понеділок, 14 серпня 2017 р.

Реваківастець!


Всіх вітаю шчиро на своїм програмі, люде! Хтів’бим повідомити, шо докола нас, люде, діютсі направду цікаві речі, би'сте знали. Бо пенсіонерска риформа повністю повєзана з антикорупцийним бюром, а ті борці, в свою чергу, тиж хочут на старости получати файну касу. І тому судді, в данім випадку, котрі так ся противлят тому всьому, мусят троха помислити, а чи не вкраяти кавалок свого, добре погриженого, пирога молодим риформаторам. О ! І вни то роб'ят чєс від чєсу, так! А все це, відповідно, відбиваєсі на інфраструктурі наших міст та сіл. Руйнуютсі дороги, хідники вздовж них та, шо саме гірше, сміття починає залітати в місця, про які досі ніхто незнав. Нещасні чиновники як можут відбиваютсі від скарг людий всіма можливими засобами. Хтось, в знак протесту, їздит на незадекларованім авті, єнчий показово ходе пішки вулицями по пас у багні, але у мештах зі скєри молодого ґучча чи старого вирсача і в наbrioniній краватці. Такі ознаки протесту зачинают подобатисі людьом все більше по мірі наближеннє до чиргових виборів і ось вони вже разом стоят поряд - виборець і потенційний обранець, співают сино-жовтих пісень , їдєт пляцкі, вироблені на пекарні остатного і лиґают горівку з заводу голови партиї. І то всьо в три горла, люде! І оті, зниклі з горизонту виборів, люде, котрі ше не можут відчути щєстє голосування на виборах, мусєт з тим ся змирити і повзти в сорону Еуропи на своїх трьох засадах - радість, смуток і повна нірвана! Адже співпраця громади та іноземних інвесторів позитивно впливає на запуски ракєт північно-корейскіми маодзедунами, а ті шість мільярдів долярів, про які кажут амириканці, то є нич у порівняню з бойовими хробаками, яких винайшли наші стратигічні партнери... ....Якшо ви дочитали до кінцє туво бздуру, люде, значи я є фист файний політолог і йду з тим всім до телєвізії.                                                               Завше Ваш, Яків Кутовий.

неділя, 6 серпня 2017 р.

Жиліско.

В моїй хаті, люде, колись було жиліско. Провдиве такє, жилізне і тєжкє, курва, як шляк, бо колись впало з п'єца і проломило діру в підлозі, люде. Дотипер є тота діра, курва, як нагадуванє за тєжкі чєси. О! Незнаю чого, але завше стало вно на п'єцу. Певне, аби, як комусь сі захоче шось віпрасувати, наприклад вночи, но би було горєче. Бо, як зимне було, то воно було ні до чого. Навит цьвокі ним незручно було забивати, люде. Але навит, як горєче було, ним ніхто сі користував. Памітаю, люде, як моя баба Яна завше казала: вчисі, синусь, то ті завше сі придасть в життю, а шо саме я мав вчіти не казала. І тому я не вчивсі опше, люде. Бо нашо, га? От ви вчені ніби всі і шо? І фьют!
Так от вертаючись до того жиліска. Воно далі є в мене, тіко стоїт не на п'єцу, люде, а на поличці і робе виглід, ніби то антікваріат. Я ше го почістив від іржі, помалював чорним лякером, всі ся див'ят на него і тішатсі, як коні з циганів. А толку з него - жадного, як тодий, так і типерка. До чого то я, га? А до того, шо коли ти чавунний від народжиннє, то ті, курва, нич не поможе.
Завше Ваш, Яків Кутовий.

пʼятниця, 4 серпня 2017 р.

Не вкради!

 Штефка Язиката, люде, була чеснов кубітов, бо пів життє гендлювала в своїм склепі продуктами, шо не встигли ззісти дітки в дитєчім садочку, в котрім вна працювала завідуючов. Но і мала двох синів. Старший був вар'ятом від народжиннє і працював у прокуратурі, а другій був повним йолопом і тому Штефка мусіла запхати го у пидагогічний університет. Зачинала вна, як всі силяни, прибиральницев в садіку, де тоді ходив і мій син, аж покі не доросла до завідуючої. Потомка була міська рада, там вна кєрувала вже всіма садочками свого міста. За той чєс встигла богато. Вівчила своїх синів в університетах,  отворила вишчезгаданий склеп і купила квартиру менчому Васильови, бо старший від держави вже мав і не одну.  Коли прийшов чєс йти на пенсію, Штефка гонорово пішла з посади, передавши її у спадщину синови, а сама пішла си завідувати в тім закладі, звідки зачинала.
 І мусіло так сі стати, шо саме в моїм під’їзді Штефка купіла квартиру синови, але про то я взнав вже потім. Василько найшов файних майстрів і зачєли вни робіти му еуроримонт по всіх правилах мєстної иліти. Сам клієнт на квартирі з'являвся нечасто - раз на два-три тижни. А Ігорко Ігрек був такім чесним майстром, люде, як і мама клієнта. Ігреком го звали ше зі школи, бо то була єдина літера, котру він запамітав з уроків матиматикі. Римонти людьом робив добре чи зле, не бду брехав, але завше в него сі лишєло купа будматер'ялу, котрий він швидко підбривав собі у буса, а потомка збував за півціни. Так було і цього разу. Якось Ігорко постукав в мої двері і сі спитав:
- Снєжку тре?
- Нє!
- А шпакльовку?
- Тиж нє!
- А мо' знаїте кому тре?
І тут я си згадав за Штефку. Тота завше любила халяву понад життє. Дав Ігоркови телєфон, а вни вже сі здибали на нейтральній території, де обговорили всі нюанси майбутньої співпраці. (Мушу повісти, люде, шо ані я, ані Ігрек не знали чий то син той Василько і як він тоту квартиру купів). Співпраця налагодилась швидко. Шотижнє, по п'єтницьох Ігорко віносив з хати "зайві" матеріяли, пакував го у авто і відвозив в умовлене місце, де на него чекала завідуюча з касов в кєшени. За тих півроку в неї вже наскладалосі купа того всього, мож було би отворити якійсь епіцентр, певне, але Штефка робила по єнчому. Вна частину тої купи роздавала кому тре, бо звєзки сі полишєли ше з тих чєсів, троха давала на садочкі, там "робивсі" ремонт, всьо ся підписувало і мало рукі-ногі в паперовому плані. Під такі "забави" вибивалисі гроші з бюджету, котрі знову йшли на квартиру до Василє. Йому навит сі здавало, шо то він кєрує садочками, а насправді то всьо мама. І сі тішив хлоп, шо кіт біля акваріума, дивлячись з-під кєпки-васьміклінкі, як швидко його помешканнє набуває еуропейского вигляду. Такій кругообіг гроший тривав до того чєсу, покі Штефка не зломила си палець на сходах недавно “відремонтованого” садочку і не відправила замість себе свого Василє на здибанку з Ігреком. Повісти, жи то була катастрофа всесвітнього масштабу, то не повісти нич. Бо то був афганістан з палестинов і другов світовов разом, люде. Штефка, після синового дзвінка, нАраз тарифов прилетіла з не застигшим гіпсом на пальці. За нев, з ренгєном в руках прилетів лікар і нагла поміч, потомка поліція, прокуратура, черговий суддя, мер міста і група захвата. І зачєли ся сперечати, хто має арештовувати Ігорка. Далі було всьо, як в ТееСеН - розслідування, арешт, співпраця зі слідством і виправдовувальний вирок на користь Ігорка та обвинувачувальний з конфіскатом на рахунок Штефки зі старшим сином.

                                                      Завше Ваш, Яків Кутовий

пʼятниця, 21 липня 2017 р.

ЇздА!

                          ЇздА!
 Неньков їздити, люде, то є фист файна забава. Бо дороги наші - живі свідки палеоконтактів і тому їзда ними не потребує великіх розумових зусиль. Мож їхати автом і сидіти си в антирнеті, єднов руков стрімити в прємий ефір, а лівим вухом по теліфону слухати виправдовування голови району про “ніц нима в буджеті”. ТУ-ДУФ, ТУ-ДУФ... Кубіти спокійно можут сі манікурити, вочи лоріальом мадзьґати, а хлопи розглєдатисі за міні спідницями з блідими ногами дівок, шо нич не знают про жУків “на бульбі”. А мож клоцати бздури на новтбуці для “Медіа Дрогобиччина”, як Я, наприклад. Бо яка ті ріжницє, хлопе чи бабо, котрим кулком трафиш у баюру, величинов з новий басен в Дрогобичи? І тобі всьо їдно, шо та канава під ґаз чи воду. А мо’ від того, шо ту фосу прокладают під антернет, вна стаєсі більш високотехнольогічнов і тодий вся ходова твого авта зачинає ся адаптовувати до нових умов сьогодення? Їздиш си кажен день єднов і тов самов дорогов, і кулка твого авта вже навит не квадратові, а набувают кшталту невідомої геометричної фігури, зате памітают всі вирви і доли, як всі свої кріпильні болти. Всьо йде свойов колійов, все призвичаюєсі. Кєрмо в потрібнім місци само сі повертає де тре, поворотнікі мігают, шкєльця на дверьох самі ся підоймают від пилюки, коли попри тебе якась огроменна фура проїжжєє...ТУ-ДУФ, ТУ-ДУФ… І ти вже знаєш всьо про гуму, діскі і періодично сі спиняєш посеред поля, звично береш два колічка в бесаги і валиш в найближче село до хати, до болі в пулярисі* знакомого, вічно пняного, механізатора.
А коли єдного погожого дня на дорогу приходєт серйозні хлопи на трахтОрах з алмазними пилами і зачинают робіти зі звичайних ям квадратові, то в ходової твого авта стаєсі когнітивний дісонанс. І вже твої кулка не співпадают з формами нововирізаних вибоїн, а мняке місце твого тіла тиж остро риагує на такі новації. Проходе якійсь чєс разом з ДОШЧЕМ, котрого так чекают дорожнікі, і ти, виїзжаючи на звичний для себе маршрут, бачиш замість прямокутних вибоїн НАЛИСНИКИ асвальту, завбільшки як завиванці тещі в день твоїх заручин. І знов зачинаєсі період адаптациї до нової колії, призвичаювання до ультрасучасних умов. Але ти й далі пхнеш тим шляхом, як по сходах. Хіба звучання сі мінєє: ТУ-ДУФ-ТУФ, ТУ-ДУФ-туф, ТУ-дуф-туф, ту-дуф-туф….
 Мені сі здає, люде, жи навит, як хтось сплете якє сейсмоактивне мереживо, шо забиспечит сімбіоз люцкого мозку і авта, то всьо їдно трєсти на наших шляхах не перестане допукі глисти сі занімают асвальтом, а мухі кружляют над люцькими коштами. ТУ-ДУФ-ТУФ, ТУ-ДУФ-туф...
Тому йду наклоцаю ше якусь оповідку, але вже в, більш звичнім, горизонтальнім положенні.

                                                       Завше Ваш, Яків Кутовий.
*пулярис - гаманець з касов переважно.

середа, 12 липня 2017 р.

Петро і Павло.

   Петро був шибеником від того самого днє, як увидів той потішний світ з-поміж ніг свої мами. Перше шкло він збив у шість років, коли став на парапеті перед вікном і виглідав з роботи татка, тримаючи в руках татову кільову ґантелю, котров той давно сі не користував і того вна припала центиметровим пилом і була слизька, як весняний вуж. Він стояв і ніжно так товк нев по замерзлих візерунках зими, відбиваючи якісь свої гуцульскі ритми. Увидівши улюбленого татка, ритмсекція сі посилила і врешті висипалась в логічне закінчення дрібними уламками.
    Потім в його життю були ше багато збитих шкєлець, але то перше було самим теплим, бо сі запамітало на завше. Можливо того, шо тодий була зима і татусь не сильно сі втішив з того випадку. Зрештою, зовсім сі не втішив. Мож повісти, жи був здинервований, бо з тої злости пєрдольнув другов гантельов у цілу половину вікна, котре дзвінко впустило 
нову порцію пітнадцітиградусного морозу разом з танучими на польскому ліноліумі сніжинками... Мама швидко забрала Петрика на кухню, а татко задоволений побіг по сусіда, би той му поміг тимчасово заліпити вікно тим же польскім ліноліумом, котрий так з боями проривався через митницю ще якихось півтора місіці тому. Сусід відгукнувсі відразу з надією на стимулятор у вигліді тричвертової на двох, як мінімум. Разом з татком вни сміло порізали контрабандний продукт по розмірах і гордо поприбивали го до вікна (благо, шо тодий в природі ше існували деревляніі). Зверха повісили старий тещин коц, котрий вна трийціть років тому привезла з Узбекістану і не хтіла викідати, бо то милі спогади, не сильно переймаючись тим, жи та "паміть" була дірава у восьми місцьох. В хаті стало тепліше, господар наливав по сотці, сусід лиґав горівку, як не в себе, тобто все було, як завше, елєґанцко... Татко хмілів, бігав до спіжарки, тверезів за той чєс, наливав, знов біг... І так то тривало, покі мама не пішла вкладати спати Петрика, бо Павлик давно вже сопів, принаймні так вна си думала....
    Павло, люде, був рідним братом Петра, натомість, видававсі всім такім си антіліґєнтом, бо навит, як робив яку шкоду, то всьо так виглідало ніби так має бути і по єнчому бути не може. Аксіома, мож повісти, чи константа, не знаю. І світ він видів на дві години менче, ніж Петро і тому всі дії, вчинені цим майбутнім апостолом сприймалисі, як фист милі і серцю і пулярису його батьків. Тому, коли Павлик прийшов на кухню і увидів лежєчого сусіда, а поряд розсипану по всій підлозі муку, то си уявив, жи то сніг. Одразу руками дітини зачєла мести хурделиця і вже сусід лежєв, як великій замет, черевом догори, хропучи, як зіпсутий перфоратор. Тре зробити ковзанку, - вирішив малий і полив тоту кучугуру водов, ше раз притрусивши го муков і видобутим з шуфляди цукром для покращеного зчепленнє....
   Нарано, люде, найбільшу радість відчула мама, коли пішла робити ранкову каву свому хлопови, фист змученому радісною подією попереднього вечора. Посерид кухні лежєв вЕликій налисник в єднім мешті і вручнузвєзаних, але діравих скарпетках. З него видобувавсі гуркіт, шо цілком був співставний звуку легендарного Вудстоку* в крашчі чєси. Спроби розбудити його успіху не мали і тому мама в алярмовім режимі пішла відпоювати татка і вже той своїм авторітєтом, разом з пивом в руці вивів сусіда з рангу астенічного безсилля. На шчістє для Павлика зовнішній виглід сусіда списали на вчорашній, збит ранній мамин відступ до сну, що спричинило втрату контролі споживачами над споживанням рідин, шо стають небезпечними після певної кількости. Шкло тиж сі знайшло на недалекій будові за дві флєжки "Столічної"...
   А потомка Павлик, як і належит, став фільозофом по життю і водночас студентом престижного ПеТеУ, де вчили спиціалістів з художнього  викладання битонних плит. З успіхом го скінчив і став передовим продавцем валюти на місцевім базари. Адже всім відомо, шо таку пристижну професію мож було здобути лишень у вишченазванім навчальнім закладі.
  А на Петра видно той ліноліум справив великє вражиннє, бо на почєтку свого свідомого життє, люде, наш Петро занявсі контрабасом* (але не тим зі смичком, а тим незаконним) і лишивсі з ним навит після того, як поляки вліпили му видмедика* у пашпорт за нелигальне завезення двох цистерн спирту, шо спричинило повальне захоплення алкоголем на прикордонних з Неньков територіях і трактувалосі польсков владов, як диверсия проти марґінесу, бо саме в цьому середовишчи то гоббі було найбільш поширене. Лиш помінєв свою лєґітимацію* на мамине прізвишче.
   А потім зачєласі війна з москалєма і два близнюкі з ріжними фаміліями просто з барикад пішли на фронт і воюют там понині, маючи в сраці всі контракти та лиш при крайній оказії пригадуючи свої древні цивільні професії...

                                                                        Завше Ваш, Яків Кутовий.

*ведмедик - штамп упашпорті про заборону в'їзду до країни
*контрабас - контрабанда, мо' хто незнов
*Вудсток - рок-фестиваль під Новим Йорком.
*лєґітимація - документ, що підтверджує тожсамость

вівторок, 11 липня 2017 р.

Файно!

Файно, люде, файно жити!
   Добре, як в тебе є дружина, шо є універсальним інструментом, котрий виступає і в якости копняка, коли тя тре підштовхнути до якіхось неймовірних діянь і у вигліді ручного гамульца*, коли тре переключитисі на понижену, би сі не розпєрдолити на амен в яку стіну чи слуп, курва!
   Люкс, коли твоя дітина (а ліпше штири), тре ті мозґі, не слухаєсі, часто має тибе в сраці, але приходе такій чєс і ти ся дивиш на ню і пре з тебе гордість шалена. А ти стоїш поряд, тішишсі, як мале дитє, ревеш, шо бугай на полю і чуєш в собі ШЧІСТЄ! Величезний потік радости переповнює твоє їство, розпирає тибе зисередини, ше троха і полЕтиш, курва! А ти стоїш і
 сі дивиш докола на ту всю нібито богему чи иліту, видиш, як ніхто інчий, їх наскрізь і розумієш всю біду їхніх порожнин. Черепних, грудних чи навит черевних...
   Неймовірно, як в тебе є робота, улюблена, а часом не дуже, але вна дає ті цілу купу позитиву у вигліді спілкування з цікавими персонами, каси в кішени та ше купу всякіх радостей.
   Елєґанцко, люде, коли вдень сидиш си в хаті, дошч, курва, валит по стрісі, хочецця спати, пити, курити і жерти водночас. Єден дзвінок від колєґів перевиртає всьо з ніг на голову і 
і тобі вже ніц не тре, ти летиш впиред і жадна гиря на твоїх ногах у вигліді твої кубіти, мами чи дітини не спроможний тя спинити. Но бо комусь тре більше, ніж їм. І робиш то, шо тре, незважаючи навит, жи'с на почєтку пересрав, як заїць, але зато потім почуваєш себе, шо тотой супирбетмен з кіна. А вже коли'с  вистигаєш, робишсі плятиново-зимним, то розумієш, шо'с зробив. І ті всі докола, вни тиж зачинают то розуміти і фист сі тішат з того, жи мают тебе коло себе...
   А коли догоряє літо, на твоїх грудьох квасним молоком кісне сум, бо ти навит не позагаряв порєдно, не напливавсі в річках, то си пригадуєш кіко зробив'єс і кіко ше мав'бис вдіяти... І дєкуєш, люде, і людьом і ЙОМУ!

                                                       Завше Ваш, Яків Кутовий.
*гамулєц - гальмо
 

четвер, 29 червня 2017 р.

Я сі ни обіжаю.

Від певного чєсу, люде, я ніґди ні на кого сі ни обіжаю. Бо, оказуєсі, жи то є фист небизпечно ! Раньче я дуже обідчівий був, але після декотрих ипізодів свого насиченого життє, перестав.
Бо буває такво - ходжу по селі, сі див’ю і не виджу того, хто не так давно мене образив. Нема то й нема. Місіць нема, два нима го. Заходжу першого листопада на цвинтар, сі див’ю, Є, курва ! Хлоп, як мур ! Але вже на мармуровій знимці ! А на грудьох квіти до паса ростут.... 
Ше раз подібне сі трафило з єдним паталахов, котрого увидів’єм біля автобусної зупинкі. Бодьо Знимка го звут... то значи ЗВАЛИ. Він гордо лежєв біля Каські Циганкі, серид флєшок і залишків закускі, пускав си булькі і снив про ранкову чвертку! А дошч валив тодий, курва, як сліпий на мінне поле. Но то жєль мі го стало, бо в третім клясі ми з ним разом на гроші “дули*” всьотакі... О, та й я так, по-дружньому, потєгнув го під навєс, повтиров му шмарклі каськінов спідницев, а він ту, ррраз, курва, вскочів на рівні ногі і хтів мине по голові флєжков тилепнути... Але я сі вивернув, побажав му довгих, шчєсливих літ і пішов домів. За якісь три дни стрів’єм колєґу та й сі питаю : 
- Де йдеш, курва ? 
А той : 
- Та на парастас, курва! До Знимки, курва ! До Бодя, шо біля зупинкі завше зранє лежєв... Тодий я вже зачєв сі шкрібати в голову і мислити, як то людьом зачєти вибачєти. Но бо як то, холєра ясна? На їдного сі обідив, рррраз і нима хлопа. Другий шось ми не то повів - парастас ! Третий тіко хтів до мене писок отворити, а вже нагла поміч за ним вівкає ! Тому я, люде, відтодий ніґди нікого не зачіпаю і завше бажаю всім здоровлє. Знаю, жи кажен з нас намагаєсі вмерти якнайборше, але у всіх то ся відбуває згідно розкладу свого досвіду. Би’сте знали, люде, якшо ти, курва, вже прийшов на той кОнцерт свого життє, то скачи на повну , а не штуркай ліктьом інчих, не скачи по ногах і не дихай перигаром, бо місцє є купа, курва. Дай сі насолодити музиков ! 
Завше Ваш, Яків Кутовий ! 

“дути” - гра на гроші, коли гіркою сладаються монети і один мусит дмухнути так, би тоті копійки сі перевернули на другу сторону

субота, 24 червня 2017 р.

Як я пашпорт хтів.

  Вчув'їм нидавно, люде, жи дают пашпОрти, за якіми мож їздити де хоч, навит не тре по консулятах жебрати. І тиж ми сі захтіло такій мати. Но, аби в кажнім моменті мож було скочіти на пєший та й кільо-два кубаси чи йогуртів привезти. Та й пивка в Перемишлю попити заїдно. Посидів'єм в антернеті, подививсі шо до чого, вдарив по коробці і поїхав кразом до нашої деградацийної служби. А тамка колєйка, курча, як до канацкого посольства, люде! Людий купа, єдні шось на руках пишут і по двіста гривинь збирают, другі навприсядкі в карти ся ріжут, дітиска на асвальті класікі понакреслювали... То я подививсі на то та й включів задню, думаю приїду зовтра, бо шо бду ту ходити, як заволока якась, нє ? Наступного днє, рано йду до роботи, див'юсі, сема рана і знов та сама картина ! Жиют вни під тим відділком чи шо ? Але в обід, люде, коли ми сі захтіло їсти, ситуація сі змінила, нима нікого, на дверах великіми буквами пише  : НЕПРИЙОМНИЙ день. Але я хлоп, шо має антернет і колєгів мудрих, валю просто в двері. Заходжу, сидит си така ладна пані, з ондуляційов* на голові, як за сересеру носили. О! І каже мині, жи нині ніц сі не получит з тими документами, бо в них день неприйомний. Я зразу чогось відчув себе склотаров, та й кажу :
  - Але ж, прошпані, я сі дивив нині по вайфаю, шо у вас кажен день ПРИЙОМНИЙ ! Як то може бути - РОБОЧИЙ, але НЕПРИЙОМНИЙ, га ? Покажіт но мені якійсь папір з печєтков, шо то не так !
  І ту з нев зачєли сі робити цуда. На почєток відкривсі писок, шо капот від мого краза, звідтам пішла піна, як з перегрітого радіатора, а накінец - купа негарних слів, котрі я не можу ту наклоцати, бо головна Питарда Дрогобиччини ми не позволєє.
  Але слухав я то спокійно, слухав, слухав, вже'м тиж хтів отворити свого капота, але тутка прийшов хлоп (мєнт, певне, бо на мене так остро зиркнув. А я їх пізнаю момент, ше відтодий, як стояв на учьоті в дєцкій комнаті міліциї). Подививсі він на мене, підойшов до тої пані, шось прошипотів у її вушко з півкільовим золотим кульчиком та й пішов. А я їй продовжив пояснювати про двіста гривень з носа, про нічні та ранкові черги у "неприйомні дні", про імовірно умисне створені колєйки та й ше пару анікдотів...
  І ту в єднім моменті всьо ся перевирнуло, люде. Перших пітнайціть секунд кубіта стала штивна, як жовнір перед прапором, потомка ї попустило і вна голосно зачєла сі молити і бігати по габінеті в пошуках невідомо чого, врешті хопила флєжку з водов і зачєла хлебтати ї просто з гвінта*. Здолавши більшу половину, видихнула :
- Пане Кубо, я у вас, звичайно, всьо прийму. Всьо шо хочите, але ви мине зрозумійте, то є МІЙ чєс і я го на ВАС трачу, але мені не жєль для вас НИЧ !
Я раптом помислив, шо вчора в неї, певне, була вдала забава, якшо нині ї так палИт і сушняк ї мордує, та й кажу :
- Прошпані чорівна, би'сте знали, шо то ЦІЛКОМ не так, як ви ми повідаєте, бо то Я вам плачу зарплату і то ВИ мусите робити, шо вам належит. Так в телєвізиї казали, а вни нігди не брешут!
А вна :
- О, видите, якій ви є ? Але, якби то я до вас прийшла і шось попросила, то ви б мене не послухали, то я знаю точно!!!
  Я зразу так си подумав - то люкс би було, коби я в себе на сторожівці міг так працювати!
(.......Приїжжєє якійсь начєльник і каже :
- Отворєй, Кубо, браму !
А я му :
  - В мене НЕПРИЙОМНИЙ день, іди до сракі !.....)
Але слово за слово, взєлисі ми до роботи з тов паньов. Папери порозкладали, перивірєєм всьо до міліметра. І тіко я сів до знимкі, як ту, холєра ясна... Зазирає єден з черевом, шо акваріум мого внука, тиж мєнт, мабуть :
  - Влодкови з Раточини вже зробили пашпорт ???
А вна :
  - Та шо ви низнаєте, шо в нас ниніка НЕПРИЙОМНИЙ день ?
  - А Штефкови з Тустанович, га ???
Потомка другий, третий... Ту ше єден селянин прийшов і врешті "спалив" її на місци :
- Мені казали, жи ту мож папери здати за двіста гривинь, то тутка ?
  Пані з ондуляційов весь цей чєс червоніла, зеленіла, відбріхувалась, як могла, денервуваласі, як в школі на випускнім, але тре віддати їй належне, потужно опиралась спокусі послати мене за відомою адресою і зайнятись більш корисними для ї кішені, справами. Я вже зачєв сі мартвити, бо ніяк не міг'єм ся позбирати аби ладно на знимці виглідати, би мене з тим пашпОртом потім на якихось "німцєх" не завернули "з повротем". Але якось, врешті, то всьо сі зробило - і знимка, і документи. А за двайціт днів я получів свій перший в життю пашпорт, люде, і теперка можу їхати де забажаю і робити тамка, шо ми сі схоче, але дотепер навит си не уявлєю, чого в тої кубіти була така фист алергічна риакція на моє просте їство.
                                                              Завше Ваш, Яків Кутовий.

*Заволока - бродяга, ондуляція - завивка, з гвінта - з горла

Хобарникам не читати!

                     Хобарникам не читати.

      (Живлення амеби.При зіткненні амеби з їжею псевдоподії «обтікають» здобич зі всіх сторін, і, таким чином, харчова часточка, разом з невеликою кількістю рідини опиняється всередині цитоплазми амеби. Вікіпедія)

 В тім життю, люде, всьо ся змінює в єднім моменті. Після невеличкіх антикорупцийних тестів на омебах, в Неньці сі зачєли експерименти над вищими опаришами. Ті нейротихнології зможут фист помочИ порєдним людьом, бо суттєво полегшат життє всім, хто не жиє єдним дньом. А в усім винуваті студенти і остальні шмаркачі, котрим хочецця ЖИТИ, а не існувати!
Студенти, люде, фист перспективні люде! Но і вредні, курча! Бо НЕ ЗАВШЕ залежит їм на грошах і аби ніц не робити. Тому вни сі вчат, а заєдно і зароблєют, бо хочут жити ЛІПШЕ і тому всенькій рік гаруют, як сліпі конє. Приходе, наприклад, такій майбутній юрист в прокуратуру і каже:
  - Панове правопохоронці, мож у вас троха каси на хліб з водов заробіти? Бду вам прінтери заправлєти, а заєдно попрєтаю по габінетах. Я то вмію з дітинства. В мене в селі навит пацє в стайні до мене притензій нимає.
 А ті:
  - Та нима питань, працюй, хлопе.
 А за пару днів після такої роботи, хоппа!!!, і ариштували якусь прокуроршу на обцасах і з пєтьма патиками* зелених гривень в кєшени. І сидит вна в цюпі і думу гадає - де то я “кишку” спорола? Бо забула мантелепа, хто клєїть колічка поліцайскім пріусам коло постерунку, а заїдно і “Медіа Дрогобиччина” розносит, а насправді цинкує шо, кого, куди... І всьо лишень за перспективу справедливости.
  Або підроблєє курсант-поліцай паркувальником біля мєстної юстиції. І має ту і практику і теорію, і лєкциї з лабораторними... Паркує ті джіпи зранє до вечора, а ту, ррраз, і начальницю їхню копен дупен з крісла і вуаля. І то ніц страшного, жи вна за пару днів на головного комунальшчіка міста перекваліфікуваласі, то ненадовго.
 Тре підсипати перцю на сидзенє авта якісь пані в державній міні юбці? Не питання! Муніципалів потролити? Тиж без проблєм! Озокєритку хто пиляв? Вірно! А хто припинив? Тиж вони! Страйк нафтовиків хто устроїв? Політичну кризу в місті калійників чиїх рук діло, як си мислите, га? Так, люде, то все вони - тоті сезонні кєльнери, шиномонтажникі, промоутери, двірникі і хостесси…
 Зауважте, люде, жи коридорами ратуші остатніми днями часто ся волочат всякі підозрілі типи і ніби вікна чи ручки до дверей миют. Але то не так, люде. То ті смаркаті розносят спеціяльну чісотку, шо добре сі чіпає долонь хобарників. Тому в заголовку я про то шчіро попиреджєв, би'сте не читали, омеби мої золоті! Бо непотріб з ваших голів тіко так мож витравити! А, як шось сі не подобає - шуруй звідси берези поливати всім відомо де! Але типерка пізно, бо від цьої мінути кількість пацієнтів дерматологічного відділенє інтенсивно сі збільшит в рази! І потомка багатьом засвербит всякіми бідами і коростов всего життє. Чи ви си думаєте, шо ті всі арешти, конфіскації нізвідки ся берут?
  Дехто сі жаліє - нема на тих хабарників німцє з автоматом! А я їм кажу :
- А на холєру? Маєте пару порєдних спудеїв* і жадного машингвера вам не тре!
Тому повторяю! Не знаєш у шо ходит, причину чи мотив - йди і шершель спудея. Шукай, тобто. І дарма, шо деякі з них нігди в академіях сі не вчили. То ніц, бо вни мают єдно добро - ВІРУ в ПРАВДУ!
                                                                         Завше Ваш, Яків Кутовий.
патик - тисяча, спудеї - студенти

середа, 14 червня 2017 р.

Вазонок.

   Є в мене такій лайфхак, люде. котрим хочу сі поділити. Може комусь сі придасть, нє ? Річ в тім, шо моя Ядзє є фист файнов кубітов. То значи ідиальнов !!! І тому чєс від чєсу ми з нев сі сварим. Но а я, як порєдний хлоп завше, після кажної клутні, купую їй за то якійсь ладний вазонок. То значи, жи раньче КУПУВАВ, Зара поясню, чого більше не купую. 
   Єдного разу прийшла ми в голову мисля, як то уникнути зайвих витрат. Всьо було, як завше. Ядзє прийшла до хати після роботи, розмова між мнов і нев була нереальним досягнинньом на той момент, але на столі стояв вазонок. Як і попередніх пітнайціть раз, вна ним пєрдольнула у вікно з криком : Вар'яте нибесний, мині від тебе ніц не тре !!!
   Але вікно сі не розбило, бо завчасно було мном відчинене. І тому квітка радісно полетіла донизу, де на ню чекав мій луччий друг Миросько Дайгривню, з сусідного під'їзду. Він чотко злапав її, а за нев і, попередньо обіцєне мнов пиво і гонорово пішов домів. Ядзє ше якійсь чєс поверишчєла, але за півгодини їй стало шкода квіткі і вна попинзлювала на низ ї р'ятувати. Звісно ж нич не найшла і прибігла вся в сльозах, шо я така зволодж, шо фауну я не люб'ю і через мене півсвіту сі лишит без радісних хвиль спостирігання за пєстіками та тичинками.....
Але якось я ї розрадив, всьо стало на свої місця і ше довго сі тішив такім танім способом примирення, аж покі вна не похвалиласі своїй коліжанці знимкамі вазонка, шо якій в неї файний хлоп і всяке таке.... І коли та, втрете увиділа той самий горшчік і всьо про то повіла Ядзі,то Миросько зразу сі позбув дармового пива раз на тиждинь, шонайменче, а я вирішив про то розповісти Вам !
Завше Ваш, Яків Кутовий.

четвер, 8 червня 2017 р.

Хоч земли ?

   Якшо вам сі захтіло троха земли, люде, то я вам остро співчуваю, бо то дууууже складна справа. Саме перше то тре мати шваґра, котрий би мав якихось знакомих дипутатів в ратуші, котрим тре би було дати пакунок з порєднов касов, аби вна дойшла до того, кого ті тре насправді, жеби той, в свою чергу, всьо поклєїв. О ! Бо, як того першого не бде, то нич вам не поможе. Навит велика каса. Бо нев обовізково тре трафити там де тре і ні міліметра вліво. Найліпше, то мати в шваґрах самого дипутата, але, для більшости, то дуже мала імовірність, люде.
  Но бо сидит си в ратуші такій пан архітект в пінжаку з краватков і крутит землев, як циган субсидіями. Всі докола знают, жи в того пана (назвем го Пінжак, би ніхто сі не обідив)*, на шиї шалік з кримінальних справ, але в поліцаях в него кум, в суді братова, а прокурор з горя п’є вже третий місіць і тому його навит з посади не здоймают на чєс рослідування. Всьо в него люкс-ґлянц. Авто, котрим шонеділі до церкви ся їздит з дорогов родинов, хата з криницьов і черево на штири ґальби пива…
  Заходиш, вітаєшсі, зачинаїш му повідати, шо ти від него хочеш, а він сі дивит на тебе, як на квадратове яйко, але говоре до тебе так спокійно і такіми мудрими словами, жи ти поволи зачинаїш вірити в то, шо видит в тобі пан Пінжак. Одразу після тої візити ти мусиш намотати ше з одинайціть кіл на кажнім поверсі і врешті вернутисі на стартову позицію, але вже зі знакомими шваґра, двома кілями документів і торбов з коньяком та касов. Но і вже разом зачинаїте му повідати шо до чого і вже КОНК-РЕТ-НО ! Якшо фист добре попросити того пана від земли, то він може дати ті, наприклад, кавалок чорнозему під садівництво. Такій сад, люде, добре сі садит ранньов веснов, навит го трискати жаднов хімійов не тре, так файно всьо сі приймає. До осені він вже може вірости в цілу заправку, з квітучими колонками на дизель, ґаз чи бендзину. Або автомийку. А може навит гОтель якійсь в центрі парку вірости, чи склеп з “ґумов”**. Всьо залежит від того, кіко добрива даш під кажен корч, перепрошую, паперів. Але і то ше не вся процидура, котру мусе перейти кажен обиватель, спрагнений земли. Но і як вам ше сі не відохтіло земли, га ?
   Недавно’м вичитав, люде, жи річка Уонгануї в Новій Зеландії віднидавна має цілком людскі права. Мєстне плем'я маорі 140 літ сі бороло за то, жеби ї визнали живов істотов, бо їм сі здає, шо всі вни походєт з тої рікі. Но то я си мислю, жи то саме тре зробити з землев в нас, бо всі ми з неї вийшли, но і там підем. Але троха швидше, аніж там. І назначіти якогось Повноважного з Дотриманнє Прав ЗЕМЛИ. Но бо вона, люде, в нас немає жадних прав, а до того ж фист яка дорога. Тре нонстоп пильнувати би хто не ґвізнув. Але трудно найти того єдиного….  
   Але, якби не було, би’сте знали, шо в кінци фільму, люде, кажному з нас і так дістанесі тіко два куба земли або трилітровий слоїк попелу дорогій родині. І тому незнам, чи тре го витрачати на якісь там незрозумілі повзання по ґабінетах. Життє, люде, взагалі є небезпечним. Вважєйте, на него !
                                                                         Завше ваш,Яків Кутовий.
*но бо нидавно єден себе спізнав і дзвонив в дорогу ридакцію з притензіями
**ґума - секондхенд, гуманітарка

понеділок, 5 червня 2017 р.

Всьо в світі ПРОВДА, крім БРИХНІ,

      
Всі ви знаїте, люде, жи нидавно головна Питарда Дрогобиччини віпустила оновлену версию своєї ґазети. А тамка був артикул по илєктронним дикляраціям наших народових мєстних обранців. Но і ше пару файних статей, від котрих декому волосє під пахами стало дибки. Презинтація була, кава, гербатка… І допіру після першого нумеру сі зачєло, люде ! То є цуда ! (По сікрєту вам повім, жи я тиж там пару буквів клоцнув)*
Отож, риакція, люде, буває ріжна і залежит від того, чи є на плечох шось, а як є, то шо в ній сі знаходит. І то всьо, за шо вам ту пишу, говорит про еволюцію в головах усіх людий. Сиджу си на Бухови, після тотих публікацій, сі див'ю на землю Франкову і виджу, жи фист помарніли наші мєстні можновладці. Дехто з гор'я пішки ходити зачєв. Метрів за сто до роботи авто лишєє, вилазит, оглядаєсі і йде, люде, НОГАМИ, я вам кажу, би'м клямкі гриз ! Він си думає, шо я сліпий, га ? То я вам скажу шановні зас... перепрошую, ОБРАНЦІ : я виджу всьо, навит то, чого не бачите ВИ в найгірших своїх снах ! Єден такій дипутат, назвем го Рудольф, шоб ні з ким не сплутали, дзвоне в ридакцію і веришчит у тіліфон : - Шо ви тамка про мене пишите ? То всьо ниправда і брихня ! Брихня і ниправда ! А ридакторка му тодий : - Та як ниправда ? Ви сі подивіт у вашу диклярацію, це ж ви самі ї клоцали ? А в того піна з писка : - Так ! Я ! Але всьо їдно - то є брихня ! БРИХНЯ ! БРИХНЯ !, - і аж му скарпеткі по швах пукли. Но то про шо з такім говорити ? Другій обранець, повіч’ми на него Ігнасіонат… якійсь там від освіти вроді, дзвонити сі побояв, зайшов у фистбуку до Питарди на сторінку і пише в коминтах : - Послухайте, шановна ! А ви спочєтку покажіт свої статки, а потомка бдете на мої сі дивити. Но, але незнав телепень шо наша Марусє має чорний пас з бойового буквоприклацтва : - Шьошьошьо ??? Чюїш, йолопе ? Я свої статки тіко СВОМУ коханому чоловікови показую ! А твої мині в жаднім вигліді, навит на папері не тре. Прокураторови бдеш про них повідав, кров би тя чирвона гріла, йосько ти кєлавий !!! То він в момент, з того страху, всі коминтарі видалив, профіль закрив і типерка лиш деколи звідтам кінчик носа висовує. Але ґуґль всьо памітає, би’сте знали. А прості люде на МД взагалі суперово риагуют ! Прочитав’єм ґазету про диклярації та й заніс до склепу. Через годину йду повз, вилітає продавщицє і репетує : - Прошпана, шо то ви ми за ґазету принесли ? - А шо такє ? - Та я типерка ночима спати не бду. Відкі вни стіко гроший набрали, ви ми повічте ? Курча ляґа, шляк їх наглий трафит.... а тотой фьют вже три рокі на субсидіях сидит... Я з ним разом оформлєла... - Котрий ? - Та той дипутат, про котрого ту пишут... Но і чули'сте, певне, який ґєвалт ставсі нидавно, коли всіх хобарників оптом з цілої Неньки звозили до Кийова гелікоптерами ? Но то в мене ідея сі появила. Перед кажним почєтком робочого днє чиновника чи якоїсь там дипутацкої сесії, крутити звук того авіатранспорту через пітсотватні динаміки ! Як ото в церкві перед службов дзвони дзвонєт… Пітнайціть мінут мінімум ! Би всі потенційні злочинці в моменті згадали кіко коштуют памперси, одіяла в клітку і майткі з начосом. То бде синсаційне нововведеннє, люде !!! Бо дехто з тих людий потрохі зачєв си мислити, жи всьо сі вспокоїло і мож ся рослабити ! А тутка їм, бздинц !!!, і бискоштовний виртальот для доставкі до столичної цюпи. І зи собов мож брати лиш зубну шчітку, карний кодикс і власну дупу, компактно зібрану в жменю ! Але я б їм всім порадив не чекати тих звуків, зібрати всю свою касу докупи, половину стратити на дітєчі забавки, а з другов половинов повзти в сторону НАБУ з піднятими руками. Но і всім вам раджу читати Медіа Дрогобиччина, би знати всьо і троха більше. Завше ваш, Яків Кутовий

четвер, 25 травня 2017 р.

Ксьондз і гОтель.

Пішов єдного разу ксьондз до озера, аби рибу якусь злАпати. Сидит на беризі, сидит, курча і нич спіймати ни може. Піднєв він вочи свої світлі догори та й каже :
- От двисі, Пане ! Я вже стіко літ людьом віров-правдов служу, всім помагаю-сповідаю, в соцмережах лише у фистбуку підписаний і то тіко на Якова Кутового….А ні до чого'м сі не доробив. Може тибе нима, га ?
І тутка, рррраз, чує, жи хтось веришчит, ніби му пальці в двері пхают. Він сі придивив, а то якійсь хлоп сі топит. Отець тодий  до човна скочів, веслами гребнув і за мінуту він вже був біля того потинційного потопельника. Оказало сі, жи то сам пан голова міста пішов сі покупати і забув, шо пливати не вміє. Та ше й веришчит, як старе простирадло :
  - Врєтуй мине, отче, Шо хоч для тебе зроб'ю, бігме !
- На сповідь ходиш, грішнику ?
  - Та давно не був'єм, але типерка бду ходив, кленусі, як перед....
- А твоя Мироська шо ни ходит ?
  - Та типерка нимає чєсу аніраз. Замордували тоті диклярациї... Зранє до вечора заповняє.... Шо хочеш ті закалатаю, все порішаю, тіко врєтуй ?

(І тутка отець вчув голос. З-під земли, люде... Котрий заспокійливо і потиху му повів :
- Давай, хлопе, не все ж тобі на сухім хлібови сидіти, га ?)

Замисливсі парох : авта, аж три маю, генделик тиж, церква є, шо ми ше бракує ? О !!!
Ххххопппа, шось сі перекрутило в нім і отець,тим же ж голосом, говоре :
  - Но то добре, довай ми готель в центрі міста, тодий я тя викігну з тої калабані. Я тибе за єзик не кєгнув, хлопе, - сказав служитель Панскій і кінув паталасі кулко ритуальне..
  - Без питань, зроб'ю, - зрадів мер і сі хопив за весло.
Випливли вни на беріг, посушилисі і пішли по хатах. Нарано ксьондз стає, а в него у скринці поштовій якась картка, відкриває, а тамка право власности на готель в центрі міста. Зрадів той, зачєв прикідати шо до чого. Зачєв по інтернетах дизайнира якогось шукати, меблеві сальони, еуроримонти плянувати… І всьо ніби люкс йшло, але єдного днє парафіяни по сповіді зачєли сі питати свєтого отця за той гОтель, чи то провда, чи то просто хорі на голову люде язиками своїми паскудними шопопало плещут. Но бо є між нами такі зґнири, шо все про всьо знают. Тодий допіру зачєлисі проблєми серед прихожан, а потомка хтось навит до суду подав. Перше засідання, друге, трете.... Дивитсі, жи то всьо йде до того, шо гОтель, в котрого стіко було вкладено, піде на благо людий того міста. Ходе служитель сумний, місцє си знайти ни може. Но та й пішов він знову на берег того самого озера з мислями ся позбирати. А тамка соничко світит, у воді жєби безтурботно пливают, риби всякі, горобці цвіркочут по деревах. Знов піднєв він вочи свої ясні догори і навит не встиг нич подумати, аж ту раптом - крик шальоний !!! Дивитсі, а в озирі суддя мєстного суду сі топит…
І знов голос з-під земли :
- О, видиш, хлопе ! А ти ми не вірив ! Казов, жи мине нима ! Я ж ті казов, жи Пан добрий, він все видит, всіх чує....

                                                                                Завше ваш, Яків Кутовий.

вівторок, 23 травня 2017 р.

Питарда і Папарацца.


Єдного разу, десь на світі народилосі дві дівчінкі. Росли гарно, чемно їли, вчилисі тиж незле, хоч обидві були рижі. Звали їх Питарда і Папарацца. Єдна жила біля озира, тамта друга - вісоко в горах. Жили вни собі, нич єдна про другу низнали, покі ся не стріли у районнім центрі, в самім центрі. В самій Ратуші, люде. О ! На той момент тамка сі відбувала сесія міськіх заср... обранців. Питарда ходила поміж р'ядами і метала блискавкі та перуни в усіх нигідників, лінтюхів і злодіїв, а Папарацца тото всьо знимкувала. Принаймні вна так си мислила, бо як ввечори зачєла знимки друкувати, то увиділа, шо вся пльонка засвічена і жадних фото не бде.
 "То всьо чериз тоту Питарду", - подумала Папарацца і тодий в неї визрів підступний плян.
Наступного днє вни сі зустріли і наша знимкарка каже :
- Чуїш, ти, Питарда ! Ти троха лекше зі своїми специфектами, га ? Бо чериз тебе в мене всі фільми сі засвітили !!!
А та їй :
- Йой, кіцуню, та то не проблєма ! Хочеш бдем відтиперка разом працювали ? Я підходжу до якогось там народового обранцє, перуном му по голові - пєрдик, а ти рррраз - і знимкуїш ! Га ?
Папарацца рєзко забула про свій плян і сказала на то :
-О, курча, люкс ! Заєдно на батарейках зиконом'ю, нє ?
- Точно, - повіла Питада і пішли вни на каву, шо напротів Ратуші. І дотипер разом працюют. Я їх навит видів їден раз, люде. Бігме.
Завше ваш, Яків Кутовий.

субота, 20 травня 2017 р.

Драмат мого життє.


   Вна була невисого зросту. Десь троха вишча за тумбочку з мої обшчагівскої кімнати. Але зґрабна, до холєри ! Її різьблена фіґурка пливла, як у космосі, поміж людий, котрі фист спішили хто куди - єдні на дачу, другі на забаву, як ми, наприклад. Ніжки феї земли сі не торкали і здавалось, шо все докола ся спиняє. Єдно її, великє, ладне, воко було кольору пива по підисєть копійок за півлітру, шо сі продавало в ригалівці на Пичерскім мОсті. Друге, хоч і було навхрест заклєїне пластирьом, променіло сиксуальним вогнем не менче попереднього. Але того другого я на той момент не видів, бо вна йшла попри мене акурат тим, "пивним" боком.
О ! Була п'єтницє !!! Ми, з колєґов по кличці Кнут, верталисі з пар і в наших головах було пусто, як і в кажного студента в цей благословенний день. 
Коли я ї увидів, моє серце нагло стало товктисі об груди, як мій одногрупник Ігорко Шмаркля об стіл призивної медкомісії. Мої, давно непрасовані, сподні рєзко зачєли сі випростовувати.... Колєґа Кнут був, як завше, незворушним, бо його в тім життю цікавило лиш ліжко і дві скринькі пива під ним. Ясний ґвінт, люде, шо коли вна сі повернула до мене тотим другім воком, серцебиття троха стихло, але було далекім до космонавцкого.
- Куба, - сказав я так голосно, ніби оголошував зупинкі в митро.
Вна сі подивила спершу на мої брудні красовкі з траси, потім на джінси мантана за сто сімдисєть рублів і, витримавши паузу кубіти, шо знає си ціну, відповіла :
- І хулі ?
Дивне імє, подумалось мині :
- Та ба нич, - продовжив я нашу інтилектуальну розмову.
- Піва хачу, - розмнєклим иротичним голосом повіла вна.
Я вже хтів стартувати, але увидів, шо Кнут вже пхнув наперед себе штири півлітрові слоїкі з рідинов, котра тодий сі називала "піва".
- Мої два, - сказав кумпель і лупнув по столі баньками.
- Шо з воком, - ненавязливо спитов я.
- Гг, аса укусіла, Куба !, - сказала вна такім голосом, шо пиво мине перестало цікавити зовсім.
- Настя Кутузова, - німфа простягнула мені свою маленьку лапку
... То був мій перший сиксуальний досвід, люде ! Після войска. В ту ніч я не робив нич. На почєтках. Вібачте за гру слів, але все робила ВОНА. Своїми цукровими варґами посолодила всенькє моє, змучене важкіми армєйскіми трівогами, тіло. Потім висмоктала все до остатньої краплі з мого кутаса, шо стирчєв, під кутом пізанскої башти і котрого вона відразу лагідно прозвала "гансом". Но але той ніяк сі не вкладав в позицію "лєжать" і це змусило мине взєти ініціативу в свої... нє, люде, не рукі. Я заходив в неї зизаду рокінрольним рифом, вна підхоплювала хвилю і ми танцювали цей шальоний танець, як в невагомости. Потім, вже спиреду, шчепившись устами, ми периходили на блюз і заспокійливо відбивали ритм єден другому своїми, ше практично новими, зубами. Ганс ніяк не хтів сі заспокоювати. Я грав Настю на повну пуцьку. А та ричєла, шо ранЕна. В неї було, засмагле до кольору скоринкі армєйского хліба, тіло і м
ені сі хтіло ї ззісти, задусити, закатрупити, ґласкати.... А порцелянові вазонки грудей, тонкі білі полосочки на смачнезій дупці - все це змушувало видобуватисі ше більшій енергії з моєї серидини. І тіко Кнутови було всьо до сракі, він си лежєв на сусіднім ліжку за шторкою і хропів, як касімсот* на посівній. Нарешті мій ганс сі положив у своє звичне положеннє і ми полєгали спати. Рано я ся проснув від самотности і шаленого голоду. Із, ше теплого сліду від настиної фіґури на подертім простирадлі, видобувавсі тонкій її запах. В проминьох сонця клубився дим від кнутового дзиґара і мені здавалось, шо ось-ось з нього матеріалізуєсі моя Настуня. Але ні. Більше я ї не видів ніґди....
   Але вже післязавтра я був на Уріцкого, в колєйці до винеролога, шляк мене трафляв по повній, бо в споднях коїлисі несусвітні речі. Я став під ґабінетом, перибираючи ногами, як кінь перид стартом на кийовскім іподромі. Мабуть, все ж таки, була моя Настя відьмов, бо ж забув вам повісти, шо вже під рано я увидів її друге воко - вно було ЗИЛЕНЕ ! А люде з ріжного кольору вочима не є ординарними представниками люцтва, нє. Типерка я то знаю...

Завше ваш, Яків Кутовий.

*касімсот - кіровец, трактор такій

понеділок, 15 травня 2017 р.

День сповіді.

Всі порєдні люде 1 травнє городи сапают чи ковбаскі смажат, а наші обранці мєстного розливу мусєт диклярациї в якімсь илєктроннім вигліді подавати. Бо то є остатній день. День Сповіді. Тому в остатню ніч квітнє я не спав, а сидів си на Бухови і чериз типловізор спостирігов цуда. Я видів, як сі метушили заступникі, їхні мери та інші гіпотетичні мецинати. Єдні засипали ямиска шутром, підключали ліхтарі би ті світили, другі тирміново подавали воду на восьмий поверх ручнов помпов. Треті носили людий на руках замісто ліфта. Начальнікі ЖЕКів бігали з чавунними люками в руках і прикривали ними всьо, шо тіко можна. Прєтали докола будинків, смітників і з пінов вимивали сходові клітки. Поліцає з юстиційов пожичали їден в одного гроші, а потомка купували за них жігулі 75 року віпуску до нашої ери, би внести їх у диклярацію і спати принаймні їдну ніч спокійно. Натомість дипутати бігали напівголі, в їдних скарпетках і то діравих. От стрілисі двай такі бідні. Єден другого сі питає : - Здоров, Вітьон ! - Сервус, Васьок ! - Читав’єм, жи ти задиклярував 25 тисіч дольців ? - Ну і шо ? - А за рік заробив’єс тіко ДЕСІТЬ з половинов долара ! То скіко ті років, хлопе. На холєру збрихав’їс, жи тобі сорок, як ти сі вродив дві і пів тищі літ тому... Певне, ше мамонтів застав, нє ? Поруч на ріжних дорогих авто їхали, вдягнені в розкішні шуби і камізельки, їхні дружини. В кажної був батіг, або файний патик, для стимулювання своїх дорогих половинок до роботи на благо народу. Голови земельних комісій разом з їх членами (не помисліт нич поганого в тім слові, люде) ходили від єдного помешканє пільговиків до другого з землев у руках і просили, просили, просили... І тіко прокурори та судді спокійно заливали писки віскарьом. Вни вже все давно поклєїли.... Завше ваш, Яків Кутовий.