Zorro

#Zorro

Єдного разу, в котрімсь клясі, ми з колєґов рішили втекти зі школи, би трафити до кіна на "Зорро". Як зара памітаю, на 12.45.

Вже на другому уроці ми обидва отримали чергові двійки по математиці через поведінку з чотким червоним записом в совєцкім щоденнику. І перспектива увидіти кіно стала ще більш імовірною, бо подальше перебування в межах школи переставало бути доцільним.

На третий урок ми не пішли. Прямували осіннім парком, зи злості розкидачи ногами листя, турботливо зібрані двірниками на купи.

- Куба, давай скочим з мосту і розиб'ємсі на смерть?,- раптом сі спитав Вітьон.

- Нахуя?,- відповів я

- Та як? Похорон, всі за нами бдут сумували, а математичка сі повісит.

- Файна ідея! А Зорро?

- Тоді після кіна, нє?

На фільм ми трафили відразу після початку сеансу, як завше, через чорний хід. Заскочили на останній ряд. Перед нами сиділи комсорг* сусідньої школи в обнімку з петеушницею Анджелою. Раптом вона опустила голову йому на коліна і чомусь лунко зацьмакала.

- Шо вна жре, шо так голосно плямкає?,- спитав Вітьон.

- Вона не жре, а сосе, йолопе,- відповів я.

- Я тиж би від цукорка сі не відмовив,- наївно-мрійливо відповів колєґа,- а чо на колінах, би ніхто не видів?

Я промовчав і повністю зануривсі у фільм, бо Зорро акурат зачєв траскати своїм бичом* на всі боки, викликаючи в одних ворогів атак серці, а в інших дірки на сраці.

Після кіна ми стріли Юрка Архімеда, котрий, несамовито зрадівши нашій здибанці, сі спитав:

- Здоров, брати по розуму! Ви куда?

...Юрко, люде, був троха старший за нас і при тому повним дебілом, але зато фист файно знав історію та математику. Кажут, жи від великих знань остатньої науки він гет ся йобнув в шестім клясі. А теперка ходив містом і переконував кажного, шо свойов головов може пробити жилізні двері або погнути чавунні поручні на мості. Но і постійно товк тим банєком всьо, шо тіки мож...

- Йдем скакати з мосту, Архімед, бо вже маємо стіко двуй*, шо до хати нам нема чого сі пхати,- відповів Вітьон.

- Люкс, я з вами. Ви сі порозбиваєте на смерть, а я сі лишу живий, бо в мене голова протівоударна,- радісно повідомив нас Юрко і лупнув своїм чавунним чолом об вінкєль* будинку. Одразу посипавсі тинк, а з-під него з'явилась австрійска цегла. Її Юрко вирішив не рухати, добре знаючи якість, з якою робили будівельні матеріали за тих чєсів.

- Курча, може давайте перед смертю пару добрих вчинків зробим?,- сказав я, згадуючи фільм,- врєтуєм когось, або пограбуєм, га?

- Люкс ідея. Міст ніде сі не діне. Скочим з него іншим разом,- зрадів Вітьон,- але для того тре перемалювати на чорно наших коний. Тому міст відкладаєм на позавтра, бо зовтра добрі діла нас чекают.

Він мав на увазі ровери. В мене була червона, а в него зелена "Україна".

На цьому і зупинились. Пішли в "Тисічу дрібниць", нагло ґвізнули звідтам два спрея з жовтов і синов фарбами, бо чорної акурат не завезли. Там взагалі інших кольОрів не було.

...Теперка то я си думаю, жи то була якась провокація з боку патріотичних сил постачальників...

Потім у вітьоновому гаражі перемалювали своїх коний та задоволені порозходилисі домів.

В підсумку Вітьон отримав на рано синю дупу, завдяки татовому пасу*, а я ніц, бо мав запасний щоденник, в котрому не було місця червоним чорнилам.

*комсорг - самі си ґуґліт, шо то за падло
*бич - батіг
*двуя - двійка (тоді була п'єтибальна система)
*вінкєль - кут
*пас - ремінь

#Радіо_Рура

Таня

Жила си єдна ладна дівка Таня і любила вна Вадіма, а він її ніхуя.

Но і приходе якось до мене і зачинає сі жаліти:

- Чуєш, Куба, біда! Вадік ня не любе. То я рішила си вени порізати.

В мене вочи квадратові на лоба, тай кажу тій мантелепі:

- Ідея файна, але хіба не тутка, бо затраскаєш ми всі стіни кровянков. Йди ліпше скоч з девєтого поверху,- я вивів її на балькон гуртожитку,- видиш, в долині чудові бетонні сходи. Як ті повезе і впадеш на них, то брикнеш на той світ зразу, бо поломиш си всі кості. Но, а як нє, і впадеш на асфальт, то троха ше пожиєш, але недовго. Дня три-штири сі помордуєш і вдінут на тебе деревлєний плащ. Тому старайся летіти так, жеби впасти навзнак, тоді більша імовірність зразу зашнурувати кєди. Але як ти бдеш в тій трумні виглєдала, вся забінтована, га?

Таня стояла навпроти, курила вже четвертий дзиґар і мовчки кліпала своїми чорівними очками. А я продовжував:

- Є, Танюха, купа варіантів, би піти з життє. Але саме головне, би то було красиво. От хочеш ти різати вени, нє? Но то йди надвір, але мусиш вся сі завинути в целофан, би не висмарувати лахи. Би їх потім мож було продати, а гроші витратити на твій похорон. А можеш сі повісити. Але то тиж недобре, бо будеш фист зле виглядати на знимці. І ше сі обсереш під час процесу. Полюбе. Тому...

- Доста!!!- зарепетувала коліжанка.

- Йой, шо верещиш, кубіто? Я тобі тіко добра бажаю. Бо як йти гет з того світу, то гонорово, нє?

- Вар'ят, курва! Жеби я си життє відбирала через отакихво йолопів? Та пішли ви в сраку обидва!!!

Таня блимнула очима, аж ми в моїх потемніло. Потім остро сі розвернула на обцасах, махнула фризуров і так смачно випнула своє дупско, шо в мене аж слюні потекли. І з, високо піднятим підборіддям попрямувала домів.

11 січня

11 січня

Ну шо, курва, заслужені діячі побутової порноіндустрії, інваліди сексуальної навігації та капітани душевного неспокою!

Прийшов пізд€ц провдивим фанатам відвертих декольте, бойового манікюру та ядерних стрінґів!

Надходит чєс очевидців позастатевих контактів та ветеранів сексуальної орієнтації на місцевости!

11 січнє, люде, то дата, котра має сакральний зміст вже в самих цифрах - 11.01!!! Два патики плюс ше єден, через дзюрку!!! Зачинаючи від тої дати, люде, кажен хлоп, згідно законодавства, є гвалтівником апріоріблять.

Бо згідно того закону, за секс без письмової розписки про згоду, кажен йолоп з пуцьков в споднях може получити до П'ЄТИ літ цюпи.

Наразі невідомо, як сам процес гранє має виглєдати на ділі. Чи то тре бде писати за кажним разом, як сі схоче порухати свою шлюбну партнерку, чи мо' єден раз на певний термін?

"Тиждень чєсу, моя кохана, можна я тя буду грати тутво, тамка і троха тутво? І підпис: так, мій милий, я твоя!"

Кажен провдивий хлоп знає, жи файну кубіту, перед гранєм, тре обсмоктати всю. В прямому і переносному смислі. Зачинаючи від слів у вушко і фінішуючи пальчиками ніг.

...Би'сте знали, жи законодавець, шляк би го трафив, би му пуцька на чолі виросла, волосє в писку і язик в дупі, чотко визначив назвати звичайний хлопскій х✓й ПРЕДМЕТОМ, котрого в кубіт, зазвичай, його нема. Тому всі звинувачення автоматом йдут в бік сильної половини...

І от, люде, законний хлоп переходе від тої всьої прелюдії до діла і зачинає водити ПРЕДМЕТОМ по всіх отворах, залучаючи поміч атомного вібратора чи ювілейного фалоімітатора з осокору. І всьо йде люкс. Стогнут від радости обидва. Але приходе пік, оргазм і прірва виснаження, після котрих постає розуміння того, шо насправді сі стрєсло, люде.

І от теперка, навит, якшо кубіта безпосередньо перед дійством радісно написала вам папірчик зи згодов, то ще не значи, жи ви не збочинец.

Бо після процесу їй може шось сі не сподобати і вна повість тобі, йолопе, шо писала то під тиском. Фізичним чи моральним, то неважливо. Бо, згідно букви права, тіко хлоп завше носе зи собов "предмет, котрий мож використовувати для вагінального, анального або орального проникнення в організм".

Далі вона йде малювати заяву поліцаю, котрий бде неабияк радий такому ділу, бо раптово відчує себе головов комітету запобіганню розпусти чи учасником революції сприяння всім наявним чеснотам.

І ось тут, люде, я входжу в стан спантеличеності і в банєку моїм виникає купа ріжних питань.

Шо робити тим, кому тиж сі хоче грати, але вни не пов'єзані межи собов жадними пєчєтками в пашпорті чи релігійними традиціями?

А якщо акт відбувсі без допомоги самого ПРЕДМЕТУ?

І, врешті, шо робити отим всім трансам, котрі за паперами вже кубіта, але ше не встигли відтєти то саме головне, котре визначає межу між нев і хлопом.

Но і не забувайте, люде, шо є ще секс по тіліфону, віртуальний по вайберу, підглядальний крізь дзюрку в паркані та ше купа ріжних бездотикових варіантів. А в майбутньому нас чекают еротичні ігри з кубітоботами через вайфай і порнуха з нанопіхвою по юесбікабелю.

А саме головне - на порозі секс з чорівними космітками далеких голактик та з трипиздними інтелектуалками паралельних світів!!!

І так, як всі ми чудово розуміємо значення гарних манер, їх необхідність у повсякденному житті, тому часто висловлюємо подяку мовчки, ніби мимохідь.

Але тіко не нині, люде, бо ОДИНАЙЦІТОГО січня, ше й всесвітній день "ДЄКУЮ"!

Тому бдем вважєли, шо слова вдячності тутка зайві і тому най кажен з нас використає дивовижну можливість показати всім причетним свій ПРЕДМЕТ у надзвичайно роздратованому стані.

Підисєтка

50

Но і відсвєткували'змо врешті, люде, мою підисєтку.

Були танці, ігри та інші обовізкові збочення. Ювілейна трапеза сі складала зи сала диких козів, мнєса оленів та диких кабанів, проросшої пшеници, коріннє кульбаби та токсичної папороті. То всьо було рясно посипане пилком конюшини п'єтилистної. Всім смакувало фист, але дещо аніраз не хтіло влазити в, змордовані зубожінням, шлунки.

Но то в тім моменті мусів'єм пояснити тим йолопам, жи зберігання протермінованого єдзеня безвідмовно приведе до зародження нового життє. Спочатку у вигляді плісняви, а далі, як повезе. Тому тре го негайно знешкодити.

І, так як ніхто з присутніх не захтів стати володарем нової незвіданної раси, то поволи та планомірно, ті продукти зачєли зникати зи столів в напрямку виходку ресторації за посередництвом внутрішніх органів.

Все було люкс до того чєсу, поки моя Ядзє не сказала:

- Коханий, в мене для тебе нєсподжянка*! Зара на отімво великім білім простирадлі всі разом бдем читали вітання, шо люде надіслали ті в приватні повідомлення у фб...

Яснийґвінт, жи я зрадів, бо несподіванки люб'ю понад усе, але ненадовго. Тим більше, жи я від самого ранє до фистбуку не заглєдав.

На почєтку йшли чадові вітання з гарними літерами від кубіт. Отаківо:

- Привіт, імениннику! Лапай щирі вітання...Най не пересихає джерело натхнення... Би'с в усім завше видів кумедне та дивовижне.... Най в тобі завше жиє любов - до файної музики, природи, до людий і кубіт...

Перемежовувалось то всьо з елєґанцкіми матюками від хлопів, котрі цитувати мені встид.

Я червонів, як ружа, слезив і тішивсі допоки на екрані не з'явилисі цицкі. Спочатку першого, а потім і п'єтого розмірів і щиро скажу, жи шось ми стало сі робити зле. Нє, перси були ладні, навит фист пружні і слина в багатьох хлопів вже звисала, як в голодного ротвейлєра.

Крадькома сі подивив'єм на кохану і радости на її личку не увидів аніраз.

...Я вам скажу, люде, жи оси з оповідки про Остапа (https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=1897015920396648&id=1156607997770781) були добрішими в тищу раз, ніж то, шо'м увидів в очах коханої...

Одразу передо мнов промайнули майбутні кадри з ойсітіві:

- Кривавий ювілей на Дрогобиччині, м'ясорубка в кав'ярні на заході Неньки, щелепотроща в барі, жахливе вбивство та інші, не менш кольорові новини. І це все супроводжувалось таємничим голосом Вікторії Сеник, котра була в коротких шкіряних споденках та озброєна бартков і ножем кукрі.

Пауза тривала якихось п'єть мінут, котрі для мене перетворились на тягучі дні, але ангел за моїми плечима не дрімав тої миті і негайно доповів про імовірну загибель Всесвіту головномандувачу Неба. Той мобілізував антикризисовий штаб і зненацка з крісла встав мій колєґа, видатний айтішник та добре відомий в певних колах хакєр:

- Як ті мій презент, Куба?,- заіржав Андрійко Пруф. Саме так він сі називав.

- Ти йолоп повний чи наполовину?,- радісно відповів я.

- Куба, братан, дай си спокій, то ж жарт, гг,- голосно сказав колєга і, обіймаючи, зашепотів у вухо,- ціхо будь, телепню, ніц я не робив, ти зи своїми мережевими фанками давно мусів'єс залатвити всі правила переписки. А теперка йобни ня, але не сильно. Роби, курва, шо кажу, бо Ядзє тя закатрупит.

Я зрозумів хід його думок і з великим задоволенням виконав прохання кумпля, лупанувши му кулаком по ребрах.

- Уракєн хізо-учі*, люде,- прокоментував інший мій колєґа, давній прихильник карате.

Пруф зигнувсі і присів. Прємим шпіцаком в його сраку я поставив крапку і гордо глянув на дружину. Міна на її обличчі не виказувала ніц доброго, але принаймні всесвітні катаклізми відтерміновувались на певний чєс. Шонайменше до ночи.

Забава сі продовжила. Над рано всі сі порозходили, а ми з Ядзьов пішли домів.

- І шо?,- спитала Ядзє тоном, котрий робив це питання риторичним.

- ???,- покліпав очима я.

- Я ті ніґди не вірила і не бду, але Андрієві ти мусиш поставити велику флєжку, бо ще троха пожиєш.

-!!!),- знову кліпнув я.

- Два дни спиш в калідорі на канапі, скурчибику!

Тої ночи ми сі снили купа напівголих кубіт з пружними дупцями і ладними цицулями, котрі кричали, жи вони з міжнародного комітету сприяння чеснотам та запобіганню розпусти. Всі вони були ріжних кшталтів, об'ємів та кольорів. Єдине, шо в них було спільне, то таке рідне обличчя моєї укоханої дружини.

*нєсподжянка - несподіванка (поль)
*фризура - зачіска
*уракєн хізо-учі - удар кулаком збоку по ребрам

Важіль Впливу і Дзюрка Вражень

*+16 Важіль Впливу і Дзюрка Вражень

 Всі докола сі грают, як кОти в марцю, але про то мало говорєт, бо тема гранє фист делікатна. Попереджєю, жи текст багатьом сі не сподобає, тому на тім можете скінчити то читанє. 

Я, люде, не є великий спец в тім ділі, але шось та й видів в тім життю і про три трафунки*  вам трохи оповім.

Пізнав якось я єдну кубіту, люде, Тетяну. Троха старша за мене, але зґрабна і дупцю мала, як професійної  волейболістки. Швея від Бога. За пітнайціть мінут могла пошити п'єть пар вузоньких жіночих майток з єдних сімейних трусів.

 В ліжку з нев проблємів не було, крім єдної. Як би то повісти делікатно? Ну, розумієте, вна так емоційно реагувала на мій важіль впливу, шо після того інтимного діла матрац мож було викручувати. Такий він був мокрий. Перший раз, то я, коли відчув, жи шось фист волого під нами, то не знав шо подумати. То вже всі наступні рази Танька сама си під сраку цирату стелила і матрац сухим сі лишєв іно простирадло тре було прати. Казала, жи по сім разів підо мнов кінчала, поки я заледво раз відкалатав. 

Але якось в моїх споднях зачєло робитисі шось дивне. Лікар холоднокровно діагностував в мене тріпак, а я Таньці - зломлений ніс. Помирились ми зовсім скоро, від нема шо робити, бо на тріпдачі наші палати були поруч, а єдинов забавов там була гра в карти на роздягання. Зи шпиталю ми вийшли затєтими кумплями на все життє, бо вже ніґди сі не грали межи собов.

Потім на горизонті сі з'явила Жанка. Вчиласі в якійсь модній кийовскій бурсі і постійно мріяла виїхати в Ізраїль.
То було, широ кажучи, фист слаба на передок, дівка. Вна, як ня виділа, відразу хапала за розпорок* і тєгнула десь у душову, троха далі від моїх колєґів. А ті два скурвисини, стояли під дверима і іржали, немов арабскі скакуни перед стартом. Дакота з Ічьом остро сі сперечали - скіко мінут я там проведу цього разу та робили заклади на ріжні суми гроший чи пиво. І, коли двері сі відкривали і звідтам виходив я, тєгнучи за ногу Жанку, бо йти вна не могла, то все семе п'єнтро мого гуртожитку здригалосі від радости того, шо вгадав і розчарувань програвшого.

 Після гранє Жанні завше сі хтіло спати. Я клав її на ліжку і ми до вечора грали в карти на її пружнім дупску, запиваючи то всьо зимним київскім пивом...

Іноді, коли Жанка затримуваласі в мене на кілька днів, в обшчагу прибігала її мама в пошуках свого дитяти.

...Сім'я їх мешкала на Печерську, в типовій сільскій хаті з курми та свинями. Тєлічка той район сі називав. Мамцє ї робила завідуючою столової на якомусь "Більшовику". І тому мала на господарці вбитий жигуль, трьох свиней і чоловіка. Той працював нібисторожом на тім же заводі і мав купу чєсу, тому кажного вечора забирав для своїх поросят помиї, котрі робітники недоїли в обід. Любив си випити і для того в його авті завше лежєла купа десєток рублями. Бо саме "чирік" коштувала єдна зупинка гаїшником тих чєсів...

Під вечір Жана будиласі, давала ми бузяка* і радісна йшла домів.

Потім я поїхав на канікули, а у вересни мама її ми повіла, шо влітку її найшли на березі Дніпра без ознак...

Плакав, кричав шалено, але мій молодий організм швидко подолав журбу, бо не міг довго сумувати і наступною моєю коліжанкою стала Віруня.

То була прозора дівчинка з очима, повними неба і кшталтами памели андерсон. Вчиласі  у "кульку"* на балєтмейстера. З нев ми ходили по всіх концертах і опереттах задурно, бо студентам цього вишу давали контрамарки на такі справи.

Но то її від одного мого дотику зачинало трєсти, як від двістадвайціть. Блідоньке личко зненацка зачинало рожевіти, варґі* привідкривалисі і оголювали ряд білюсеньких зубів. В передчутті радости її очка сі закривали, а язичок миттю опинявсі в моїм писку і змією зачинав шалене протистояння з моїм. Далі її уста зачинали спацер* моїм тілом, шо раз, то нижче. А вже коли ті елєктричні губки робили ми льода*, то сі здавало, шо докола сі обертає всесвіт, а в споднях моїх його центр, якщо не чорна діра. І ось вже Віруня переможно тулитсі до мене устами і вливає в мене рідину терпкого незрозумілого смаку. А я, знесилений, мені все до сраки і ми разом з нев п'ємо нектар любови. Такі цуда сі діяли з моїм організмом, жи хтілосі літати вище неба.

Так от, люде, ця дівка тупо мліла від оргазму. Падала в обморок і всьо. Уявіт си мій стан? Ти граєш кубіту, вона стогне і піє, все йде, як тре, а раптом брик - і сі вирубала. Перший раз трєсти ня зачєло тодий, як шляк. Все одразу сі опустило, навит, курва, руки. Но то я їй по писку, би опритомніла, а та вочи відкриває і каже так спокійно:

- Йой, любий мій, укоханий! Забула'м тя попередити. Зо мнов завше так. Але ти не звертай уваги, грай си далі.

- Бабо, чи ти маєш голову, так ня лякати?

Але вже наступні рази я так і робив, та всьо їдно, під час процесу, в моїй голові підсвідомо проскакували варіанти відповідей, шо я повім, якшо єдного разу вна сі не обудит. Шо я тодий її мамі скажу? Шо заграв до смерти, га? А якшо мама - перша професійна комсомолка в области? А тато, курва, тренер з боксу.

Тому довго то тиж не тривало, заледво півроку.

Анапест мого життя, люде, був і лишаєсі іманентним, лагідно скачучи з єдної крайности в другу.

А всі мої пасії файно сі влаштували в тім життю. Танюха стала відомов дизайнерков і від давна їздит по Еуропах. Вірцє - балємейстер у Дрездені чи Копенгагені, а Жанна Борисівна Ковальчук аніраз не загинула, бо недавно'м сі довідав, жи працює кимсь в кнесеті країни своєї мрії.

На кінец повім вам, люде, жи кажному  з нас згори дано, як не Важіль Впливу, но то Дзюрку Вражень. Користуйтесі.

*льоди - морозиво, мін'єт
*перуни - блискавки
*пас - пояс
*бузяк, бузя - цьом, личко
*кульок - інститут культури
*варґі - губи
*спацер - прогулянка
*трафунок - випадок

PeSe. Би'сте знали, жи то всьо було не зо мнов, бо Ядзє, як то увидит, то ня закатрупит. І кого бдете читали, га?)

Тара

2. Тара

Той день, люде, мені сі не сподобав зи самого ранє. 
В гуртожитку нашім жили самі хлопи, але деколи трафлялисі й кубіти. І то було люкс, бо ті ніґди не просипали лекції. А ми навпаки. Чєсу в нас було брак, особливо рано, а жерти сі хтіло. Улюбленими були варені єйці, котрі ми їли практично кажного рана, бо то було швидке і дешеве сніданє. 

Тим ранком я пішов на кухню, де завжди о тій самій годині, закипав чайник дівчат, шо мешкали через дві кімнати. Звично вкинув в него штири єйці і закурив, очікуючи поки вни сі заготуют.
Попередньо, люде, я завше встигав викєгнути їх закі не прийшла господинє чайника Елка. Ми вітались кількома словами, вона забирала свій чайник і йшла в кімнату пити ранішній чай. Ясно, жи навит не підозрюючи про то, шо в тій воді варилось пару секунд тому назад.
Але цього разу шось пішло не так. Бо на пару мінут раніше прийшла її сестра Інка, котру я видів лиш раз і то, в сраку пяний, на уродинах Елки:

- Хай,- махнула вона своїми зеленими вочима з довжелезними віями, шо визирали з-під капюшону її куцого халатику.

Я, спантеличений красов, лиш пробелькотів шось їй в слід, на шо отримав запрошенє на порєдне горнє кави. Ліверна ковбаса в моїх споднях раптом зачєла набирати розмірів докторскої по двадвайціть. Інна підмруґнула, безсоромно війнула стегнами і забрала свій чайник разом з моїми єйціма.

З пустими руками я пішов до покою, де на сніданок чекав голодний, як пес, Дакота*. І до того ж з величезного бодуна.

Коротко пояснив'єм колєґові ситуацію і рушив до сусідки визволяти єйці. Та сиділа, вже перевдягнена в суконку, яка більше нагадувала шмат тканини, шо ледь затуляв ділянку від цицьок до нижче пупцє.

І тому кавування наше плавно перетекло в лекції з Камасутри. На пари, звісно ж, я не пішов.

Коли я, вже задоволений та радісний, вернувсі домів, Дакота зламав мій позитивний настрій питанням:

- Де ти, курва, лазиш? Студкомітет приходив, бутилкі нашов і всьо сфотографірував. Записав наші фамілії. Шоб завтра до декана з пояснюючою, блять!

... Мушу вам розтлумачити, люде, шо студентцкє життє за совєтів не було таким райдужними, як теперка. Насамперед тому, шо Місько Горбачьов заборонив всім пити до другої вдень. Тому всі хляли після. А спудеї, відірвавшись від маминої цицкі, з першого курсу відтягувалисі, як могли. Пили несамовито, а після п'янок завше сі лишєло купа флєжок, котрі акуратно сі складали до спіжарки або пОпід ліжка. Бо в ті чєси то завше мож було помінєти на гроші в "пункті прийому склотари".

Етикетки від питва ми змивали під водов і клєїли їх просто на двері. І то було великою помилкою...

Коли до нашої кімнати стройовим кроком, як провдиві комсомольці, увійшов студкомітет з моралі на чолі з його головов, вни відразу звернули увагу на двері. За ними, під центиметровим шаром пилу, лежєв стратегічний запас тари. Ріжного калібру і призначення. Вино, горівка, пиво і навит молоко. Радість в очах активістів від кумсумолу була шаленою, бо нами мож було перекрити місєчний плян тверезости на факультеті.

Але настрій їм попсув Паша Толерантний, котрий мешкав в сусідній, з нами, кімнаті. І не лише настрій.

Хлоп був з Червонограда, шо вступив до вишу за спортивною квотою. Боксер, але то му не помогло, бо за пару років зарізали го після того, як він витрусив з Сірьоги Ділєра два патики зеленими. Прізвисько своє отримав за то, жи товк всіх підряд, особливо по п'яні. І при тім верещєв:

- Я, люде, ще фист толерантний хлоп. От якби ня мамуся не виховала, вам би був піздєц.

Того дня Паша тиж не зрадив своїй звичці і відпиздив всіх комсомольців з тими ж самими словами. Чим врєтував величезну кількість любителів Бахуса нашого гуртожитку. Бо ті дали си спокій на нині і порозповзалисі по норах зализувати свої поламані шнобеля.

А Дакота, після всіх нинішних пригод, мовчки дививсі у вікно і жер сумну канапку зи салом. В долині, під вікном, сидів облізлий пес, віддано дививсі на него і пускав слюні, подумки проклинаючи професора Павлова. Раптом кумпель заговорив:

- І чьо я в Непалі сі не вродив?

- Га?,- перепитав я

— В Катманду, курва, на відміну від Кийова, нема "сухого закону",- відповів кумпель і відкрив спіжарку.

Ми напилисі кави, поскладали тару в торби, хопили їх і поперли здавати на "шесте п'єнтро*".

Так я називав пункт прийому склотари, розташований на горбі троха вище нашої общаги, в котрої було п'єть поверхів. Виручка склала шалених трийціть шість рублів і була частково використана на дві по 0,7 "Козацкого напою".
Би'сте розуміли, люде, стипендія в мене була тодий сорок рублів на місєць. А за десіть мож було файно посидіти в ресторані.

А нарано наступного дня я, поголений і зачесаний на бік, був в декана, де писав пояснюючу, котра виглєдала приблизно так:

"Прошпана Декана, в зв'язку зі складним матеріальним становищем, немаю за шо купити пити-жерти я, Куба Кутовий, син Зеника з Попелів, кажного рана і ввечір, лажу по смітниках і збираю пусті флєжки, котрі потім здаю в пунктах прийому склотари. Без шкоди навчальному процесови. Прошу прийняти то до уваги і надати ми посильну поміч. Дякую."

Декан сидів і вже вдесяте мовчки перечитував мою пояснюючу. Потім повтирав скупу батьківску слезу і довго дививсі в мої щирі вочи. Не знайшовши в них брехні навит на міліметр, викєгнув десєтку і простягнув її мені.

*Дакота - читай бздуру "Окуляри"
*п'єнтро - поверх

Чорна моторола

Чорна Моторола

В дітинстві, люде, я багато байок сі наслухав. Про червоний шалік, жовті ружі... І про Сину Руку тиж. Колись мо' розкажу, а наразі про Чорну Моторолу слухайте.

Значи такво. На білім світі жив си білий хлоп, і звали го Тихон. Ноги, руки, всьо, як має бути. Лиш єден ґандж* мав. З пуцьков в него була проблєма, бо та була гет чорна від самого народжинє. Його тато той цуд, як увидів, зразу атак серці дістав - три тижни пив з горя. А мама, як пеленки мінєла, мусіла вочи затуляти. Але прийшов дохтор і повів, жи з часом воно сі відмиє або сі зотре до білого. Най тіко підросте, то кубіти з тим чорним путалом порєдок зроб'єт. Але ніц з того, курва. Хто сі не брав, нич не виходило. Яка вже Стефка з Колінвального провулку язиката була, але навит вна не могла дати ради з тим, люде.

Но і ясно, жи він того фист сі встидав і від усіх ховав свого ф'юта.

Але ту прийшов до них в село мобільний оператор і встановив вишку. Життє зразу стало яскравішим. Купив си Тихон моторолу чорного коліру і зачєв нев по ріжних смс-чатах лазити. Познакомивсі там з кубітов і каже:

- Ідем до кіна, га?

...Но бо там де темно, там приємно, а згодом і мокро сі робе в декотрих місцях...

- Но то йдем, шо!,- відповіла та.

Прийшли, попкорнів набрали і води чорної - кока-кола сі називає.

Але як сіли на місця, то сі оказало, жи квитки їм на тринайцітий ряд дали. Кубіта в паніці, голова їй сі крутит, трєсе нев, як січкарньов. А ту ше світло вимкнули. Теееемінь, курррва. Але Тихон, твердий хлоп був, посадив ї коло себе та й каже:

- На, дівко, маєш чорівний патик. Возьми го в руку, моцно тримай і не бійсі нич. Тіко не рухайсі,- і запхав її руку собі в сподні.

А ту акурат рикляма сі скінчила і кіно сі зачєло. Тріллєр страшенний. Морди б'ют, людий на кавалки ріжут, юшка по стінах і калідорі ріками...

А вни двоє сидєт, трєсутсі від страху, шо молоток відбійний. Но і рука тої кубіти в споднях Тихонових тиж сі трєсе. Страх попкорном заїдают, кока-колов запивают. А вна з льодувки, зимна, курва, як той труп, шо на екрані.

Но то вни шораз то більше тримтєт. Волосє дибки, мурашки по шкірі, амплітуда сі збільшує. Так вни сі трєсли, аж Тихонови в споднях рррраз! і мокро стало. Дівка сі перелякала, помислила, жи то кров. Взєла запальнічку, присвітила, а тааааам:

- Люуууудонькі добрі!...

Курча ляґа!!! Яааак увиділа, шо то в неї в руці, зразу свідомість втратила. Но бо то таке вЕлике і чорне, як ніч на Банковій. Лежит, не дихає майже. А Тихон, заки та спала, чорну моторолу з маринарки* викєгнув, чорнов водов полив і їй в руку вклав.
Кубіта зразу сі опамітала та й го питаєсі:

- Шо то такє було - вЕлике і чорне?

А Тихін тіко сі всміхає і на моторолу показує. Та увиділа, шо то простий телєфон в неї в руці та й сі вспокоїла. Голівку свою лагідно на плече му положила та й вни вже спокійно то кіно сі додивили. Потім він ї домів провів та й на тім сі скінчило то рандкуванє*.

Потім Тихона до войска забрали, а дівчина на молокозавод сі встроїла.

Після армії пішов той хлоп по хліб, та й знову стрів ї. А вна го, як вздріла, на шию му сі повісила і шепоче:

- Йой, Тихоне, любий мій! Кіко чєсу я тя не виділа. Так'єм скучила за тобов шокапєц. Кажної ночи про твою моторолу згадувала'м,- смієсі,- бо за той рік багато тіліфонів виділа'м. Нокії, самсунґі всякі, але всьо їдно твоя найліпша.

Но то вни сі поженили і зразу трох дітий закалатали. Але моторолу не викінули. Потепер жиют щісливо і вже внуки їхні тим телєфоном сі бавлят.

*ґандж - брак, недолік
*рандкуванє, рандка - зустріч, здибанка
*маринарка - пінджяк

Камаз, федьО і цицкі

Камаз, ФедьО і цицкі
16+

Колєґа мій, Валєрик, на почєтку літа нараз кинув пити і курити. Недавно го стрічаю в компанії двох курвів, п'янім гуморі і з дзиґаром в писку:

- Шо сі стрєсло, друже? Не витримав'єс "лихої" долі?

- Та де, Куба! Як я сі лишів тих своїх приємних звичок, зачєли цуда сі робити. На спині ми крила повиростали, на голові - німп. Поки було тепло, то ніц ми не заважєло, а теперка - ані шєпку вдіти, ані светер! А докола осінь, зима на носі, курва! Пєрдолю я той зож, Куба!

Но то ми до бару - по піїсєть. А Валєрик, люде, знаменитий байкар. Єдно, жи сі матюкає фист, би'сте знали. То я вам переповім го бздуру мовою оригіналу, нє? Ніц вам не бде?

...Нам тодий зарплату по півроку не платили. Їду я на Одесу, дошки в шефа вкрав'єм та й пиздую. А перед Стрийом хлоп з камаза ня пинєє. Каже:

- Поможи ми, друже, не даю си ради, курва! Авто ми сі поломило. Диви, став'єм, набрав з тоїво кірниці води,- показує на занедбану хату,- долив в радіатор, а той татарин* сі не заводе.

То ми і то і тамто. І кривим стартєром і дьоргав я го. Аж кумулятор посадили. Ніц не виходе. Але то ж, курва, не якийсь там карбюратор, шо транзістор-хуїстор згорів? То, курва, дізєль, мусе сі завезти, нє? Ніхуя!

Каже він мені:

- Добре, дотєгни ня до міста, а я там когось видзвоню.

Доплентались ми, я погнав далі, а він сі лишив. Приїхав на місце, дошки продав, каси купа. Зразу колєґі звідкись сі взєли. Но то до ресторації і п'єм. Поварка там файна була. Цицкі, курва, дванайцітий розмір. Я ї, як нагнув, то вна ними підлогу повтирала. Фист файно сі грала.

- Ггггггг!!!

- Тохуйня. Слухай далі. За місіць їду знову з дошкАми і стрічаю того хлопа в Умані. Та й сі питаю:

- Як справи?

А він:

- Ти, курва, не повіриш!

Оказуєсі, жи го відбуксірували на базу. І шо вни з тим "чортом" тіко не робили! Мотор перебрали весь. Навит масло помінєли. Потім той викинули впізду і новий двигун поставили. Туда-сюда, хУяблять! Вже і свяченов водов кропили. Незаводисі! Тодий снитсі му:

- Положи назад то, шо взєв.

То він си згадав, шо то відро з кірниці він на кузов закинув та й вно так до гаражу і приїхало. То камазіст зразу сі обудив, у власне авто сів, відро в баґажнік та й відвіз там, де взєв. Приїжжєє назад в гараж, в камаза залазе, тіко сі дотулив, бурк, курва, і той сі завів з півтика. А ти кажеш?

- Япппєрдолю!

- Але то тижхуйня! Я, Куба, аж теперка си згадав за ту хату. Мої баби сестра в тім селі перед Стрийом жила. І деколи ня там возили. О, і мені, як п'єть років було, то бабка мене на похорон єдної відьми взєла. Так про ню в селі казали. Вна акурат в тій хаті жила. То люде ї сі бояли навит після смерти. А ксьондз парастас в калідорі відправлєв, бо сі бояв в середину зайти. А я, хулі, малий, поміж ноги та й поповз сі дивити. Куууурва, уяви си - за вікном зима, завірюха, а відьма в труні лежит і по ній гадє лазит, жаби всякі і тритони. А на стриху шось сі товче, як стадо слонів, курва. Страх згадати, Куба, бігме. Но то священник службу відправив і ходу з хати, аж бігом, курва! Навит кадило забув. Ми ше, памітаю, наступного дня з пацанами по гриби пішли...

- Зимоооов????

- Ну а шо? Головне місця знати. Сніг порозкидав, кошик набрав і домів. О! То я тоді перший раз на свої вочи сліди сніжної людини увидів. Там його ФедьО називали. Єден слід десь з метр в довжину. І крок, курва, понад три метри дето. Йдем ми, я сі див'ю, сніг високо з дерев пострушуваний, а в далині, то цудо пиздує. Високий, курва, як двоповерхова хата десь. І рижий такий, аж пшеничнийблять.Тамка дотепер чудеса докола. Мало хто жиє, тіко пару старих бабів.

- Ну, добре, Валєрик, а шо з тов поварков?

- З яков? Ааааааааааааа, та я третю ходку з дошками, як робив, то колєґу зи собов взєв.

- І шо?

- То він з нев сі одружив потім! Я легкий на то діло. Купу кумплів так переженив.

*татарин - тут камаз, бо виготовляють їх в Набєрєжних Чєлнах, Татарстан.

КНИЖКА

1. #BANDIT                             16. #Тестьова
2. #Чвертка                              17. #Камаз, федьО і цицкі
3. #Адідас                                 18. #Чорна моторола
4. #Губа                                                          19.#Важiль_Впливу_i_Дзюрка_Вражень
5. #Кордон                                20. #Підисєтка
6. #Моя_cибірска_цьоцє
7. #Ромко_Черешня
8. #Перехрестям_Семи_Уралів
9. #Тєжка_працє
10. #Про майстрiв вiд меблiв i не тiко
11. #Волга
12. #Юлік
13. 1 #Окуляри
14. 2 #Тара
15. #Зніче 

Тестьова

Тестьова.

Незнам, люде, як у ваших Кийовах брак води виглєдає з точки зору прикладної демографії, але чув'єм, жи фист зле вам сі жиє без горєчої. Но то в БорИславі, би'сте знали, з нев троха інакше, то значи - ніяк. Бо з крана тече або зимна і кольору кави, або ніц.

Всі люде, котрі хоч троха сі вчили в школі або читали Івана Яковича, знают за то файне місто. Бо він ше коли писав, жи ту купа нафти, ґазу і розбитих доріг? Но і до того теперка сі додала ціла купа слинавих обранців і черствезних чинодралів. А вода тутка, якшо є, то, курва, тіко по годинах.

Містяни вже звикли і жадної траґедії з того не роб'ят, іно си лаха друт.

Приїхав до мої сусідки коханок зи Львова, бо чоловік її в Італії, а головний інстинкт ше ніхто не скасував. Перший раз приїхав чи котрийсь там, то я незнам. Але так сі стало, жи закортіло му сі помити.
Но то він чемно сі спитав в неї, чи можна. Та му повіла, жи так, бо на зеґарку восьма вечір, а вода до девєтої, та й пішла на кухню їсти рихтувати.
Хлоп тиж сміло пішов у ванну, поголивсі і намиливсі з голови по саааааамі ноги.

Поки він там сі полокав, до хати зашла мама тої кубіти. Сіла в калідорі та й давай всі новини повідати:

- Ти знаєш, шо в міській раді, то вни по підисєть тисіч получку мают? А для міста нич не роб'ят. А теперво маршрутки подорожчали. А ті мают то в сраці. І сміттє докола літає аж поміж повітряними куліма зи Східниці. Укрнафта далі дороги розбиває. А той міст, шо сам голова области відкривав, то через нафтовиків закрили, бо сі боят, жи ті по нім їздити зачнут...

А дівка сі соває по кріслі, як на аплікаторі Кузнєцова та й незнає, як би то мамунцю спровадити. Но бо чужий хлоп у ванній, встид, люде! Чоловік же ж на заробітках...

А та чеше далі:

- Ти знаєш, Стефуню, шо вмер Калістрат старий? Той, шо за союзу перше ветераном вОйни був, а за України, то сі оказало, шо він двайціть п'єть років на сибіру відсидів. Він ше сі вженив пару років тому. І то вже втрете, синови сім років допіру. Йой, такий файний хлоп був, шеби пхав і пхав... тьфу... жив і жив.

І тут коханкові Стефчиному акурат сі захтіло тоту піну з себе змити. А ту, цик, курва, і забракло води.

...Бо так ту буває. Сказали до девєтої, а вимкнули в половину...

І шо мав хлоп робити? Вибігає, курва, голий, як статуя з музею і кричит:

- Стефа, дзвони на горєчу лінію, води ми бракло!

А та як заверещит:

- Яка, в сраку, лінія, йолопе? Ти шо по хаті голий бігаєш? Не видиш, жи мамуся прийшла?

- Я не голий. Я в піні,- збентежено відповів той.

Мамця зразу за серце сі хопила, воко єдно примружила, а другим сі дивит на него. А то був хлоп ладний, високий, майстер спорту з якоїс аеробіки. Значи всьо в него, як має бути. А та ніби зомліла, але не так, шо би гет, бо слюні їй по бороді добре текли від того обзиранє.

Стефка за той чєс хлопа мітлов у ванну загнала та й бігом до сусідів два ведра води пожичати. Притарабанила і каже:

- Сиди ту, йолопе, закі мама піде!

А мама ніби сі обудила і до доні:

- А шо, то Василько з Італії приїхав, доню?

-Ага,- прошепотіла та,- ти мамо йди, йди, бо він тебе сі встидає.

- Шоооо? Менееее? Як, курва, гроші на білєт, то не встид, а з мамов кави сі напити, то нє.- запукала в двері ванної кімнати,- Ану виходь, вмивсі вже?

Той сі вмив, виходе, рушником обгорнутий, блищєчий і файний, як Аполон Делон. Біцепсом блиснув, воком підмруґнув:

- Дай Боже здоровлє, пані Ґєню!

В тої аж шчелепа по ламінату ковзнула і знов слюні потекли:

- І тобі тиж, гм... а ти хто?

- Женя!

- Хтооооо? Стефка, то шо за єден?

- Євгеній!

- Но то, курва, так і кажи - Ґєник! Стефцю, біжи до склепу, по каву,- закомандувала мамуся.

- Пані Ґєню, мушу вам повісти, жи мені фист сі подобає ваш еволюційний підхід до острого залагодження питань побутового характеру в навколишньому середовищі...

- Який гарний і яааааакий розумний,- мрійливо закотивши вочи, помислила си пані.

- Я з Ґєником розмову маю, дві години би'м тя не виділа,- та й випхала доню на сходову клітку.

Вранці йду з нічної, а під дверима Стефка сидит:

- Шо до хати не йдеш?,- питаюсі ї.

- Мама не пускаєееее. Зи самого вечора сі закрилааааа! Кубааааа!!!,- і давай ревти, аж ми у вусі заболіло.

- Шо ричиш? До тата дзвони!,- відповів я і з жахом увидів, як в її вочах блимнули іскринки помсти.

- Дай мобілку!

Вна миттю подзвонила татови і потім зразу на поліцію.

То всьо сі скінчило тим, жи за пару мінут приїхав тато, після чого пані Ґєня з тим Ґєником з вікон голі повискакували. Добре, шо то перше п'єнтро, бо вни сміло зачєли бігати докола поліційного авта, котре так передбачливо викликала Стефка, би уникнути зайвого кровопролиття.

- Боже, чи ти є на світі? Де то хтось видів, би через просту воду сім'ї сі розпадали?, - мислив я, знимкуючи ті висціґі* на телєфон.

*висціґі - перегони.

Мобілка на плечі

Мобілка на плечі

Би'сте знали, люде, шо я настіко старий, жи памітаю чєси, коли нормальні пацани ходили з касєтніком на плечі. Ішов си хлоп з таким ящиком, розміром з добру шуфляду, а звідтам децабели валят докола і всі кубіти зразу його. Але то ніц.

Зато теперка, я сі див'ю, така струя фист модна і серед жінок. Тіко мобільник замість радія. Кажен день кажен з нас то видит, нє?

Нинька йду хідником, сі див'ю, стоїт кубіта. Бльонд волосє до самої сраки. Джінси тоту її дупцю так ладнюсько обтєгнули, но і подерті акурат там, де тре. Обцаси на кільканайціть центиметрів. Всьо при ній, люде. Но і телєфон плечем тримає, двома руками в торбі шось шпортає і говоре, як з машинґвера. Видно, жи дорогу хоче перейти, а шию повернути не може, но бо мобілка вухо гріє. То вона всіми своїми кшталтами, рррраз - вправо, потім, рррраз і вліво. Стоїт такво та й сі круте тУда-сЮда. При тім в торбі руцями перебирає. Стаю поряд, чекаю закі машини проїдут та й си слухаю. За двайціть секунд, шо'м біля неї постояв, вияснилосі, шо Вася мусе іти в пізду і забути її на завше.

Потік авт сі зменшив, дівка прийняла децизію і пішла. Але ту нагло звідкись сі взєло "джеллі" і зачєло остро сигналити. Та підскакує, як попечена і з чорівних варґ зачинают сі сипати нецензурні букви, а з торби ключі. Вна сі нахиляє, би їх підняти і тутка над'їжєє "ланос" але вже згори, тиж бібікає, а з вікна вихиляєсі радісна паща шофера:

- Алллле фааайна дупа!

Дівчина повертає голову:

- Пішов в сраку, придурок,- і телєфон, котрий вона, ше секунду тому, так міцно тримала плечем, з брязкотом паде на асфальт, розпадаючись на атоми і акумулятор. Далі з сумочки по черзі висипаються тєні, шмінка*, ше шось, далі єден тампакс і два гандони вкупі.

То, люде, було клясично, як в Шекспіра. Два кермувальники і смачна срака. Єден пускає слюні і сигнале, другий вмикає аварійку і виходе з авта, би помочи дівчИні позбирати до купи таємничий зміст торебки. Вони мовчки збирают речі і по черзі кидають їх в середину. А коли доходе до презервативів, вочи їхні зустрічаються... Гнітюча пауза, повітрє напружуєсі, як перед штормом. Десь вгорі тріщит високовольтна лінія. Замовкає навит ланос. Між молодими обличчями проскакує потужний дуговий розряд. Стає видно, як в споднях пацана вимальовуєсі електрод, далі гремит весняний грім, зрештою, чутний лише їм обом.

- Куди вас підвезти?,- подумки запитують карі вочи хлопаки.

- З тобов, то хоч на край міста. Десь у ліс,- мовчки відповідають блакитні.

Пара раптово зривається з місця, дівчина заскакує на пасажирскє, хлоп б'є по коробці і на асфальті залишаються чорні сліди від колічок, забутий тампакс і здивовані обличчя роззяв по обидва боки дороги...

Будьте обережні, дотримуйтесь правил дорожнього руху, люде!

*шмінка - помада
*децизія - рішення

Зніче*

Зніче*

То сі стрєсло, люде, десь поміж Черніговом та Житомиром. Історія не моя, але я її почув саме так.

Єдного теплого осіннього ранку, десь о семій-восьмій рана, йшли си в бік вокзалу двай колєґі. Назарко - в цивільнім і Василь по формі. Два воїни, перший на дємбєлі, а другий - у лікарняній відпустці після важкої кантузії. Єден акурат сі вернув з двома зайвими дірками з війни, а другий саме туди прямував.

Реабілітація Василє пройшла успішно. Кумплі* давно сі не виділи і Назік відпроваджував колєґу на потяг в частину. Йшли пішки, бо ніхто не хотів підвозити підозрілих людий, а маршрутка ще сі не трафила. А тутка, рррраз і склеп по дорозі. Но і заходят туди, а за лядов* стоїт мєнт. Не той, шо бувший у вжитку, а самий провдивий і, курва, діючий. В мундурі і при пагонах.

- Привіт, друже, можеш зробити моєму братану шось в дорогу? Ну там кавалок хліба, патик ковбаси, майонез? Але "на бороду", будь добрим, я за годину сі верну, гроші ті привезу, га?,- чемно сі спитав дємбєль.

- Пішов в сраку, пияку? Я тя шо, хрестив, би кажному бомжу в борг давати?

Воїн похмурнів:

- Ти шо такий злий, хлопе? Тобі шкода воїну канапку зробити? Я ж касу віддам!

- Я тиж воював і шо? Теперка всім маю бути винен?

Вася прискіпливо глянув на мєнта. Він раптом згадав ці цупкі, ріжучі повітря наче ножем, вочи. Це був він. Той, хто рік тому, в новенькому броніжилєті та з єхидною посмішкою, шманав го на блокпосту. З броцака* тоді повилітало все зайве, шо спало на думку сраного правозахисника. Навит гільзи від агеесу*, котрі він він віз колєзі, шоб зробити потім з них зніче на могили побратимів.

- Шо за єден?,- спитавсі Василь в Назара.

- Та мєнт, Вась. Шплінт такий мєстний. Фист, як любе гроші в чужих кєшенях, бо жаба го дусит, жи вони не його. Дахує всьо, шо приносе хоч якусь копійку. На передок засцяв іти, але "учасника"* си зробив. А ше в него дах в структурах. Як не вуйко, то стрико, як не дідовий брат, то сусід через гору.

- Їбать,- здивовано підсумував Василь і звернувсі до продавцє:

- Слухай, я ше'м не видів, би поліцай в мундурі в магазині гендлював? Ти чого тут?,- Василя трєсло, але він стримував себе з усіх сил.

- Тещу підміняю. До стайні пішла, але тебе то най не їбе.

Ці слова хлопаків вкурвили не на жарт:

- Я так зрозумів, жи спиртне і дзиґари* в тебе ліваком?

Після цього питаня знинацка трісло шкло в льодувці з пивом і звідти зачєли випадати флєжки.

- А звідки стіки просрочки, хлопе?,- продовжили допит друзі.

Міхи з муков та цукром розійшлись по швах і їхній вміст зачєв сі змішувати докупи.

- Хлопці, шо ви робите? Я тиж воював, в мене навит убеде є,- мєнт скавулів під прилавком, як сучка після групового гранє.

Касовий апАрат підлетів до суфіту і лупнув до підлоги. Василь ходив стройовим по склепу, з поличок все летіло додолу. Консерви, макаран, сода, оцет... Мєнт сидів весь в муці і мовчав відкритим писком.

А Назік тим часом вже телєфонував на стодва:

- Галльо, поліція? Рєтуйте! Тутка, в склепі, озброєний бандюк та ше й поліцайом передітий.

- Пам'ять - героям! Фоси - злочинцям!,- крикнув Василь і вони з другом залишили здемольований* склеп* та й розчинилисі в ранковім тумані.

Прибігла теща поліцая. За нев з міґавками приїхали його колєгі. Не спізнавши, відпиздили обох. А може і спізнали, а побуцали для профілактики, незнам.

Яснийґвінт, шо потім ДСОшники елєганцко сі вибачили, взєли за хибний виклик пару вцілілих флєжок горівки, трохи закуски і погнали у відділок.

...Пройшло троха чєсу, місіць чи рік. Назарко, як завше став на зупинці, би доїхати до роботи. Раптом спинивсі джіп. З вікна почулось:

- Сідай, воїн. Куда тобі?

- До пекарні Василевського,- Назар вмостивсі на сидзеню і лиш тепер сі подивив на шофера. То був той самий мєнт зи склепу, тіко по цивілю. Кров бахнула в обличчя.

- Ти знаєш, хлопе, чо я тоді заяву не написав?,- мєнт налаштований був доброзичливо, голос його випромінював тепло та
довіру. Він представився:

- Сергій, дільничий.

- Назар, шлюсар. Чо?

- Я давно тебе шукаю. Хтів би'м сі вибачити перед тобов і твоїм другом. Понесло ня тоді. Якось всьо на купу - теща мозґі виїбала, з дружинов сі посварив, а тут ви... Я потім в склепі повний переоблік зробив. Теперка все чотко в мене. Ліцензія, персонал офіційно працевлаштований. Тепер там ще кав'ярня невеличка, заходь на каву.

Назар слухав, його поволи попускало.

- Ти знаєш, легше мені теперка. Жінка тим сі занимає. А я маю спокій, бо ніц не комбіную, ніц не тре "рішати". Типу там з фіскалами чи пожежниками....

В повітрі різко запахло позитивом.

- Не все так зле в Неньці,- помислив Назарко.

- Дєкую ті, воїне! Вочи ми відкрив'єс,- шофер спинив джіп біля пекарні.

- Плюс,- Назарко міцно потис руку Сергієві, затримав свій погляд на його очах, посміхнувсі і пішов до праці.

*ляда - прилавок
*учасник - учасник бойових дій
*пулярис - гаманець
*на бороду - в борг
*зніче - свічка на могилу (на знимці акурат гільза від АГС)
*кумплі - друзі
*броцак - наплічник
*дзиґари - сигарети
*агеес - АГС, гранатомет
*склеп - магазин
*здемольований - знищений

Дзвінок і ґаз

Дзвінок.

Яків Кутовий:

- Гальо!!!

- Здраствуйтє. Вас біспакоїт служба бізапаснасті райфайзенбанкаваль... Дєсять мінут назад ви савєршалі ... Дир-дир-дир... У вас заблакіравана...Тра-та-та..

А я, люде, вже півдня в лісі, на грибах, курва:

- Прошпані, я нич не розумію, шо ви ми ту ліпачите!

- Ізвінітє, што?

- Я, прошпані, ай донд андестент!

- Ви хатітє паанґлійскі ґаваріть?,- і зачинає чесати далі про заблоковану картку.

- Ніхферштейн!

- Как такоє может бить, што ви нє панімаєтє парузкі?

- Йой, прошпані, та припиніть вже рохкати! Мені вже вухо ріже!

- Што?

- Коли сі зачєла друга світова війна?

- пі-пі-пі...

**********************************
Ґаз

- Туктуктук!

- Хто там?

- Добридень, мені тре ваш газовий лічильник?,- відповідає приємний жіночий голос.

- Як то? Але ж то мій лічильник?

- То ви не поняли. Відкрийте, я тіко на него сі подив'ю.

- Не можу?

- А чьо?

- Бо я голий!

- Ааааа, тодий не тре! А коли мож прийти, би сі подивити на показник?

- Незнаю! Я завше по хаті голий ходжу!

1. окуляри

Jakiv Kutowyj

 

1. Окуляри

Студент, люде, така зволоч, шо любит, курва, смачно жерти, остро пити і жити висціґово, то значи зі швидкістю формули-оден. Но а гроший завше брак, тому вни вигадуют ріжні способи, би їх заробити.

В середині вісімдисєтих минулого сторіччя жив я в студенцкім гуртожитку.
Багато хто з вас, люде, в ті чєси казав котови: "вуйку!", або тєгав за собов бритванку* і казав на ню "бі-бі".

А ми жили фист як весело і тому срали ружами в корчах Ботанічного саду і веселкою сцяли з моста Патона.

В єднім покою зо мнов мешкав Сашко Ічь з-під Житомира та Ігарьок Дакота з Київщини. Вчилисі ми в єдній групі. Ічь був рокєром, панком і металістом нараз, а Дакота тиж був файний хлоп, опруч тих моментів, коли сі лікував від чісотки і мандавошок.

Но і якоїсь п'єтниці поїхали'змо в експедицію до него в село, яке сі загубило недалеко від Кийова, за Бородянков. Всьо там було на вищім рівни, бо стрічали ня, як Єлизавету II, котру запросили полювати на тигрів. Дорога була попрєтана, поскладане в копиці сіно, а селяни визбирали всіх комах і загнали по стайнях всю господарку.

Королівський намет, то значи сільській клюб, був обклеєний шпалерами, мав спіжарку* з тілівізором і, навит, виходок на оборі, з клясичнов діров, замість кльозетової мушлі.

Полювання тото виглєдало знаменито. З усіх довколишніх сіл рєзко сі зібрала понад сотня аборигенів на конєх і слонах... перепрошую, на мотоцикльох і тракторах.

Крізь ілюмінатори клюбу ми сі роздивлєли долину, яка викликала несамовиті враження. Провдива дика Дакота, як Ігарьок і обіцєв, курва! Салат з колгоспу та зародків бізнесу, заправлений майонезом в пейзаж перебудови.

Відразу відбулись таємні зібрання, де Ігарьок з соратниками розробили стратегічний плян повалення прем’єр-міністра з династії сусідного села. Операція з повернення трону вдалася того ж дня, бо Дакота претендента усунув чотким ударом в щелепу і двома шпіцаками в сраку.

А перед клюбом, люде, вже сі повідкривали імпровізовані міні-бари, а нарід звідтам зачєв витєгати смаколики ріжного змісту та міцности. На закуску подавали не якийсь там сраний плов з мнєса павича, а ексклюзивний квашений вогирок, шмат сала і хрусткий, ше теплий, хліб. Хітом, яснийґвінт, була бурачанка* відрами і дискотека, після котрої я успішно"вбив" свого першого "тигра" під час солом'яного сексу на бамбетлі* в комірці клубного сторожа.

Нарано, люде, було ми зле, як ніґди перед тим, бо явно відчувався брак досвіду. Натомість в Ігарька досвід був і тому він весело оприлюднив мені план подальших дій.

Згідно ранкового місцевого звичаю, пішли'змо до склепу, купили пива і поволи лєли го в себе. Розумів я мало, тому просто розглядав інтер'єр склепу. Ту мож було купити всьо. Поряд з кількою в томаті лежєли сподні. Далі флєжки з оцтом, горівков і навит шампанскім, прикрашені мештами сорок шестого розміру.

Раптом я помітив їх. Чорні плястікові окуляри, типу тих, шо носив Дейв Ґаан з "Депешмод", скромно лежєли на поличці з дикти* і коштували сраних півтори рублі. Я протверезів. В столиці таке шчістє мож було купити мінімум за двайціть п'єть деревляних і то тре було пошукати. При моїй стипендії в сорок.

Іно з цифрами можу сі помиляти, бо не є жадним математиком чи мєндєлєєвим.

Ми допили, я купив си пару і ми рвонули на Київ. Вздовж дороги вишикувались конє зи слонами, котрі по черзі салютували нам своїми хвостами та хоботами, а дівки махали нам бюстоношами, крадькома втираючи сльози неабиякого суму зи своїх облич.

В столиці була неділя, дискотека, а я в окулярах був центровим, шопіздєц, бо виглєдав'єм, немов молодий Зевс. Всі ня питали, де я такий дифіцит надибав і скіко то коштує.

На понеділок в мені визрів бізнес-плян. Хопивєм Ігарька і ми знову пошурували до него в село. Там, я, не вагаючись сказав продавщиці, би всі окуляри, які там були, закинула в пуделко* з-під господарського мила. Їх виявилось біля сто штук. Но то мусів'єм лишити Ігарька, в якости ґваранції мого повернення та завдаток в двайціть рублів. А сам знов погнав до Кийова пожичати ще сто трийціть.

Гроші я найшов миттєво. Ба навит більше, в мене з'явився покупець, шо погодивсі забрати всю партію по 15 рублів. І вже звідтам тарифов*, того ж дня, я був в селі, забрав товар та Ігарька, котрий вже встиг сі розігріти кількома сотками. Поспіхом поцьомав продавщицю і ми з Дакотою погнали з поворотом.

Підйом в понад тищу рублів на рівнім місци окрилив ня і змусив відчути всю реальну силу гроший. Сила ця, започаткована в ті дні, фист як сприяла подальшій континуації* моїх бізнесових пригод.

*бритванка - жилізна форма для випікання пляцків чи хліба
*бурачанка - смага з буряка
*бамбетель - лавка-ліжко з солом'яною набивкою
*спіжарка - комірка
"пуделко - ящик
*тарифа - таксі
*континуація - продовження