четвер, 5 січня 2017 р.

Як мине до войска брали*.

А ви знаїте, люде, шо раньче, ше за совєтів, забирали до войска з усіх навколишніх гір та сіл тіко зи самого Dрогобичє ? То була фист яка фрайда ! До міста всіх везли автобусами. Але назад вни вже їхали без шиб, фар і всього лишнього, без чого авто і так може їхати. Бо перед воїнкоматом стали провдиві майбутні воїни і їх провожаючі, котрі вже були добре підогріті радістю першої, в своїм життю, поїздки до міста. На почєтку всі люб'язно сі привітали межи собов, познакомились, проходила така си повзуча розвіртуалізация. Потомка зачєласі традиційно заплянована драка. Для крашчого вивчення перипитій дорослого життє. Перид тим всі добре розімнулись на автобусах. На чужих. Далі товклисі пашчі, як у індійскім кіні, курва ! А як пішла пирша кров, ніхто і ни думав сі зупиняти. Спинило нас тіко то, жи пару днів тому, в сусідній хрушчовці заштивнів хлоп і в него в той день був похорон. Але той вуйко, шо вмер, за життє був фист вЕликий і не проходив разом з трумнов по сходовій клітці. Тому зачєли той гріб з п'єтого п'єнтра на шнУрках спускати. І то була картина, варта крашчіх фільмів Кустуріци, то тре було було видіти. Велика обора помежи пітип'єнтровими хатами, а на ній купа вже повнолітніх вар'ятів радісно товчут єден другому морди, і на тім же подвір'ю - люди плачут від того, жи трупа ни можут з хати вінести. Але врешті хтось гаркнув : 
- Шухєр, братва, ТРУП !!! 
Всі застигли, ніби хтось на павзу клоцнув. І ту, десь в районі третого повирху, з тріснули шнУркі і трумна з гуркотом впала на асвальт. Небошчик віпав з неї, розкінувши рукі так, ніби радий був видіти всіх, навит воєнного комісара, шо виглідав з-за корчів в очікуванні кінцє дракі. Гріб поскладали до купи, штивняка положіли на місце. Якійсь комуняка шось пролопотів. Рушила процесия. Спереду їхав газон з відкритим кузовом, тиліпаючи відкритими бортами. На нім лежєла трумна, на скору руку забита цьвоками і денеде перетєгнута шнУрками, шо сі лишіли після приземлиннє. Для більшої впевнености... 
Ну а ми сі заспокоїли і поволи зачєли сі розходити. Більш потовчені призовникі їхали до міського шпиталю. Там клутня сі продовжила, плавно периходячи в загальнолікарняну п'янку разом з лікарями, а особливо медсестрами ! А тоті, шо ціліші, їхали до войска, співаючи пісню "Там, під Львівським замком", як хор Вірйовкі в крашчі чєси. І жаден вокзальний мєнт нам нич ни міг повісти, курва !... 
Далі буде зовтра. 
Завше ваш, Яків Кутовий. 

*про войско троха ту - Ґласнасть у войску

Немає коментарів:

Дописати коментар