Значьок.

Є в мене, люде, їдна фист файна коліжанка. Ладна дівка накапєц, хоч і з Кийова. Та й чєс від чєсу звоне до мене та й маруде :

- Кууууба, я ті прошу, найди ми хлопа порєдного, бо вже’м всі простирадла погризлам, так гратисі хочу... А я шо ? Та нич, курча ляґа ! Хожу межи хлопів та й сі питаю : - Хлопе, чюїш ? Тобі кубіти не тре, га ? Здорова, зуби майже всі свої має... - А шо вміє ? - Та шо вміє ? Відкі я знаю, га ? Тре сі спитати. Знаю, жи вміє писати... но і читати тиж... Говорити ї навчіли ше в дитинстві. О, знаю, жи вна вміє митром сі користувати, та ! То такій тУниль під землев, де транваї їздєт. Но то єден такій сі знайшов, подививсі на ї знимку у ефбе і вірша їй наклоцав : Вудивів ай в ефбе бете і разру ипохокат хстІв Ладеко ит луба та ен вартмив сІ ай Дісаю ай у доїзп і сьо ай з вотОб Им вазше заром дубем сев тижтЄ !!! Вна, як то увиділа, людеееее, ви би знали, шо з нев сі робило !!! Впала на канапу і яааак зачєла по ній сі волочити. МотлОшило нев від обіду до самого вечора з тої радости. Так, з півмитровов піццов у руках і заспала... На рано приїхав хлоп до Кійова, стрілисі вни, помацялисі... За півгодини дзвоне він до мене з ї хати по скайпу : - Курррьва, Куба, шо’с ми раньчє не повів, жи маїш таку люксторпеду в друзях, га ? Я : - А я відкі знав, шо ті треба ? Але як тибе увидів, то згадав про ню і зразу відчув, шо то є знак згори... Той так сі подивів на ню згори донизу і каже : - Ну, ЗНАК не ЗНАК, але ЗНАЧЬОК порєдний ! Завше ваш, Яків Кутовий.