неділю, 28 січня 2018 р.

Но така си думка!


То не аніґдот, люде, то така си думка! 

 
Всі ви знаїте, люде, шо кажен з вас має голову, котра в декотрих має здатність мислити. І мислі тоті ся рухают не по прємій, як васервага, траекторії, а в скажено-метушливім ритмі. А є серед людий і ті, хто думає, шо він, принаймні, блогір, якшо не письменник. Так от вони, транслюючи свої бачення просто на монітор, без допомоги сепаратора, створюють такий самий хаос в голові своїх підписників. 
 
До чого то я? 
 
А! Шєнуйте своїх прихильників, фільтруйте букви, думки, користуйтесі засобами особистої гігієни! 
 
Завше Ваш, Яків Кутовий

неділю, 21 січня 2018 р.

Слимакі

Слимакі минулого року вродили фист. Було їх аж занадто. Дістали всіх, навит мене. Бо слимак, люде, то така зволоч, шо жере всьо підряд. Бульбу, вогиркі, а капусту взагалі найбільше любит. Мало того, воно ше за собов шмарклі тєгає, а разом з ними, заразу всяку по городі розвозе. Багато шкоди від того! Шо з ними люде тіко не робили! Як з ними сі не бороли, а ті всьо їдно плодилисі, як шчурі перед апокаліпсисом. І дустом їх труїли, попелом-вапном посипали, соленов водов поливали, нич не помагало, аніраз. Врешті люде зачєли їх збирати і на мадяри-чехи возити, але вни тамка тиж не приїлись. Ба, навит французи, котрі споконвіку їдєт всяку гидоту, ті тиж сі відмовлєли то паскуцтво жерти. Но і кури мої, відповідно, тиж не хтіли. Аж мене шляк трафив! А ту Новий Рік на Дрогобиччину прийшов. Рішив я своїх курий покарати за то, жи не дали ради тим слимакам. Взєв я кугута за шкабарки і пішов жалітисі на него до сусіда. Сусіда мого звати Руль, бо він в дєцтві з татового авта кермо вкрав за то, шо той му колеса в ровері порізав. В місті зара якімось заступником працює. Главним наразі не могли поставити, бо він акурат за гопстоп відсидів і вийшов недавно. О! Но то він каже: - Давай того кугута голодом заморим? - Як? - сі питаю. - Та як? Голову му відотнем, він не бде мати чим їсти і здохне, падло! Так і зробили’змо. Голову бартков до колоди - чяаааах. Кугут побігав п’єть мінут без голови - від їдного корита до другого - та й впав. Я Руля сі питаю: - Мо’ він змерз, бо босий бігав? А Руль: - Нє, Куба, заштивнів твій пітух остаточно. Буде знати, як жити не по панятіям.
Тодий я си помислив, шо деякі люде без голови десятки літ ходєт по світу. Навит кєруют цілими містами чи селами і тим сі не переймают. І тому та вся війна “кури-люди-слимакі” ми нагадує борьбу наших антикорупційних органів з хобарниками.
Того кугута, люде, ми з Рульом на сам Новий Рік зжерли. Провели го у такий спосіб в остатню путь. Кості згодували мому псови. Крем го звати. Акурат рік Жовтої Собакі сі зачєв. Увидим, як воно в тім році буде з тими слимаками. Але пси, наскіко я знаю, слимаків тиж не їдєт. Як і тотой кугут, люде. Тому, бдем виділи і матимем то всьо на воку. Головне, би не дати тим слимакам сі плодити. Або мо' новий сорт курей вивести?
Але, як сказав оден з очільників міст Бирмуцкого трикутника на мєстному радію:
- Це все результат багаторічної “РОБОТИ БЕЗРОБІТТЯ” певних структур, в першу чергу - сімей…. От типерка розшифруйте то послання, люде! Завше Ваш, Яків Кутовий

понеділок, 15 січня 2018 р.

Паха

"Звати ня Паха Підлий, люде. І ви знаєте, люде, шо я тиж плачу. Не менче за вас всіх, курва! Так, хожу і реву, блять, як остатня курва ... Де реву? А десь, в укритім від люцкіх вочий, місци.
Не раз вилізу на дах з удочкою, нанизаю на ню кубасу і сиджу, курва, плАчу, аж сі заходжу. Потім, як злапаю кота якого на гачок, но то тєгну го на гору. Він верешчит, а я го тєгну і реву, сльозами сі заливаю.
А ше люб'ю в парку голубів годувати. Накришу їм хліба на асвальт і зачинаю плакати. Вни сі позбирают докола мене, жерут, ґульґочут. О! А, як їх сі назбирає ціле стадо, я туди цеглинкою - хуяааак! Мінімум трох мож відспівувати. Зразу радісно так на серцю і сльози щирі з тебе сі льют.
Або в пивниці. Купа закруток, винко, спірт в заначці. Сидиш, плачеш, п'єш, закусюєш, знов п'єш. Так приємно повстанскі пісні ричати на півміста і шмарклі по пиці розмадзьґувати!
А їдного разу я опше взяв та й вмер. І хуй з тобов, скажете, нє? Но, але я тиж людина, хоч і не вакцинований. Ну падлянкі постійно кідав, то шо, курва, маю на підлозі лежєти? Як хтось вмирає, люде, завше тре го на шось положити, курва. А в мене ніц не було, тіко журнальний столик. А на такім лежєти то встидпозор. Но і де той стіл де взєти, курва?
Прийшов колєґа Василь, поліз на стрих. Найшов стіл старий, дубовий, зачєв го на вихід тєгнути. Послизнувсі і брикнув звідтам, ше й стіл зверха на него впав. Просто по голові пєрдикнув. Но то Васик відключився від пітанія, лежит не дихає. Надходе ше єден придурок, сусід Петро, сі дивит, в хаті лежит єден труп, тобто я, а на оборі другий, прикритий дубовим столом. То він визвав наглу поміч до того, шо тепліший був. А я, курва, лежу ту вже два дни - зимний, штивний і німий. Нахуя мені таке западло?
Але нарано наступного дня всьо таки притєгнули стіл, положили ня і відспівали, як має бути. Потім закопали на цвинтарі на два метри нижче ватерлінії.
Тому я вам скажу, шо проблєми тре рішати зранє, бо зранку, люде, навит хуй більший!"
Записано Яковом Кутовим зі слів Пахи вірно, до міліметра

середу, 10 січня 2018 р.

Небо міста

Небо нависало чорним, подертим на дрантя, простирадлом. Вулицев брів хлоп, ше недавно елєґанцко вбраний, а нині аж ніяк не схожий на того вчорайшого. Йшов си і лупав червоними, невиспаними, очима крізь діоптрії запрілих окулярів. Було фист темно докола, але рєтував повний місіць, котрий світив, як майтки секретаркі при світлі клубного ультрафіолету, переливаючись кольоровими піґулками. Він йшов баюрами міста, шо сі утворили від мокрого снігу, струшував видіння з пам’яти і матюкавсі до темних ліхтарів. Вдалині самотній двірник розмітував сніг держаком від лопати.


- Де я лишів авто?,- думки сі  крутили в банєку, як вуж на пательні,- чому на цій вулиці замість хідників суцільне багно?
- Шо то за місто? - спитав він у нічного двірника, прикривши лице капюшоном з хутряною обрамівкою.
Той відповів.
- Фуууух, не моє,- з полегшенням зітхнув. Але зи серцє, на великий палець ноги, впав му кавалок каменє. Хлоп зойкнув, але то не помогло, палець пульсаційно болів і зачинав пухнути.
  Далі він вже йшов обережніше, хоча змісту в цьому не було: ше вчора, напуцовані до шаленого блиску, мештики, повні води зі снігом, радісно цьмакали в такт думок.
- Яка то вулицє, холєра ясна, ані єдної таблички? Де то сі зачєло вчора? Хто був зо мнов - прокурор, архітект, активісти?,- фільм в його голові крутивсі по колу, уривався, бренчав шансоном, але відповіді не було.
  Почувсі шум мотора. Під'їхало авто без передних коліс. Їхню функцію виконували два хлопи в оранжових жилєтках. На кузови машини стояв ше єден і махав на всі боки пустов шуфльов, ніби гонив комарів.
- Пане кєровніку, шо так рано на роботу? Падайте в кабіну, підвезу,- з вікна піско-розкидувальної машини на хлопа дививсі шофер з ЙОГО міста.
- Як він мене спізнав? Мені ж сказали, шо то не МОЄ місто? - думки в голові вже зачинали інтенсивно оргазмувати.
В середині було тепло, пахло солярою, часником, а голі баби зі стінок нагадали хлопови минулий день. Водій щось весело розповідав, попивав колу і пробував втішати:
- Та як спізнав? По вашій шєпці! Про ню свого часу всі мєстні ґазети писали, - продовжував читати думки водій,- Йой, курча, не переживайте! Найдесі авто! Возьміт тамво, в бардаку, потєгніт си сотку, вспокійтесі.
- Звідки він знає, ХТО я і ШО шукаю,- думка майнула і зникла в морозі ночи.
Вни їхали ше довго, кєровнік дививсі докола і не спізнавав НІЧОГО!
- Пісок сі скінчив, тре на дозаправку,- сказав водій.
А вже коли ся спинили, хлоп вийшов з кабіни і увидів, шо дорога позаду була нечищеною і гладкою, без жодних ознак піску.
- Але ж у вашім кузові навит не пахне піском? Шо ви розкидаєте, га? - спитав у водія.
- Відкати, пане кєровнік, ваші ВІД-КА-ТИ?- шофер вдарив "по коробці" і, обклавши хлопа триповерховим матом, зник в ранкових сутінках.
Докола здіймався день з присмаком Нового Року. Пан кєровнік  стояв посеред дороги в споднях, мокрих по коліна і з великим пальцьом ноги, котрий розпух і не вже сі не поміщав у мешт. А перед ним біліла тАбличка з назвою ЙОГО міста, перекресленою червоним пасом.
З Новим Роком, люде!
                       Завше Ваш, Яків Кутовий