо то сі стало біля Трускавцє, бо та вирва сі утворила АЖ в Дрогобицкім районі, а провдиві патріоти заборонили вживати свєте імня легендарного понадвікового курорту навит пошепки. Но бо так! Тому далі вживатиму його історичну назву Оровоград.
  Мєстна влада взєла паузу, понабирала в писки нафтусі і мовчала, як на допиті в НАБУ, вичікуючи, коли ж тоті журналісти з Дрогобичє врешті зазнимкуют то провалля. А коли вже увиділи, шо всьо люкс, ніц далі сі не валит, то рішили, шо мож спокійно си створити штаб. І створили! І зачєли говорити. Першим заговорила голова голови Оровограду:
- Се буде Мертве море. І то добре. До міста далеко. Йдіт спати всі. Нафтуся ніде сі не діне.
Но так. Бо як може пропасти то, чого нема? А море - то люкс, бо океан вже є, люде, п’єтий, акурат моря брак.
Але то таке, я си зразу уявив Оровоград портовим містом. Кораблі. Гавань. Пристань. Пляж. Пісок. І морска авіація “Лев-авіа”. Обовізкове свєто Нептуна нетрадиційної орієнтації. Краса. Шкляний підвісний міст замість траси Оровоград - Дрогобич, два кінці котрого спочивают на повітряних кулях зи Східници. Небесне патрулювання виртальотами. І купа відпочіваючіх восьмого типу в кіслотних ваннах калійних солей. Шахтарі в касках і білих халатах… Очистка енергетики, люде! А то вам не деревлєні буди замість дерев у центрі міста, нє. То є груба каса!
 Колись давніше на тім місци вже утворюваласі діра. Поприїжжєли німці, шось там шпортали, вивчали, поміч пропонували, але ніц з того не вийшло, бо в німецкій мові нема слова “хобар”. Теперка знов сі утворила, але то вже діра в дірі. Шо бде далі? А нич не бде. Всьо сі лишит на своїх місцях. Третого разу не буде. Бо то такий тонкій намйок від Бозі, котрий не пойме лиш глист безмозкий.
  І ше вам повім, люде, жи то, шо сі стало, навит добре, бо, може, наші можновладці врешті зачнут думати головов, а не власнов кєшеньов. Бо в тім курорті всьо забудували, хатів типерка більше, ніж людий.
Тривожно підозріло мовчит Содовий стосовно провалля. Певне, вже сміттєпереробний завод збудували?
  Про шо не можу нич повісти, то про думку старійшини всіх старійшин курорту, бо жадної пресухи він не дав, лише висловив занепокоєннє на фейсбуку стосовно котрихось журналістів, котрі не хочут гроший на благі діла давати.
...А загалом, фист файно мати на оборі каньйон з кіслотою. Завше мож там кинути якогось ворога… Або сусіда... Або депутата…

                                                              Завше Ваш, Яків Кутовий

пʼятниця, 20 жовтня 2017 р.

Зуб і кокс


   Значи такво, люде! Ходив'єм нинька в кіно! Про єдного хлопа, який вмів літати літаком, курва! Но і на почєтку кар'єри контрабасив кубінскі сигари в штати. Троха си підзароблєв, з кім не буває. І тутка, ррраз, підходе де него Рижий (бо він таким був насправді) і каже:

- Тіпа, чуїш, чувак, ми про тебе все знаїм, в тебе гарна жінка, ти контрабасиш на піздєц, а я крутий мен із цееру, але то тобі так тіко сі здає...А насправді я не звідти, а холєра знає звідки. О! Но, але тре попрацювати для неньки Омерикі і всім бде добре. Ше й касу підоймеш незлу.

Але тамтого звали Баррі і він був фист серйозним пілотом, а ше більше любив гроші, то він зразу сі погодив. Іно кубіті своїй нич не повів, люде. А з того завше хуйня виходе.
Опшем зачєв він возити по всякім колумбіям касу, а звідтам документи на комуняк пєрдольоних, котрі там ліворюції влаштовували. Но і єдного днє підходе до него вождь індєйців з плємєні наркоділєрів і лагідно так просе:

- Хулі ти, хлопе, з єднов папков в свою Омерику літаєш. Возьми нашого коксу пару центнерів. Касу тобі дамо.

     Той сі погодив і почаласі житуха шокапєц. Каси нємєрєно, але все добре небуває і тому в один чорівний колумбійскій вечір на маєток Павла Ескубара (так, люде, то був він), напали йобнуті поліцаї з виртальотами в руках і верхи на калашах. Тьху, навпаки.
Посадили Баріка в тюрягу. А там фист страшна турма, люде. Гарячої води навит нема.О, курва! І вибили му зуб.
Але ніц, прискакав Рижий, викєгнув го звідтам, зуб вставив і каже:

- Барік, курва, ти є вар'ят, але файно вмієш кєрувати самальотом, тому типерка бдеш возив зброю повстанцьом в Нікарагуа. Но або сі лишиш ту.

   А тому хлопови - хулі, виходу нема. В колумбійскій тюрмі без горєчої води не сильно висидиш. Зачєв він возити в Нікарагуа зброю, а тамтешні індєйци якось не сильно хтіли воювати і кажут:

- Ти, хлопе, довай оружиє вози колумбійцьом, би вни мали чим від поліції сі відстрілювати. Нам тєгни кокс, а ми вже його у вашу Омерику на галєрах доправим.
 
     Отттодий, люде, зачєласі житуха, бігме! Гроші він вже рахував центнерами, понавідкривав купу банків там, самальотів понакуплєв, а в кінці кіна го застрелили на смерть! А жінка го стала продавшчицев в овочевому.
Любіт кіна, як я, люде!

                                   Завше Ваш, Яків Кутовий

PeSe.  Ага, мало'м не забув - тамка Том Круз голу сраку показав. Свою. Тому до шіснайціти, люде! 

понеділок, 16 жовтня 2017 р.

Кавалки новин

На вчора в нас дві новини, люде!

1. "46-лєтняя украінка питалась правезті на нєпадкантрольную украінскаму правітєльству теріторію Данєцкай області восєм сабак, четирє єнота, два пєсца (но то не пісець, люде? ред.) і адну макаку..."
Шо, курва не новини, то на душі легше і радісно сі робит, люде!
1. Макаку їм тре за главного поставити, тутка всьо ясно. 
2. Сабакам тиж роботу знайдут. Мо' кому тре бде п'єти полизати вечорами, га?
3. Пєсєц він тиж завше потрібен. Чуть шо не так - викігаєш єдного, показуєш прідворним і голосно так:
- Во, курва, пєсєц!
Але неясно мині - НА ХУЯ ТАМ ЄНОТИ?
Чи то Чернівці вирішили їх просто позбутисі, після того, як ті п'яний дєбош в мєстнім кабаку устроїли?
2. Маскалоту наглий трафів шляк!
Так, люде! Розполовинило кажного з них на кавалкі, курва! А всьо їпонці винуваті. Бо вни проаналізіровали структури ДНК єкатєрінбурскіх рештків і порівнєли їх з аналізом брата Нікалая Втарова. При якіх обставинах в того брата брали аналіз неясно. Може просто ґвізнули з виходку, напоївши тодішню ахрану? Так то ше не всьо, вни ще десь відкопали скамянілу частинку поту, (ПОТУ, люде!), рідного племінника царє Тіхана Куліковскава-Потнава. І з тим тиж порівнєли, курва!!!
Підлий профєсор Токійского інституту Татсуо Нагаї зробів висновок, шо залишкі, які найшли під Єкатєрінбургом не належат Нікалаю Раманову і нікому з його сім'ї.
- Значи насрав хтось з прислуги,- помислив си Татсуо, але не озвучив цього, бо акурат прикупив кавалок земли на курілах.
Завше Ваш і всьо)

неділя, 15 жовтня 2017 р.

Спробуй почати думати!

Допис острий, з матюками, при дітьох рекомендуєсі свистіти.
Я, курва, розумію всьо! Жадібність люцка безмежна, так! Показові передвиборчі виступи можновладців тиж потрібні, холєра, бо розуму на шось оригінальне не вистачає. І дірібани тендерів та гроший громади тиж зрозумілі. 
 
....Обіцянки перед хазяїном, якій тя пхав на ту чи інчу посаду і всякє такє, холєрра ясссна!...
Але ж, бздуне! Чому ти, глист з виходку, не змусиш фірму, шо виграла той сраний дірібан по скажено завишченій ціні, зробити СВОЮ РОБОТУ ЯКІСНО??? Га??? 
 
Зрозуміло, шо тобі, пуцька зламана, касанули відкатом, пообіцєли купу ніштяків і дивідендів, з цим всьо ясно!
Але ж як так? Невже тобі не встид їздити *ходити* розпєрдоленими вшчент вулицями? Не соромно сі дивити у вочи дітьом, котрі не мают де сі бавити? Чи не бентежит тя бабцє, шо тєгне воду в баклажках на СЕМИЙ поверх, бо начяльнік водоканала знов сі всрав? Як ти сі дивиш в обличчя своїм знайомим, сусідам, гостям твого міста?
Чи сміттє, за якє ти поклав свою совість, заполонило все твоє єство? Чи в твоїм банєку вже ніц сі не лишіло, крім гівна? Про сумління не згадую, бо з цим зрозуміло давно. 
 
До чого я то всьо клоцаю? А до того, оленю пліснявий, шо скоро прийде той чєс, коли ось ці слова (чи подібні) будуть кидати тобі в твій паганий писок з трибуни, з радія, письмово... А ти бдеш срати рідонькім в сподні і шкрібати єднов руков свій пустий череп. А друга рука, засранцю, бде висіла на плоті чи на дверьох твого ґабінету. Бо нев ти КРАВ! І болітиме фист... І бдеш згоден з'їсти власне гівно, тіко би тя лишіли в спокої, котрого для тебе вже сі не лишіло! І не бде! 
Ні-Ко-Ли! 
 
Я не лякаю, я знаю, я то виджу! Тому спробуй почати думати! 
 
Но і завше Ваш...) 

понеділок, 9 жовтня 2017 р.

Галє

Галє, вже не та цілком, люде! Коромисла вже сі не гнут, відра кольорові, плястікові. Йванко її, ходе докола в спортивних споднєх і красовках на босу ногу. Час від часу "стелитсі барвінком", бо харить хлопа і штирить з бодуна:
– Галю, ж моя Галю, дай ми сі напити, ти така хороша – дай! Як не даш,- каже,- я знов буду мусів Оксану грати.
А вона йому така:
- Чуїш ти, пияку, йди си пашчу виполочи в ставочку, бо штиняє від тебе, як з бровара.
Но то він у ставочок, хуяк, його щука за єйці піздик. Хопила і каже:
- Як виконаєш мої три бажання, то відкушу ті єдно яйко, як нє - то обидва!
Пересрав Йванко, подививсі докола по садочку, дивитсі, а над ним на дереві зозуля кує рисору від Краза. Но то він до неї:
- Чуїш, зозулько, врєтуй мене, бо буду всьо життє фальцетом співав.
А та:
- Шьошьоооооооо?
Но і рисора випала, пєрдикнула Йванкови по банєку. Той радісно зомлів. Щука ше якійсь чєс потримала го за єйці, але увиділа, шо той має ї в сраці і не реагує та й пустила. Тутка прибігла Галє, зачєла хлопа шанувати писок в писок і остро врєтувала го від наглої смерти.
Потомка вни ся поженили, але Йванко всьо памітав і якшошо - "включав барвінка"

Завше Ваш, Яків Кутовий

четвер, 5 жовтня 2017 р.

Хрестоматійне хобарництво

1. Був си хлоп, люде. Гарував, курва, як сліпий кінь по сібірях, троха гроший си наскладов і рішив хату збудувати. Прийшов до пана архітектора, тицьнув пальцьом в мапу і каже:
- Хочу тутка халупу си лупанути, га?
А той:
- Нізя, там колись нафтові копанки були, ґаз грифонит, всяке таке, срака-мотика...
Хлоп тодий:
- А як я ті гроший дам?
- Тодий без питань, гг!
Взєв він си ділянку, залив фундамент, найняв робітників і поїхав до сибіру знов. За рік хата стала накрита, зачєласі внутрянка, а ше за рік хлоп приїхав зи заробітків. Вийшов на пенсию, продав квартиру в багатоповерхівці і вже пересилятисі в новобудову почав, але сталосі лихо. В пивниці полізла нафта, люде. Не то шоби багато, аби скажину ставити, акурат стіко кіко тре би зипсуати людьом життє. І так, врешті, сі стало. Хата стоїт далі, ніхто там не жиє, а хлоп бомжує. Натомість архітект, певне, навит сі не здогадує про то.

2. Купив си хлоп перший поверх у висотнім домі, би кафє відкрити. Всі дозволи поробив-порішав за хобарі шалені. А за рік вибило в тім домі світло. Люде підняли ґєвалт, шлякуют власника того генделику на чім світ стоїь.Три дни елєктрикі шпортали в своїх ящиках, длубали стіни, врешті викопали фосу і сказали:
- Тре мінєти кабель! Але в нас гроший нема!
І шо, курва? Викігнув власник грубу касу з кєшені і заплатив за то всьо, бо, як нє, то люде би го сирим тако й там ззіли.

Ото маїте два хрестоматійних приклади хобарництва. То шо я хтів сказати, люде?  Всьо ся вертає і то фист швидко! Не жартуйте з долею, би потомка не думати відкі та халепа сі бере.

Завше Ваш, Яків Кутовий. 

вівторок, 3 жовтня 2017 р.

Хосен*

 Іван жер солянку, жадібно обсмоктуючи кажен вогирок, шо сі трафляв му на язик, ліниво говорив по тиліфону і мацяв враннішню похмільну голову. Його дружина, декретна  прокурорша Русланця, отворила шафу, кинула воком на її нутрощі, сумно помАхала головов і становчо повіла чоловікови:
  - Нич нема шо вдіти, хлопе! Піду який хобар візьму, га?
- Ціхо буть, курча ляга, не видиш я питаня рішаю,- радісно гаркнув Іван, прикривши руков динамік дивєтого іфона. І продовжив свою розмову з директором всіх цвинтарів:
  - Чуїш, Міську, тре ми родичє поховати на старім кладовищи, але би було файне місце. Десіть патиків гривнями заробиш!
  - Та шо ти можеш? Ти вже два роки, як екс! - втрутилась дружина.
- Стули писок, бабо! - люб'язно перебив її Іван і продовжив:
   - Та й шо, шо вже не ховают? Які люди? Де ти їх видиш? Погавкают по фистбуках та й сі заткают до холєри! Та й ксьондзови тиж шось кінем. Як то - не хоче? Змотивуй го, телепню! Задзвони до того отцє, шо си готель, як хату оформив. Він порішає. Нич ті не бде, не переживай. Якби шось ті сі стало, хапаїшсі за серце і йдеш на лікарняний. Згадай тринайцітий рік, хлопе!
  Місько, на тім кінци дроту, шкрібав свою лису голову, нервово згадуючи, як сі називав священик, шо тримав готель на джерелі.
- Мусит помочи,- помислив си, гортаючи контакти свого верту*.
  ...Отець Петро, як завше, снідав піснов шинков зі смаженими яйками і запивав то всьо Богом посланим, за посередництвом парафіян, кєлішком бімбру. Заграв владімірскій централ, отець нервово ковтнув недожований кавалок і миттєво зопрів холодним потом. Потім провів пальцьом по зеленій рисці і почув голос Івана, експрокурора з сусідного міста:
  - Здоров, хлопе! - сказав жилізний голос з трубки і отець сі скулив, бо знинацка стало му так зимно, як у винній пивниці отців-бернардинів, - там зара ті Місько, директор цвинтарів, бде дзвонив, поможи му, га!
Отець поволи сі випростав, повтирав піт і мовчки кивнув.
  - Курча, та шо мовчіш, лікарю душ люцкіх? Онімів’єс, до шляка ясного?- почулосі з динаміка.
  - Тактактак,- зацокотів зубами Петро,- обовізково поможу, пане Іван.
...Міськови врешті прийшло повідомленє, шо отець знову на звізку, він цикнув пальцьом і почув звідтам гет змучений голос пароха:
- Так, Михасику, роби всьо, як знаїш, би тіко всім було добре, нє?
- Ви про шо, отче? - здивовано спитав Михайло.
- Та як про шо? Про того поважного покійника, Михасю.
- А відки ви…
- Та знаю, хлопе, бо посада в мене така - всьо знати! На сповідь коли прийдеш?
- Йой, пізніше, купа проблєм довкола.
   ...Олько сидів у високім габінеті обласної ратуші, єдним пальцьом колупавсі в носі, а другим - читав фистбук та вайбир. Нарешті знайшов потрібне повідомленє і з полегшиньом зітхнув:
- Так, вуйка Антона поховают. Займемсі врешті сміттєм. Вно є більш прибутковим заняттям.
Заграв гімн Неньки, Олько здійняв трубку:
- Всьо зробили та, як ви казали, пане Олеже!
- Скіко?
- Та вна хтіла десіт патиків зеленими, але ми ї вже на пітьох за дупу взєли.
- Каса де?
- За годину привезем, бо то сто кільометрів все ж.
- Патик візьміт си за роботу, остальне мені!
Через п’єть мінут знову задзвонив тиліфон і зачєв хлюпати:
- Йой, біда, мою Русю на хобарі взєли, а я тіко шо порішав за вашого вуйка, би поховали, як належит. Все, як ви просили.
- Знаю, хлопе, біда з тими борцями! Але ти не бійси, готуй двайціть зеленими, всьо порішаєм. Штраф їй оформим, вона ж в декреті? Будь!
Олько відклав трубку і зітхнув вголос:
- Нич без мене не можут, Боже мій милий, нич! - потім закрив очи, тричі промовив отченаш і перехрестивсі з права на ліво, а потім навпаки. Завше ваш, Яків Кутовий  
*хо́сен, хі́снапитоме українське слово, означає “користь”, “вигода”.
Наприклад,  Висока сосна, а мало з неї хосна...
*верту - мобільний телефон елітного класу зи золота, платини чи навит бурштину.

четвер, 21 вересня 2017 р.

600 чи 900?


  Люде, чи виділи’сте провдиві цуда? Як нє, то я вам повім де мож на них сі подивити на живо!
  Отож, їдете свєтов Галичинов, троха вправо, далі вліво, а потомка валите гет просто і знов за кольцом направо, но і маєте цуд місто. Передмістє Млинок сі називає, фист ладна місцина, я вам скажу. Всьо ту є, люде, всьо, шо душа си забажає.
  Раджу зразу йти сі подивити на Ратуш, бо то є найатракційніша будова в цілім районі. Тіко мусите взєти си пропуск, бо муніціпали-ексгібіціоністи з дротом в руках ту фист суворі і так просто можут не пустити. А ту вежу з дзегарком зара ремонтуют професійні альпіністи, котрі підкорювали Кіліманджаро, Ельбрус і Пізанску Вежу по п’яні. На тім же ж пляцу, шо дбайливо викладений бруківков Кличка, є свіжовикопане метро. Його ви зразу пізнаїте по елєґанцкій цвинтарній огорожі. Шо там є в тотій пивниці наразі ніхто незнає, бо ше го до кінцє не отворили. Я си мислю, жи то бде єкісь надсучасний об’єкт для потреб містян на випадок закриття розливайки, шо наразі функцйонує в андеграунді на вул. Шолом Алейхема.
   В Ратуші цього надзвичайного міста засідають професійні жонглери земельними ділянками. Заступники-ілюзіоністи в єднім моменті перетворюют гараж на повноцінну віллу і переконливо тулять цю інформацію людьом з позавладних габінетів. Хронічні депутати зі своїми позафракційними друзями кажної сесії проводят смертельні номери із засовуванням вказівного пальцє в ніс оден одному в перервах між засіданнями. Чиновники-еквілібристи на кількох посадах зустрічаютсі ту частіше, ніж гриби-підгазетники в Парку Нановонароджених. До речі, в тім парку, як і в решті інших, ви можете увидіти єдину в світі живу скульптуру Пісяючого Туриста під кажним третим деревом. І не єдну.
  Но і я вам скажу, шо дуже делікатні посадовці в тім місті жиют, бо неординарно реагуют на простих людий. Недавно єден такий оголосив себе потерпілим від свавілля громадських активістів, сів в самальот і полетів моцно терпіти в країну пірамід і Хеопсів.
   Сільзавод, збудований ше за царя Нерона, досі ефективно, з гонором і з допомогою небайдужих містян, відбиває атаки податківців на батарейках та спокуси єнчих владних мужів. Невидима сміттєсортувальна станція під керівництвом дресированих обранців тиж є неабияков атракційов цього дорогого, в усіх сенсах, міста. А ще ту є басейн, плавно протікаючий в майбутній боксерскій зал, шо тиж прикрашає монумент слави нинішної влади. І то ше не всьо, люде, але наразі вам і того доста. Приїдьте і самі сі подивіт.
  Проблєма тутка лиш єдна і велика - кіко тому містови літ? Бо єдні кажут, жи шіссотпарканайціть а другі, шо мало не тищу! О! Но а то є фист важливо, люде! Бо всьо в тім місті є, люде, всьо, шо душа си забажає! Крім дати народження.
                                                  Завше Ваш, Яків Кутовий

субота, 9 вересня 2017 р.

Пані Ґєня

Сидимо си з Ядзьов на оборі, підходе пані Гєня та й голосно, на всьо місто:
  - Кубусику, коханий, дай Боже ті здоровлє! Давно’м тя не виділа! Якій ти великій став, а ладний якій, йойой! Троха полисів, дрібку посивів, але ніц, файно сі презентуєш. Здалека то би'м тя не спізнала! Як ся маїш?
  І тихонько на вухо мені:
  - А та красунє збоку, то твоя Ядзє? Алллле, яка файна, як квіточка коло тебе. Вна з Попелів чи Ясеници?
І знов голосно:
  - А ти знаїш, жи в нашім місті виликі проблєми?
- Єкі, пані Гєню?
  - Та вчити дітий нема кому. Всі файні вчителі повмирали, або ду.. кхм, підлоги в італіях витирают. А то є біда, я тиж колись в школі на півтори ставки робила, я знаю.
- А шо вчили’сте?
  - Та нич’єм не вчила. Прибиральницев була. Але’м часто вчителів підміняла, як вни на закупи бігали. Тому я добре знаю шо до чого! В мене на уроках завше порєдок був. Шось не так - шматов по писку і тишина. І в тулєті завше чисто було, ніхто не смів навит курити. А відтоді в нашім БорИславі тіко єден порєдний виходок - на автобусній. Добре, жи в нас парк на півміста, то люде дают си ради єкось…
- Пані Гєню, а шо вчителі до вбиралень мают?
  - Та зара! Якось була’м в єднім віходку. Завше там було купа гАзет, а ту сі див’ю - лежит книжка з математикі, ,відкрита на Теоремі ВІєта! ФРАНСУА ВІЄТА, хлопе! То така формула про коефіцієнти многочлена через його корені. Ти знаєш таку формулу?
- Та нє, пані Гє….
  - Ціхо, та дай договору. Вчора була’м в Дрогобичи, то там цуда, я ті кажу. Жадної порєдної убікациї* нема. Туристи ходєт з тіліфонами, як шуфля гурніка*, позирают на тоту спадшчину історичну і шмарклі об газетні кіоскі витирают. А жадного порєдного тулєту НЕ-МА!
- І шо?
  - А нич, Куба! В тім Трускавци то такє саме. На день міста файно ми з коліжанками посиділи’змо. Курей їли такіх великіх, як голова голови колгоспу нашого, царство му нибесне! Фист мудрий хлоп був. О! Потомка доправили’змо кавунами. Но та й притисло ня по малому. Я до виходку, а там, де для кубіт було, то вни ресторацію відкрили, кажут мені - з другого боку йдіт. Я пішла, а тамка по штири гривні, но бо день міста! А перед тим було по дві. Гет подуріли і страх втратили. Але я їм повіла, жи пожаліюсі Садовому (бо вни з мером Трускавцє з єдної “помочи”), то вни мене задурно пустили. Аж два рази, бігме…
- Ну і...
  - Шо ти нетирплєчий такий? Потім погнали до Східници. Тамка недавно сі відкрила Вишча Школа Магіїв і Екстрасенсів всякіх. Ну! Поїхали’змо, би содової на рано си набрати. Людоньки, я ше’м такого не виділа! Стоїт буда, люде кажут, жи то бювет з водов, а мені вно фист на кльозет похоже. Тако й не набрали ми води, бо ся збридили. Но і до чого я то говору? Аби’с знав, хлопе, як нема порєдного вчителє, то нема кому навчіти тих зас… обранців, шо типерка при владі, шо хата зачинаєсі з ВИ-ХОД-КУ! і місто ТИЖ! Ясно, нє? Бо то є ЛИ-ЦЕ і з тим тре шось робіти тирміново! А в тебе, Куба, дуже розумна кубіта, так!
- Відки знаїте?
  - Та бо вна мовчит цілий чєс, шєнуй її!
                                                        Завше Ваш, Яків Кутовий
*гурнік - шахтар, *убікация - туалет

пʼятниця, 1 вересня 2017 р.

День ЗІЗНАНЬ!


   Вчителям не читати, бо зара я вам запєрдолю дуууже злий допис. Про то, курва, як тре жити, але чось ми так Не живем!
   Но бо нинька Перше Вериснє - ніби має бути саме той день, коли хтось там ніби повинен звідкісь видобувати знання. Але то зовсім не так, курва, бо сьогодні ніхто нич не робит. Но б
о всі стоят на тотих лінійках, слухают, як мер (можете замінити на будь-кого, суть не зміниться) вчергове обіцєє зробити те, що повинен робити і БЕЗ обіцянок. І знову ж таки - ніхто сі не вчит, курва. Тіко цілий день мелют бздури. А потім тати-мами наймают репетиторів, бо дітині вчитель не дав знань. О! А репетитор дуже часто оказуєсі тим самим вчительом, котрий мав би тоту дітину в ШКОЛІ вчіти! Або колєґою того вчителє!
   А перед свєтом всі лазят по місту в пошуках квітів, чоколяди і коняків. Далі, після лінійок, тоті, кому то всьо спрезентували, шукают, де би ше потєгнути сотку-другу, або й залити пашчу, зблюватись остаточно і затишно заспати на колінах якоїсь хімічькі. А вчитель праці, після дози, обовізково стане вчителем співів, нє? Скажете: не всі такі? Погоджусь! Але вистачит і одного такого прикладу, щоб відбити бажання ходити до школи.
   Тепер си уявіт такво, люде! Ви наймаєте плиточника, шоб він зафігачив вам у ванній плитку. А він місяцями розмазує клєй по всій хаті, бухає кажної п'єтниці, свєткує день плиточника, штукатура, маляра і пиздобола,а ви все їдно мусите му за ті дні платити. 
А ви весь той чєс терпляче сі миєте в мидниці на кухні. Потім він, з горем пополам, виконує своє завдання і ви си мислите, шо то всьо, але то, курва, знов не так, люде! Бо потомка ви мусите касанути ше й такому ж "репетитору", аби він за тим сраним майстром попідтирав всі його ґанжі. А ше через рік приходе ше єден такій і перероблєє все по новій. Файно, нє?
Я тиж ходив до школи, люде, і то була попєрдольона система, і таков вна сі лишіла. Ніц сі незмінило за десяткі літ, НІЦ! Лінійки, квіти, промова директора, оплески, п'янка... день вчитилє, квіти, промова дурня з відділу освіти, оплески, п'янка...
А тому - З Днем ЗІЗНАНЬ вас, люде!
Зізнайтесі, хоча б собі, шо 
шо в День Знань ніхто сі не вчит, а замість проплачених з нашої кєшені, принаймні, п'яти уроків, ми маємо цілий ф'ют!!!

ВЧИТИ ДІТИЙ КОЛИ ЗАЧНЕТЕ, ГА?

Завше Ваш, невдячний учень Яків Кутовий.

субота, 26 серпня 2017 р.

Кубіта!

Перше, люде, шо Він вігадав, було авто. Далі махнув патиком і постав ґАраж, би вно не мокло під дошчем та снігом, котрих він позволив си для балансу з сонцем. Потомка склєпав хлопа, аби хтось тото авто римонтував чєс від чєсу. А жеби тому йолопови не було сумно, наробив му колєґів, котрі приносили до ґАражу пиво, якє повстало, в свою чергу, для покрашченя якости спілкування помежи хлопами. А далі, люде, була бульба, єку смажили колєґі і котру по свєтих суботах, а особливо в державні свєта вікопувала КУБІТА! ...вона, люде, була виготовлена з рештків того, шо сі лишіло від продукциї ґаражу, хлопа, пива і авта. Як засіб, люде, задля заспокоєння в певних випадках, як противага ґаражним бандам, а ше для виготовлення мінікопій хлопів, шо люб'ят авта і кубіт, які не завше поділяют ту "автолюбов".
Яків Кутовий. Як завше - Ваш!)

середа, 23 серпня 2017 р.

Корови в педі.

Минулого року дзвоне до мене Миросє, мама коліжанкі братовОї тата мого першого дружби. Но і просит би я її доню, Надю, в пед пристроїв, бо вна школу скінчила і НЕ хоче далі сі вчіти. То я продзвонив до кого тре. Оказуєсі - дві тишчі і всьо мож поклєїти. А Мирося мені - та то ж дві корови, хлопе, вни в жаден уазік не влізут, курча!. А я їй - ну то й шо, йди в кантор та й мінєй!!! Опшем запхнули ми Надьку в пед, всьо гут, вчитсі дітина, а ту за рік знов дзвінок:
  - Стрику, то я, Надє, Миросі донька. Мусите ми помочи, бо не можу екзамен здати. А татови встид казати за такє...
 Оказуєсі, шо Олєзьо Лисий, вчитель її, дууууже хоче іспит приймати в неї в общазі, в штири ока. Ше й руками показує, шо до чого, збочинець. Налякав дітину, скурчибик. Но то я до колєгі, а він - ветринар, люде, як вчув, то фист ся вкур... то значи ся втішив. Бо він з биків всьо життє волів робе. Файно в него то виходе. Після його акції жаден бик на корів вже ся не дивит. Незнаю, шо з тим викладачом типерка, але Надє екзамен на наступний день моментом здала. Ну і мене після того на каву запросила, би подєкувати. А за тов кавов такого ми наоповідала, люде. Цуда в тих університетах сі діют!!!….
  Є вчитилі. шо надсилают суму гонорару за іспит есемесков кажному студенту. Ті, шо ся вважают за геніїв, просто  продают по п’єть своїх книжок кажному спудею шопівроку, а студенти потомка на мукулатуру то здают, бо вни навит до підтиранє сі не годят. Є такій викладач, котрий на екзаменах всіх “валит”, потім страшит якімись тальонами, а тоді, як вся група приходе на повторну здачу, змушує їх чекати по штири години під габінетом, ніби він такій фист зайнятий по саму шию, бо в него такіх нещасних стопідисєть на метр квадратовий. А коли староста групи збере троха каси і помАхає нев перед пащов того телипнє, той зачинає приймати екзамен зі швидкістю андронного колайдера. А ше єдна, шо була фист незадоволена чоловічим товариством, лєкциї читала з феміністичним поглядом Танюхі Мантян і в неї, акурат, було дуже тєжко порєдному хлопови залік получіти. Як "Наталку Полтавку" вчіли, то вна повідала - а на холєру та Наталка так го чекала, того Питра стіко років. Він вже ж козел і полюбому якусь си кубіту вже мав, бо то є хлоп. А та, біднєтко, стіко го чекала...Але найбільше ми сі сподобала викладачка, шо замінєла “німкеню”, і, оказуєсі, ніц не знала по-німецкі, але завше мала тіко єдно воко намальоване. Може економила на макіяжу, незнам… О, то студенти вже вдосталь з неї сі посміяли на парах, вигадуючи нові слова з цієї дасістфантастіш-мови.
  А Надє, люде, навчиласі файно малювати ніхті на всіх кінцівках, добре зароблєє на тім і має в носі ту науку, але досиджує тоті лєкциї тіко заради мами, бо та колись не мала змоги сі вивчити, но то доня вже МУСИТ!
                                                                       Завше Ваш, Яків Кутовий.