понеділок, 30 січня 2017 р.

Ксьондз, шофир, мецинат.

Ниніка повім вам, люде, за їдного порєдного хлопа. Хулібєком го тато назвав, бо довго був на заробітках в сиредній азиї. А потомка там сидів в тюрмі за то, жи з кумису бімбер гнав і мєстних ним споював. О ! А бабцє в него була фист віруюча і навит за совєтів ходила до церкви. А той Хулік був страшним шибиником, курва ! По баюрах любив си поскакати, коту воко вібити, чи корові сідло причіпити, а перед доїннєм цебра подзюравити. То мусіла го тиж зи собов брати, би троха спокійнішим став. Єдного разу, влітку, став си хлопака на службі і так му було нудно фист, але тутка прилЕтіла оса. І давай докола него лІтати, як попечена. То Хулік ї руков пєрдольнув, вна си впала на підлогу, а він тодий на ню капцьом - рррраз, і роздусив. Оса в шмарклі сі перитворила, но а дітвак тодий яаааак заверишчит на всю церкву : - Бабцю, двисі, як я осу настрашив, вна аж сі всрала !!! Бабцє була розумнов кубітов і більше го зи собов ни брала. Підріс він, вивчивсі на шофира, став купу каси зароблєти, бо директора їдного заводу газоном возив тодий. Каністру-дві на день з баку ґвізне і вже є на якій шифєр до стайні і на дівкі тиж сі лишєло. Єдного разу в директора вмер колєґа і Хулік повіз го на парастас. Подивівси наш шофир на свєтого отцє, як той за годину чєсУ купу каси зароблєє, лишів директора в тім селі, а сам сів в ґазона тай погнав до бабці : - Бабка, - каже, - де мож на ксьондза сі вівчити ? Повідай ! Та му оповіла шо до чого, ну та й вже переіминований на Хому Хулібек зачєв сі вчіти на духовника. Все ж лекше, аніж каністри з краденов биндзинов тєгати. Вивчивсі хлоп та й дали го на багату парафію. Правив він вірним служби, але й про своє шоферскє корінє ни забував. Чєс від чєсу любив сі побавити в ноцних клюбах без кольораткі*. Но а добропорєдні парафіяни здали го до епископату в єднім моменті. Наклали на него кару, відбув він її, але фист сі обідив. І пєрдольнув цирковнов печєтков по столі та й пішов у дипутати мєстні. Отодий сі зачєло життє. Помінєв наш Хома імє на більш пристойне, став Леонардом, як Давінчи. Всьо люкс сі складало, каса плила ріков, нич не тре було робіти, тисни на потрібний ґудзик і не смаруй си голову мудрими думками ! Нарішав наш Лєо купу справ, котрі простим людьом ни подобалисі анірас. Мав тодий він в хаті кота виличезного, єйці в него, величинов з капусту, голова лиса, як шкільний глобус, страшний збитошник був, всюда сі пхав. А тутка купів си Левко песє модної раси. Тішив сі ним фист. А цуцик той, на радіст господарю, срав де хтів, навит на мармурові сходи, курва ! Єдного разу йшов си Лєон по тих сходах, а ту, курва, кіт під ноги, той на гівні сі послизнув... єднов ногов на песє став, аж в того бебихи повилазєли, а потомка і на кота впав свойов півторацинтнернов вагов. Нога зломлена, з кота - пляцок, песє за п'єть тисіч долярів - тиж не зовсім живе, траґедія, люде ! Отодий зачєвсі в него чорний пас в життю. Но бо наші люде добре вміют врочити, того від них не відбереш. Замисливсі Лео. Пойняв, жи тре життє мінєти докорінно, бо фертик* на ґоризонті сі засвітив. І надумав, жи тре врешті шось файне зробіти. Зібрав всю касу, яку мав, полічив ї, взєв дисєту частину і на ню збудував фонтанну з кольоровими лямпками, музиков і голими кубітами з битону. Причипив вЕлику тАбличку зи своїм ім'ям і змусив всіх докола звиртатисі до него - ПАНЕ МЕЦЕНАСЕ, ЛЕВ ! І зачєв всім колєґам повідАти, як то файно ним бути, тим мецинатом, курва - і модно, і пристижно, та й люде тя люблят... А тоті таааак сі перийняли, жи тиж зачєли свою вкрадину дисятину у місто рідне вклодати... Майданчікі дитєчі зачєли сі появляти за рахунок "порєдної пані з юстициї", літня плошчадка для таньців зроблена була "чорівними руками бувшого начєльніка міліциї", на кажнім кроці лавкі від "нивідомого мецината Владзя з Бані", сніданкі для биздомних від "доброго хлопа з Губич". А на цинтральній плошчі постала майже провдива вишка бурова, при помочи якої колись ропу добували і ... о цуд свєтий... жадної тАбличкі на ній нима і, певне, вже ніґди не бде. Вся сі світит, мруґає вогнями, на ній ріжні картини всякі малярі виставлєют. Музика грає, туристи на тлі тої атракциї сі знимкуют, дітиска докола бігают, пісні співают, таньці таньцюют... Гроші в буджит міста ріков пливут ! Весело, курва ! Віросло то всьо фист рєзко, як каса в кішени хабарника ! І всюда тАбличкі, тАбличкі, тАбличкі... Но і я вам повім, жи люде довше жити стали, бігме. Особливо тоті, шо мецинати... Лікарям тиж менче роботи, так, бо здоровіші люде стали. Отакво, люде ! І коби то була байка, а то є чисто провда ! Йду тиж си якусь тАбличку вирізб'ю, га ? Завше ваш, Яків Кутовий. *кольоратка - римський ковнір у священників. *фертик - піздинц

середа, 18 січня 2017 р.

Дипутат дипутату...

Ниніка, коло банку, учув’єм такій тиліфонний монолох єдного мєстного дипутата інчому. Шо говорив тамтой, на тім кінци дроту я ни чув, тому послухайте тіко, про шо говорив тойво. Автентична запісь на пльонці “Свєма”, виробництва Шосткінского пльоночного комбінату : - Чуїш, Влодку ? Карочі, я всьо поклєїв ! - Як шо ? Та то, про шо’с ня просив ! Згадов ? - О ! Но і міст тамка проклов, ну ! - Як куда ? Та в сусідній курятник, куда ! До речі ви би свому кугутови троха оповіли про мене, бо він на сесиї зачєв сі кідати на мене, як завідуюча того садіку, де ми мали вікна помінєти ! - Но бо я мусів троха на вас наїхати на сесиї, би ніхто нич ни запідозрив... - Чикай, курва, най відойду вбік, бо тоті піонири мине задовбали. Бігают за мнов з камерами, най їх шляк трафит ! Та йдіт до сракі вже ! Та то ни до тебе... - Ну, чуїш ня ? Та нич я ті писати ни бду, жадних есимесок, бо то є доказатєльство. - Ну значи такво : дрова привезут зовтра вночи, акурат наша фуражка бде чирговим по місту. Так бизпечніше, ну ! - Та нє, ни здасть. Знаїш кіко в него тотих дрів ? Бде в усіх п’єцах сам палив і ше внукам сі лишіт і їх дітискам тиж ! - О ! Авто бде польскіх бляхах, чув, мерцЕдес ? І, як ті дрова привезут, то ти перирахуй, лиши си пару патиків, але з розУмом, а остальне най їде на наш свинарник. До свиноматкі, най вна вже рішає : шо, куда, кому... - Слухай ! Шоп я тя хтів просити. Ти тойво, зо мнов сі ни здоровай більше...Ну, при людьох. Бо ше хтось подумає, шо я тя знаю... - Ну та й шо, шо за їднов партов сиділи. Та хто про то памітає ? Аво вже всі забули, жи ти за разврат малолєток сидів, га ? - Ну і сам знаїш - нич нікому, курва, мовчіш, як павлік морозов під брандцпойтом, поняв, ГА ? - Курва, знов піонири прискакали ! Йдіт гет звідсіль, киш ! Та то ни тобі, Ладзьо... - Ага, добре жи’м си нагадов. Тамка нашим перидай, шо асвальт вже постелили, ну ! І рури проклали ! Вікна тиж помінєли. - Та якє насправді ? Курва, та на папері, телипню. Хто тамка увидит, якшо сьніх по єйці докола, га ? А вікна тоті і так циратов заліплені, бо дме, як шляк... то хто увидит - деревлєні там чи плястікові... - Та до сракі та весна ! Ну і шо, шо сі розтопит. Скажем надзвичайні погодні умови, люде ! Весь асвальт зліз, разом зі сьнігом. Акурат ше троха каси на дрова віциганим, нє ? Шо свиноматка ни поможе ? - Та ти шо ? Зеня закрили ? А хоч за нас нич ни каже ? Як то низнаїш ? - Холлллєрррра ясна, знов ті піонири, йдіт до сракі... Як не піонири ? Шо ти ми в морду корочькі пхаїш , га ? Я - дипутат мєстний ! Партияааа... Як поліція ? - Влодку, вибачєй, бо мині сі здає, шо в мене на руках браслєти вже... і не від «Cartier» аніраз.... Ґєвалт, люде, ратуйте !!!... Далі запис сі обриває, бо в мене пльонка сі скінчіла. А я вам казов, люде, шо всьо виджу, всьо чую, га ? А ви ми ни вірили ! Завше ваш, Яків Кутовий. *****Міст - потрібні зв’язки курятник - інша політсила поклєїв - вирішив позитивно піонир - активіст дрова - хабар свинарник - політсила автора монологу

Дипутат дипутату.

понеділок, 16 січня 2017 р.

Кубіта з хати...

(майже ода, люде) Коли твоя кубіта їде у відряджиннє і то надовго, тре насолодитисі тим по повній. Бо тодий мож робіти шо хоч, курча. Перші штири дни смажена бульба або єйці з ковбасов тобі сі здают райскім єдзенєм. Мож спати в триденних скарпетах просто на кухні і з включиним тілівізором. Хляти з колєґами мож кіко хоч, головне вчасно і твирезим голосом відповідати на дзвінкі коханої. А якшо сизон охоти чи рибалкі отворений, то опше, курва, РАЙ. На роботі флєжку з начєльніком лиґнув, перетер шо до чого і гуляйвася тиждинь. Єден такій хлоп раз сі дорвав до вольного життє, то го найшли у витвирезнику чериз два тижни, але вже тодий, як дружина від родичів приїхала. Іван Пернивніс сі називав. Перепльонтав він свій під’їзд з мінтовкою і довго гримав у двері, але му так само довго ни отвирали, бо думали - може сі вспокоїт. Тодий він розбив вікно сусідови з першого п’єнтра (то він так си мислив). А оказалосі, жи то вікно дижурного по місту. Вийшли моцні хлопакі у фуражках і занесли Івана, би сі зігрів. Зачєли нотувати го, питают : - Як фамілія твоя, хлопе ? А той : - Пернивніс ! Мєнт му у вухо - пєрдик, по ребрам - бздинц і каже : - Я ті зара, курва, перну в ніс і не тіко, телипню ! Но і так товкли того Іваська допокі ни вияснили, шо го дійсно так звати. Тодий зачєли сі вибачєти. Флєжка, вогиркі, тушонка... А за два тижні дружина Іванова врешті го віднайшла, мало не чериз чирвоний хрест. А він, бідака, вже си помислив, шо все життє в мінтовці віником махає. То сі називає так : Побий вікна мусарам - на свєтА ни будиш САМ ! Другій такій тирмінаторт мав на імє Юзик Стрімкий. Він був оленьофіл. Бо всі його кубіти були Олени. Він, навит, як сі знайомив, то напиред казав дівчині, як ї звати, від чого вна зразу танула наполовину, а другу половину то він вже топив словами, руками і добрим ділом типу квітів чи ремонту крана в кухні. Але є і нигатив в тім всім, люде ! Бо нима кого заграти. Але нє, як в тебе є файні колєґі, тото тиж ни проблєма. Ну і роль власних рук в сиксуальній сатисфакциї ше ніхто ни відмінєв. А, як нима кому почіхати плечи, то мусиш до двирей сі шкрібати. І ніхто тя ни поґласкає по лисині зі словами : - Телипню ти мій, француватий, на холєру’с стіко віпив вчора, ГА ? Не зварит ті ведро кампоту з сушок на каца* і не пєрдольне пательньов у воко при теплій вечірній здибанці. А, як сі назбирало пранє і мус пральку включіти, курва, то береш в єдну руку лямпу алладіна типу лєнови, чи самсунґа, треш ї, мацяєш... Звітти появлєєсі голос коханої і покроково повідає ті всьо, шо ти мав знати вісім літ тому, коли купував тотой апАрат. А другов руков шкробаїш короткі їроґліфи на старій ґазеті, би потомка ше півтори години то розкодовувати. А як дістают тоті канапки, величинов з чобіт сорок шестого розміру, ви би знали ? Я раз про таку забув на три дни. Прийшов колєга, зачипив ї і вна зі столу му на ногу впала, то аж три пальці сі зломили, курва ! Отож кубіта для хлопа, то як МУР межи добром, а спокусов. І тому мусєт хлопи падати перид ними на коліна при кажній оказиї. І жадних там восьмемарца, кажен день, холєра ясна ! Бо хлоп без кубіти, люде, шо кубіта без хлопа ! Завше ваш, Яків Кутовий. Pe.Se. Дєкую Вам, люде, за то жи ви ми дєкуєте ! Бо, як дєкуєш комусь, а тамтой ті не віддєкує, то вже тодий ниправильне дєкую сі получає !))) *Кац - бодун

четвер, 12 січня 2017 р.

Отверало (opener) ютуп

Opener (отверало).

На свєта, люде, почув'їм таку новіну. Штири богатирі, три мери і, на той момент, ціла голова районної ради збіглисі на таку фист ниординарну подію в наших околицьох. Ігорко, Андрійко, Тарасьо і Місько. почесно прибули на Першу(!!!) річницю їдної високогірної фірми. 
...Фамілії і назву фірми не бду називав, бо вни ше за минулий піар нич мі не касанули.... 
Свєті отці кропіли то всьо свєтов водов, писок їдного голови говорив про вЕликі досягниннє в галузі розвитку інфраструктури, рукі другого вказували на шлях до благополуччя, ногі третого мера мерзли в мештиках на літні скарпеткі... Я, люде, тиж фист сі тішив з того, але тутка в мій глупий банєк прийшла мисля, шо за то всьо мож мати файну касу, курна. Бо скіко є такіх ситуацій, жи люде ни можут отворити фірму. Но, бо колодка на фіртці замерзла, чи там снігом замило, чи водоканал якусь фосу вікопав перид входом, га ? Отодий прийде їм на поміч сервісна служба міського голови "Отверало", або по-анґєльску "Овпенер". Як си хочте. Можите навит "Коркотягом" то іменувати. На віпадок, як ни зможите вино чи шампанськє відкрити, єден платний дзвінок і на протязі години ви вже свєткуїте разом з мером чи головов райради, але то вже бде дорошче. І вам люкс, і в кішени міста типліше. І маїмо поповниннє буджету на рівнім місци, холєра ясна ! 
Бо кажен голова міста чи райради, то є свого роду ключ, монтіровка чи рачкі*. Вни всюда їздєт, шодень шось відкривают. Єден нидавно відкрив школу, в колєці - басен. Другий мер бильгійско-турецку фірму овпенув, а по дорозі спортмайданчік. Но, бо ні туркі ні бильгійці ни вміют тото самі зробіти, бо не пристосовані до того. У всьому мус їм помочи. А хто то зробит, як не очільник міста ? 
Тому тре сі дивіти вдалину і ставити то на комирційні рейкі. Закриласі кубіта зисередини і хлопа до хати ни пускає, ррраз!, до мера дзиньк, курча ! Він, хоппа!, приїхав і почесно отворив. Затраснулисі двері в спіжарці, знов дзиньк, прискакали, курва, свєтково отворили, касу взєли і погнали на наступний обйект. Чи ключ від авта згубів по-п'янці... Мож шодень відкривати поліклінікі, школи, садочкі, почесні засувкі водоканалу чи газові заправкі. Якшо, то десь в цинтрі - то най мер приїжжєє, а як на околици, тодий старчит, жи якісь зам по запутаних питаньох прийде. Головне мати напоготові стрічки відповідного коліру, ножиці і чирвону дорішку до входу на об'єкт. А на майбутнє, то всі тоті, шо на мера бдут сі балотували, мусєт пройти тринінґові курси по відкриттю, нє ? 
На свєта в мого колєґі сталасі біда. Тре було му кійоск з римонту мештів відкрити, а він сі встидав сам до мера дзвонити. Но то я взєв і зателєфонував. Кажу : 
- Чуїте там, на дротєх, - і повідаю їм то всьо шо вам перид тим сказов -, тре фірму отворити, бо закурило-замело всі фірткі, замкі позамирзали... 
І знаїте, шо вни ми повіли ? Шо ми такім сі не займаєм. Но, а за шо ми податкі плотимо, га ? Но, як то так, курва, шо єдним фірмам мери помагают відкривати биз жадних проблєм, а з єнчіми навит говорити не хочут. Тута вже корупційов штиняє, люде ! Тому тре прозорро сі дивіти на нашу владу, прозорро і крісь мікроскоп. 

Завше ваш, Яків Кутовий. 

*рАчкі - така монтіровка, котров цьвокі сі витєгає, гвоздодьор порускі

понеділок, 9 січня 2017 р.

Калабаха, як лекция з мови**.

...А тоті, шо ціліші, їхали до войска, співаючи пісню "Там, під Львівським замком", як хор Вірйовкі в крашчі чєси. І жаден вокзальний мєнт нам нич ни міг повісти, курва !... 
Коли ми до войска пинзлювали, призовників було шіїсєть штири на дванайціть плацкартних місць. Потяг їхав на Маскву і від того шчістє ми згадали всі пісні, котрі горланили під чєс походів у гори. Особливу радіст від того мали сорок два цивільних пасажіри, шо тиж мали оказію їхати з нами в єднім вагоні. Но бо не шодень маїш нагоду радісно спілкуватись з такою кількістю западенців в, розмальованих ріжними антисовєцкіми гаслами, штурмовках. Хлопакі, шо горланять бандерівскі пісні під три, розпєрдолені ше в Дрогобичи, ґітари. І то на пероні кажної стациї, не б'ючи при тому нікому морди, на диво. В Москві єден йолоп утік, але потім го злапали і повернули в стрій. Нич му не було, бо він повів, жи хтів на вічно штивного лєніна сі подивіти. То му вібачили і кінули го на саме тепле місце - він всю службу на свинарнику провів. Той, шо на гітарі грав всю дорогу, трафив до полкової оркєстри, там тиж му було незле. А то, шо то був стройбат, дало му путьовку в життє. Він ше довго після войска плитку клав "на москалях", аж покі хтось сі не довідав, де він служів... Тодий в него зразу відобрали всі шпателя та васерваґі і віслали домів. 
За півроку, після учєбкі, я був у войску. Наша діаспора в полку була більш ніж суттєвою - цілих п'єть чоловік на півтори тишчі двоногих. Майже кажен день нам задавали тіко єдно легиндарне питанє : 
- Правда лі, што у вас, на Западє, у каждава на чірдакє пріпрятан пулємйот, а в калідорє - шмайсєр ? 
Ми ніколи не розчаровували питаючих і завше ствердно відповідали, прикрашаючи відповіді христоматійними замальовками про поливання оливов гармат, закопаних в городі та про те, як ми шовесни виорюєм поля танками. Так, як я був єдиний в підрозділі, котрий мав закічені вісім клясів, то мине зразу поставіли старшинов. Отодий мині поперла карта, як тузи в тотус, і всі зразу захтіли українску мову вівчіти, хоч і була ту ціла купа бур'ятів та схожих на них фейсом, з ріжних куточків союзу. І тіко затєті москалі ни могли запамітати більше двох українскіх слів. Навит після примінення калабахі. 
...Калабаха, люде, то такій фист дієвий засіб у бородьбі з мовним нипорозумінням. Береться таборек, на него ложитсі голова нічєвоніпанімаюшчього, а потім на ню, зі скаженим свистом і жахітливим криком "КАЛАБАХА !!!", опускаєцця важка армійска подушка. Переважно після такіх маніпуляций начинка голови зачинає працювати набагато борше.... 
От ти му кажеш : 
- Помінєй онучи, дурню, бо вже смердит, курва, навит крізь чоботи ! А він сі дивит на тебе, як на китайцє в кийовскому педінституті. От як телипню пояснити, шо онучи - то не "ванючі", а партянкі, до шляка яссссного ? Про "чьо-ба-ти" вже навит ни кажу, курва ! Кажеш му : 
- Напастуй чоботи, офермо, бо брудні вже три дни !, - а він Бо' зна шо си вігадує, збоченець. Про напасть якусь си мислит, холєрник : 
- Зачєм Я должен іх напастіть, ані єшчьо впалнє харошиє ?" - каже. 
Або як му, курва, розтлумачити, шо такє "неподопство" ? Же то не "удопства", а "бізабразіє" ! Тєжко з ними було, люде, йой, як тєжко. Я ходив злий, як Саддам Хусийн після бомбардіровкі і висловлював глибокє занепоїннє на всі сторони. Але після нічних тринувань та ріжних допоміжних засобів, типу копняків, вни все ж зачинали розуміти, або робіти вигляд, жи шось панімают. 
Згадуютсі тоті чєси, люде, з таков шчіров ностальгійов і мисленням, шо у свої двайціт літ ти сі долучів до становлиннє іміджу нашої Неньки ше тодий, коли про низалежніст мало хто мріяв. 
Завше ваш, Яків Кутовий. 
**троха ту - Як мине до войска брали*. 
*і ту - Ґласнасть у войску 
PeSe. За чєс мойої служби жаден москаль суттєво ни постраждов.... на жаль ?

четвер, 5 січня 2017 р.

Як мине до войска брали*.

А ви знаїте, люде, шо раньче, ше за совєтів, забирали до войска з усіх навколишніх гір та сіл тіко зи самого Dрогобичє ? То була фист яка фрайда ! До міста всіх везли автобусами. Але назад вни вже їхали без шиб, фар і всього лишнього, без чого авто і так може їхати. Бо перед воїнкоматом стали провдиві майбутні воїни і їх провожаючі, котрі вже були добре підогріті радістю першої, в своїм життю, поїздки до міста. На почєтку всі люб'язно сі привітали межи собов, познакомились, проходила така си повзуча розвіртуалізация. Потомка зачєласі традиційно заплянована драка. Для крашчого вивчення перипитій дорослого життє. Перид тим всі добре розімнулись на автобусах. На чужих. Далі товклисі пашчі, як у індійскім кіні, курва ! А як пішла пирша кров, ніхто і ни думав сі зупиняти. Спинило нас тіко то, жи пару днів тому, в сусідній хрушчовці заштивнів хлоп і в него в той день був похорон. Але той вуйко, шо вмер, за життє був фист вЕликий і не проходив разом з трумнов по сходовій клітці. Тому зачєли той гріб з п'єтого п'єнтра на шнУрках спускати. І то була картина, варта крашчіх фільмів Кустуріци, то тре було було видіти. Велика обора помежи пітип'єнтровими хатами, а на ній купа вже повнолітніх вар'ятів радісно товчут єден другому морди, і на тім же подвір'ю - люди плачут від того, жи трупа ни можут з хати вінести. Але врешті хтось гаркнув : 
- Шухєр, братва, ТРУП !!! 
Всі застигли, ніби хтось на павзу клоцнув. І ту, десь в районі третого повирху, з тріснули шнУркі і трумна з гуркотом впала на асвальт. Небошчик віпав з неї, розкінувши рукі так, ніби радий був видіти всіх, навит воєнного комісара, шо виглідав з-за корчів в очікуванні кінцє дракі. Гріб поскладали до купи, штивняка положіли на місце. Якійсь комуняка шось пролопотів. Рушила процесия. Спереду їхав газон з відкритим кузовом, тиліпаючи відкритими бортами. На нім лежєла трумна, на скору руку забита цьвоками і денеде перетєгнута шнУрками, шо сі лишіли після приземлиннє. Для більшої впевнености... 
Ну а ми сі заспокоїли і поволи зачєли сі розходити. Більш потовчені призовникі їхали до міського шпиталю. Там клутня сі продовжила, плавно периходячи в загальнолікарняну п'янку разом з лікарями, а особливо медсестрами ! А тоті, шо ціліші, їхали до войска, співаючи пісню "Там, під Львівським замком", як хор Вірйовкі в крашчі чєси. І жаден вокзальний мєнт нам нич ни міг повісти, курва !... 
Далі буде зовтра. 
Завше ваш, Яків Кутовий. 

*про войско троха ту - Ґласнасть у войску

середа, 4 січня 2017 р.

Штири див'єткі.

Вчера колєґа мій, шо ми з ним з дітинства сі знаєм, мав пригоду. Звати го Марко Манюня. Но бо він такій є. Два метри з чубком, курва, а на запорожцю їздит, на заднім сидзеню, бо сі не вмішчає на перЕді. Їхав він си спокійно вулицьов, файно докола, снігу намело, на дорозі лід, як завше, пішоходи посерид дороги ходєт і собакі табунами, бо си сиксуальний день устроїли. Тротуарів нима, там самі сніжні кучугури, які срані сантехніки, шо рури мінєли, зарівнєти забули, і купи болота, котре потомка гордо замерзло на камінь. Тутка над’їзжєє джіп огроменний, як кіоск з будматер’ялами. І на віповскіх нумирах - АА, курва, штири див’єткі, АА, холєра ясна ! Лихо підрізає го у крило, потім здає назад, з вікна сі висовує пашча, ширинов з півлобового шкла, зачинає сі шкірити і ричєти на него : - Чюїш, ти, на виходку, правил низнаїш, курва ? Джіпи позачергово тре пускати, бо тя роздусят, на... ! Ггггг ! Так з моїм колєґов ше си ніхто не позволєв говорити. Принаймні з живих. Но то Марко нич му ни повів, споко виліз зи свого “виходка”, роздививсі пошкробане крило, потомка підойшов до авта самогубці і єднов руков викігнув го з того “кіоска”. Пополокав його макітру в баюрі, шо ше ни встигла замерзнути після розкопок мєстних прокладачів рур, потомка притрусив піском з сусідної купи і акуратно поставів назад на сидзенє. А тодий илєґанцко відорвав кєрмо і святково надів тому віпови на шию. Дивлячись на заболочену пашчу віпа, на його фризуру возбуждьонного гамадріла і шнобель кольору тижневої сироїжки, мож було помислити, жи хлопови вже все зрозуміло, але як тіко Манюня відойшов від него на пару кроків, то зразу сі отворив паршивий писок джіпера і звіттам зачєли доноситисі незрозумілі звукі, схожі на рускі матюкі. Отого Марек ніґди не толерував і був змушиний сі вернути і припинити то паскуцтво, запхавши в пашчу віпови його тисічадоляровий мешт. Stefano Bemer, певне, відразу дістав атак серці від такої наглости зі сторони Марка. Настала дорогоцінна тиша. Навколо події позбиралосі купа люду. Єдні радісно аплодували всім акцийом Марка і робили си селфи на фоні віпа, одразу викладаючи тото в антернет. Єнчі вже відкручували дорожезні шиповані кулка і лого з капота. Оголосили благодійний тендир на гуртову продажу джіпа по запчястям. Віп сидів в кабіні свого шмельца, з черевиком в писку та рульом на шиї і ни ворушивсі. Лиш перилякані вочи на “циферблаті”говорили про його надзвичайно-підпєрдолений стан... Марко скромно повтиров рукі, низько подякував, вклонившисі глядачом, сів у запорожцє і попхнув до хати з почуттьом виконаного обовізку. Завше ваш, Яків Кутовий !