Кубіта!

Перше, люде, шо Він вігадав, було авто. Далі махнув патиком і постав ґАраж, би вно не мокло під дошчем та снігом, котрих він позволив си для балансу з сонцем. Потомка склєпав хлопа, аби хтось тото авто римонтував чєс від чєсу. А жеби тому йолопови не було сумно, наробив му колєґів, котрі приносили до ґАражу пиво, якє повстало, в свою чергу, для покрашченя якости спілкування помежи хлопами. А далі, люде, була бульба, єку смажили колєґі і котру по свєтих суботах, а особливо в державні свєта вікопувала КУБІТА! ...вона, люде, була виготовлена з рештків того, шо сі лишіло від продукциї ґаражу, хлопа, пива і авта. Як засіб, люде, задля заспокоєння в певних випадках, як противага ґаражним бандам, а ше для виготовлення мінікопій хлопів, шо люб'ят авта і кубіт, які не завше поділяют ту "автолюбов".
Яків Кутовий. Як завше - Ваш!)

Корови в педі.

Минулого року дзвоне до мене Миросє, мама коліжанкі братовОї тата мого першого дружби. Но і просит би я її доню, Надю, в пед пристроїв, бо вна школу скінчила і НЕ хоче далі сі вчіти. То я продзвонив до кого тре. Оказуєсі - дві тишчі і всьо мож поклєїти. А Мирося мені - та то ж дві корови, хлопе, вни в жаден уазік не влізут, курча!. А я їй - ну то й шо, йди в кантор та й мінєй!!! Опшем запхнули ми Надьку в пед, всьо гут, вчитсі дітина, а ту за рік знов дзвінок:
  - Стрику, то я, Надє, Миросі донька. Мусите ми помочи, бо не можу екзамен здати. А татови встид казати за такє...
 Оказуєсі, шо Олєзьо Лисий, вчитель її, дууууже хоче іспит приймати в неї в общазі, в штири ока. Ше й руками показує, шо до чого, збочинець. Налякав дітину, скурчибик. Но то я до колєгі, а він - ветринар, люде, як вчув, то фист ся вкур... то значи ся втішив. Бо він з биків всьо життє волів робе. Файно в него то виходе. Після його акції жаден бик на корів вже ся не дивит. Незнаю, шо з тим викладачом типерка, але Надє екзамен на наступний день моментом здала. Ну і мене після того на каву запросила, би подєкувати. А за тов кавов такого ми наоповідала, люде. Цуда в тих університетах сі діют!!!….
  Є вчитилі. шо надсилают суму гонорару за іспит есемесков кажному студенту. Ті, шо ся вважают за геніїв, просто  продают по п’єть своїх книжок кажному спудею шопівроку, а студенти потомка на мукулатуру то здают, бо вни навит до підтиранє сі не годят. Є такій викладач, котрий на екзаменах всіх “валит”, потім страшит якімись тальонами, а тоді, як вся група приходе на повторну здачу, змушує їх чекати по штири години під габінетом, ніби він такій фист зайнятий по саму шию, бо в него такіх нещасних стопідисєть на метр квадратовий. А коли староста групи збере троха каси і помАхає нев перед пащов того телипнє, той зачинає приймати екзамен зі швидкістю андронного колайдера. А ше єдна, шо була фист незадоволена чоловічим товариством, лєкциї читала з феміністичним поглядом Танюхі Мантян і в неї, акурат, було дуже тєжко порєдному хлопови залік получіти. Як "Наталку Полтавку" вчіли, то вна повідала - а на холєру та Наталка так го чекала, того Питра стіко років. Він вже ж козел і полюбому якусь си кубіту вже мав, бо то є хлоп. А та, біднєтко, стіко го чекала...Але найбільше ми сі сподобала викладачка, шо замінєла “німкеню”, і, оказуєсі, ніц не знала по-німецкі, але завше мала тіко єдно воко намальоване. Може економила на макіяжу, незнам… О, то студенти вже вдосталь з неї сі посміяли на парах, вигадуючи нові слова з цієї дасістфантастіш-мови.
  А Надє, люде, навчиласі файно малювати ніхті на всіх кінцівках, добре зароблєє на тім і має в носі ту науку, але досиджує тоті лєкциї тіко заради мами, бо та колись не мала змоги сі вивчити, но то доня вже МУСИТ!
                                                                       Завше Ваш, Яків Кутовий.

Реваківастець!

Всіх вітаю шчиро на своїм програмі, люде! Хтів’бим повідомити, шо докола нас, люде, діютсі направду цікаві речі, би'сте знали. Бо пенсіонерска риформа повністю повєзана з антикорупцийним бюром, а ті борці, в свою чергу, тиж хочут на старости получати файну касу. І тому судді, в данім випадку, котрі так ся противлят тому всьому, мусят троха помислити, а чи не вкраяти кавалок свого, добре погриженого, пирога молодим риформаторам. О ! І вни то роб'ят чєс від чєсу, так! А все це, відповідно, відбиваєсі на інфраструктурі наших міст та сіл. Руйнуютсі дороги, хідники вздовж них та, шо саме гірше, сміття починає залітати в місця, про які досі ніхто незнав. Нещасні чиновники як можут відбиваютсі від скарг людий всіма можливими засобами. Хтось, в знак протесту, їздит на незадекларованім авті, єнчий показово ходе пішки вулицями по пас у багні, але у мештах зі скєри молодого ґучча чи старого вирсача і в наbrioniній краватці. Такі ознаки протесту зачинают подобатисі людьом все більше по мірі наближеннє до чиргових виборів і ось вони вже разом стоят поряд - виборець і потенційний обранець, співают сино-жовтих пісень , їдєт пляцкі, вироблені на пекарні остатного і лиґают горівку з заводу голови партиї. І то всьо в три горла, люде! І оті, зниклі з горизонту виборів, люде, котрі ше не можут відчути щєстє голосування на виборах, мусєт з тим ся змирити і повзти в сорону Еуропи на своїх трьох засадах - радість, смуток і повна нірвана! Адже співпраця громади та іноземних інвесторів позитивно впливає на запуски ракєт північно-корейскіми маодзедунами, а ті шість мільярдів долярів, про які кажут амириканці, то є нич у порівняню з бойовими хробаками, яких винайшли наші стратигічні партнери... ....Якшо ви дочитали до кінцє туво бздуру, люде, значи я є фист файний політолог і йду з тим всім до телєвізії.                                                               Завше Ваш, Яків Кутовий.

Жиліско.

В моїй хаті, люде, колись було жиліско. Провдиве такє, жилізне і тєжкє, курва, як шляк, бо колись впало з п'єца і проломило діру в підлозі, люде. Дотипер є тота діра, курва, як нагадуванє за тєжкі чєси. О! Незнаю чого, але завше стало вно на п'єцу. Певне, аби, як комусь сі захоче шось віпрасувати, наприклад вночи, но би було горєче. Бо, як зимне було, то воно було ні до чого. Навит цьвокі ним незручно було забивати, люде. Але навит, як горєче було, ним ніхто сі користував. Памітаю, люде, як моя баба Яна завше казала: вчисі, синусь, то ті завше сі придасть в життю, а шо саме я мав вчіти не казала. І тому я не вчивсі опше, люде. Бо нашо, га? От ви вчені ніби всі і шо? І фьют!
Так от вертаючись до того жиліска. Воно далі є в мене, тіко стоїт не на п'єцу, люде, а на поличці і робе виглід, ніби то антікваріат. Я ше го почістив від іржі, помалював чорним лякером, всі ся див'ят на него і тішатсі, як коні з циганів. А толку з него - жадного, як тодий, так і типерка. До чого то я, га? А до того, шо коли ти чавунний від народжиннє, то ті, курва, нич не поможе.
Завше Ваш, Яків Кутовий.

Не вкради!

 Штефка Язиката, люде, була чеснов кубітов, бо пів життє гендлювала в своїм склепі продуктами, шо не встигли ззісти дітки в дитєчім садочку, в котрім вна працювала завідуючов. Но і мала двох синів. Старший був вар'ятом від народжиннє і працював у прокуратурі, а другій був повним йолопом і тому Штефка мусіла запхати го у пидагогічний університет. Зачинала вна, як всі силяни, прибиральницев в садіку, де тоді ходив і мій син, аж покі не доросла до завідуючої. Потомка була міська рада, там вна кєрувала вже всіма садочками свого міста. За той чєс встигла богато. Вівчила своїх синів в університетах,  отворила вишчезгаданий склеп і купила квартиру менчому Васильови, бо старший від держави вже мав і не одну.  Коли прийшов чєс йти на пенсію, Штефка гонорово пішла з посади, передавши її у спадщину синови, а сама пішла си завідувати в тім закладі, звідки зачинала.

 І мусіло так сі стати, шо саме в моїм під’їзді Штефка купіла квартиру синови, але про то я взнав вже потім. Василько найшов файних майстрів і зачєли вни робіти му еуроримонт по всіх правилах мєстної иліти. Сам клієнт на квартирі з'являвся нечасто - раз на два-три тижни. А Ігорко Ігрек був такім чесним майстром, люде, як і мама клієнта. Ігреком го звали ше зі школи, бо то була єдина літера, котру він запамітав з уроків матиматикі. Римонти людьом робив добре чи зле, не бду брехав, але завше в него сі лишєло купа будматер'ялу, котрий він швидко підбривав собі у буса, а потомка збував за півціни. Так було і цього разу. Якось Ігорко постукав в мої двері і сі спитав:

- Снєжку тре?

- Нє!

- А шпакльовку?

- Тиж нє!

- А мо' знаїте кому тре?

І тут я си згадав за Штефку. Тота завше любила халяву понад життє. Дав Ігоркови телєфон, а вни вже сі здибали на нейтральній території, де обговорили всі нюанси майбутньої співпраці. (Мушу повісти, люде, шо ані я, ані Ігрек не знали чий то син той Василько і як він тоту квартиру купів). Співпраця налагодилась швидко. Шотижнє, по п'єтницьох Ігорко віносив з хати "зайві" матеріяли, пакував го у авто і відвозив в умовлене місце, де на него чекала завідуюча з касов в кєшени. За тих півроку в неї вже наскладалосі купа того всього, мож було би отворити якійсь епіцентр, певне, але Штефка робила по єнчому. Вна частину тої купи роздавала кому тре, бо звєзки сі полишєли ше з тих чєсів, троха давала на садочкі, там "робивсі" ремонт, всьо ся підписувало і мало рукі-ногі в паперовому плані. Під такі "забави" вибивалисі гроші з бюджету, котрі знову йшли на квартиру до Василє. Йому навит сі здавало, шо то він кєрує садочками, а насправді то всьо мама. І сі тішив хлоп, шо кіт біля акваріума, дивлячись з-під кєпки-васьміклінкі, як швидко його помешканнє набуває еуропейского вигляду. Такій кругообіг гроший тривав до того чєсу, покі Штефка не зломила си палець на сходах недавно “відремонтованого” садочку і не відправила замість себе свого Василє на здибанку з Ігреком. Повісти, жи то була катастрофа всесвітнього масштабу, то не повісти нич. Бо то був афганістан з палестинов і другов світовов разом, люде. Штефка, після синового дзвінка, нАраз тарифов прилетіла з не застигшим гіпсом на пальці. За нев, з ренгєном в руках прилетів лікар і нагла поміч, потомка поліція, прокуратура, черговий суддя, мер міста і група захвата. І зачєли ся сперечати, хто має арештовувати Ігорка. Далі було всьо, як в ТееСеН - розслідування, арешт, співпраця зі слідством і виправдовувальний вирок на користь Ігорка та обвинувачувальний з конфіскатом на рахунок Штефки зі старшим сином.

                                                      Завше Ваш, Яків Кутовий