3 червня 2019

3 червня 2019

Урядовий квартал. Докола купа купезна поліцаїв. Море людий з паперовими гаслами - "дякуємо!', "не спиняйсі!", "іно вперед!", "вбий ворога посмішкою" та ін.

Огроменна колєйка з дорожезних броньованих авт. Десь далеко в кінци виднієсі чорний мерс з двоголовою куркою на крилі.

На порозі АП двоє гвардійців поволи обшукуют, смакуючи кажен свій рух і впускают людий, вбраних у кращі бренди світу.

Дорогі люде в колєйці тихонько перемовляютсі межи собов:

- Здарова, Ігарьоня, ти чьо здєсь?

- Та чьо, чьо? Как і ти, Рінаха, кофє папіть прішол, гг!,- з квасною міною на фист схудлому обличчі відповів той.

Всі заходят до ґабінету Самого по єдному. Процедура триває недовго. Кажен ставит течку з акціями та ключі від машини на стіл з написом "на благо Неньки!". Потім за шторкою передігаєсі в спіцовку, акуратно вішаючи свій ґарнІтур на плечики. Далі бере граблі, віник і шуфлю та йде прєтати вулиці в центральній частині столиці.

Очищення сумління. Так воно сі називає.

Врешті черга доходе до пасажирів броньованого мерса з триколором на крилі.

- Здравствуйтє... Разззззрєшитє?,- легонько пропхавши голову в напіввідкриті двері, напівпошепки спитав глистиянин.

- Шчооооо?,- вкурвлено перепитав Сам.

- Ізвінітє, што?

- Навчишсі говорити, прийдеш. Мовна поліція, заберіт го на курси. Восьмий раз, курва, протягом місіцє приходе, йолоп!,- і обурено додав,- но і приберіт, накінец рештки від ваших двохсотих. Нам таке добриво не тре. 

- Ага, харашо!,- вклонившись погоджується той.

- Стій! І шоб за тиждень літовисько помалювали! В пастельних зелених відтінках!!!

Поліцаї хапают дипломата, не чекаючи його відповіді і за ноги тєгнут го сходами на долину. Голова товчесі об кажен щабель і десь під кінець сходового маршу з його писка зачинає виринати:

- Па-ля-ни-ця! Штрім-флі! Ме-шти! Пік-ни-ця! Дай Бог вам здоров'я, добрі поліцаї!

Ті сі спиняют і з подивом сі дивлят то на глистиянина, то догори. Зверху лунає голос Самого:

- Чудова робота, хлопці. Гарний метод. Всім премію. І внести в закон, як поправку для особливо важких випАдків, негайно! А цього в мовний штрафбат в Берегово
,- задоволено повів Сам, звичним рухом забиваючи косяк. Потім робе пару затяжок, хапає булаву і рвучко виходе на бАлькон, здіймаючи руки догори. 

Радісний натовп в долині вибухає бравами.

*Курвасрака зара ми банєк пукне після вчорашного*

П'єтницє перед Великоднем

П'єтницє перед Великоднем. 

Сьвєта Галичина. В колисці світового нафтовидобутку, іконописець завершує мурал, де ключовою фіґурою є Сьвєта Варвара. Та сама покровителька гірників, нафтовиків та інших спеців небезпечних професій.

ПомочИ митцю прийшла купа людий в піднесеному настрої. Всі ся шкірят на трийціть два зуби, цілюютсі, обіймаютсі і сі тішат, немов школярі, в котрих раптом пані від геометрії захорувала.

Поряд проходе бабцє, ладно так вбрана, в чистій хустці і вишиванці. Стає, поволи підоймає голову догори і довго, крізь товстелезні шкєльця, сі роздивляє малюнок. То триває з мінуту паузи і раптом її писок зригАє :

- А двисі на них! Роботи єнчої нема? Тратуари неметені, калабані в пас, я теперво мало обцас не зломила...

- Прошпані, а шо хідник має до мистецтва?,- закликав бабцю піти по розум молодий хлопака.

- Ти бдеш ня вчив, гівнюку? До шляка ясного, я життє прожила! Тебе ше навит в єйцях твого тата не було, як я біду виділа...

- Йой, прошпані, шо ви так сі сварите?,- якась кубіта з торбами, повними пасочок, спробувала вгамувати невдоволену.

- Ціхо будь, мантелепо, коли я говору! Гет, курва, подуріли. 

- Прошпані, ви вже не кленіт так остро,- люде продовжували вгамовувати бентежну пані.

- Ше би чорта лисого намалювали!...

- Але ж вам ше до плащаниці йти...,- юнак зробив остатну спробу.

- Я іно звідтам, гівнюку!!! Я стіко знаю, жи...

Водій підіймача терпеливо слухав, але після слова "звідтам" не витримав і остро натиснув на ґаз. Зілок з "люлькою" загарчав, як злітаючий боїнг і бабцє опинилась серед децибелів старого двигуна і в клубах сивого, як її волосє диму. Вна спробувала перекричати підйомник, але в неї ніц з того не вийшло, тіко в тумані було видно, як сі мАхає її писок, виблискуючи сталевими зубами.

А докола стояли люде і вдячно били брава водієві.

Мудрих людий вам докола. І не тіко в Сьвєта!

Коли нема розУму

Коли нема розУму

Стрів'єм, люде, нинька колєґу свого, Василє. Того, шо голий, памітаєте? Така паща довольна, ніби він тіко з кубіти зліз.

О! Та й кажу му:

- Здоров, хлопе! Шо такий радісний, курва?

- Бог є, Куба! І він йой який добрий!,- заверещєв кумпель на півміста.

- Шо так?

- Бо, курва, так! Слухай. Минулого року робив'єм ремонт в хаті єдному ***ови. Все йшло ґут. Стіни вивів, вишпаклював елєґанцко, курва, до міліметра. Пйон, позьом, всьо в кращих традиціях фаховцє. (На остатнім слові він голосно лупнув кулаком себе в груди).

Каса сі платила вчасно. Єден покій, другий, третий. Іно сі див'ю, брате, чим ближче до файранту, тим більше мені сі не подобає мій клієнт. Зачинає марудити, зіскокувати з теми, ціна му сі не подобає, бо десь є люде, жи таньше роб'ят ітд.

Но а на носі зимові сьвєта. Троха не встигав'єм доробити, але, мислю си, по сьвєтах скінчу. Тим більше, жи лишилосі тіко помалювати, бо груба робота з рівнання стін та суфіту зроблена на ґлянц. Врешті клієнт сі розрахував, іно не всю касу ми дав, пару тисіч лишивсі винен.. Каже, скінчиш, тодий за все сі розрахую. Та най бде, думаю. Взєв я гроші та й пішов си празнувати. Акурат, Куба, я тодий я з Галев сі познакомив. Та, шо без єдного зуба, памітаєш?

- Но так!

- Алллле то кубіта,- продовжив він,- Знаєш як то було?

- Ну як? Кажи!

- Заходжу до склепу по пиво, а там продавщицє, хлопе, така ладна, як байка. Циці, дупця і передного зуба немає... А я, коли виджу файну дівку без передного зуба, то в мене нараз в споднях штивніє! Незнаю, то збоченє чи може відгук з дітинства, бо перша моя любов в садочку тиж не мала єдного зуба. А тодий , в магазині, я, курва, ледво'м сі стримав, би просто там в спіжарці ї не заграти. Але згодом надолужив...

- Но добре, а шо з тим клієнтом?

- Аааа. Но так. Значи мав він ми по сьвєтах подзвонити, алехуй. Тиждень ніхто не телєфонує, другий. То я по коробці, приїжжєю до него і кажу:

- Так і так. Коли бдем дороблєли, ти ж мені ще касу висиш? Той, курва, сі крутит, звиваєсі, як вуж на пательні, очка бігают. Опшем по всякому зіскокує з теми. Врешті сі оказало, жи хтось му вже помалював і я пролітаю. Курррвасрака, як я сі вкурвив, ти би знав! Кажу му тако:

- Чуєшхую? Зовтра касу, шо'с ми винен, на кант і би я тя більше не видівблять!

- То віддав касу і шо далі?,- питаюсі я Василє.

А той:

- Гг, яснийґвінт, жи віддав! А тутво зачинаєсі саме цікаве. Пройшло понад півроку, я вже сі вспокоїв, дзвоне кубіта якась. Голосок такий чарівний, шо в мене аж встав! Каже, тре переробити ремонт, бо якісь паталахи попсули, вся фарба потріскала, плястрами з суфіту звисає... То я сі стрів з нев, поїхали'змо сі дивити, а то, курва, та сама хата, Куба!!!

Оказалосі, жи той хлоп недавно на ній сі вженив і поїхав на заробітки, би на меблі заробити, а ту така халепа сі стрєсла. А телєфон мій їй коліжанка дала, котрій я помешкання робив ше п'єть літ тому.

Ясно, жи я був в шоці, но мусів'єм троха сі повийобувати, але врешті сі погодив за файну суму. Но і кубіта направду ладна. Ледво'м я свого "конє" стримав, іно тіко в день знайомства. Далі в тій хаті були такі висьціґі, іподром сі ховає. Кажу ж, Господь наш всьо видит і знає шо і де.

От такво, брате, я і файну касу заробив на тім йолопови та ше й на його кубіті сі помстив. Фист остра баба, Куба. Хоч дам ї телєфон?

- Дякую, брате, але я наразі маю шо грати,- скромно відмовив я, знаючи, шо після васильового "шпателя" я її нічим не здивую.

- Нє, то нє, то йдем по підисєть! Я ставлю, акурат клієнтка зо мнов сі розрахувала.

#Радіо_Рура

Хуц, Пис і 1 квітнє

Хуц, Пис і перше квітнє

Жив на світі хлоп, котрий мав прізвище Пис, капітан міліції і засранець водночас, зрештою, як і всі мусара в тоті чєси.

Був вічно всім невдоволений, зачинаючи від першої кляси школи. І то цілком небезпідставно, бо так сі стало, люде, жи тато Лєона носив фамілію Хуц, з котров той і пішов до школи. Але, як то буває, всюда є свої жартівники і єдного разу хтось в класнім журналі над літерою "ц" поставив пташку і здалеку вна виглєдала, як "й".

Новий вчитель з трудового навчання, звісно, не сильно сі придивляв і прочитав то так, як увидів. Кляса іржала півуроку, прибігли завуч, директор, прибиральницє, медсестра і завгосп, врешті все вияснили, але...

Але до самого випускного та халепа повторяласі по кілька раз із року в рік та співпадала з початком вивчення кажного нового предмету. Коректорів тодий не було і доводилось виправлєти, шо тиж не вельми сприяло поглибленню любови класного керівника до малого Лєо.

І його то всьо вкурвлювало настіки, люде, жи одразу після повноліття Хуц став Писом, бо так сі писала його мама з народженє.

А після войска, люде, трафив пацан до школи міліції і вийшов звідтам молодший сіржант Пис з вантажем комплексів, нульовою толєранцією до звичайних людий та з чітким усвідомленням радісно товкти всіх докола ґумовим патиком і труїти ґазом.

Но а в мєнтовскім гуртожитку, де він попервах замешкав, як не дивно, тиж жили люде не без почуття гумору. Ніби все було люкс, але в кімнаті з Лєоном ніхто не витримував більше місєцє, бо той мав єдну ваду - в него страшенно штиняли ноги. А те, шо митисі він не любив, лиш пришвидшувало ефект текучості його співмешканців.

І єдного разу хтось, чи то по доброті душевній чи з бодуна, дописав в посвідченні нашого героя дві літери - "Д" та "А". І забув, скурвисин. Наш молодший сіржант тиж ніґди не заглєдав в свою червону книжечку і спокійно ніс службу до того чєсу, закі не поїхав на виклик до ресторації. Тамка акурат зачєла сі масАкра межи якімись мажористими організмами, але на той момент Лєон нич про то незнав. І тому, за звичаєм, він з колєґами файно натовкли пащі всім учасникам конфлікту і гонорово звільнили їхні кєшені від надлишку гроший. Потім закинули п'яні тіла в уазік і повезли на постерунок.

Но і тутво, люде, зачєлосі саме цікаве. Єден з потовчених виявивсі сином якогось генерала, котрий одразу ж приїхав, построїв патрульних в "калону по трі" і наказав здати зброю і посвідчення.

Офіцер по черзі називав прізвища патрульних і врешті дійшов до Лєо:

- Пис,- він запнувсі і продовжив,- да?

Лєо тіки но отворив писок, би з вдячністю сказати - Я!, але остатні дві літери змусили його сі замкнути.

Генерал підійшов до сіржанта і заверещєв:

Ти! ПиСда!,- він наголосив на букві "с",- Чьо мовчишблять, ніби маєш ***а в роті, гаааа?

- Я не пипиписда, я - пипипис,- ледво вимовив Лєо.

Генерал ще довго ходив кабінетом, верещєв і час від часу підскакував, з силою гупаючи ногами в підлогу. В нижніх помешканнях з повали та стін сипаласі крейда, гіпсова ліпка і портрети міністра мвс, але всі сиділи тихонько, вичікуючи закі перейде гроза.

Розжалувати винуватців було не мож, бо в міліції не було нижчого звання, ніж два паскИ на погонах. Тому тота історія сі скінчила тим, жи мажорів пустили домів, а тих, котрі ще недавно радісно товкли їм писки, змусили сі вибачити і всьо компенсувати в десітикратнім еквіваленті.

А далеко згодом, люде, кілька файно виконаних спецзавдань від генерала знівелювали провину Лєона назавше. А за якийсь чєс нагло трафиласі нагода стати офіцером. Наш сіржант заочно вступив до педінституту, де за пару літ отримав вищу освіту, котра дала му право носити звання провдивого лійтінанта внутрішніх органів.

І лише тодий на його життєвім небосхилі зачєло сі вимальовувати власне авто, квартира і дружина.

Пані Писова була повною протилежністю свого хлопа. Ладна, цицьката, на голову вища за чоловіка і з ведучим передком. Любила в першу чергу себе, потім касу і лиш деколи - свого обранцє. Але то остатнє, на щастя для неї, відбувалось не часто, бо хлоп був постійно зайнятий видобуванням гроший для сатисфакції своєї кубіти. Страшенно гордий за себе, завше в пулярисі мав її знимку і демонстрував її всім, хто так чи інакше міг би позитивно то оцінити.

А милуватисі, люде, було чим, направду. Бо кубіта мало того, жи була фист файна і постійно слідкувала за собов, то вона ше й сі вдігала настіки невимушено і мінімалістично, шо в кажного порєдного хлопа одразу виникало стійке бажання її загріти, незалежно від того літо докола чи пізня осінь. Жакліна, а саме так її назвали батьки, не часто відмовлялась від розігріву, благо графік роботи чоловіка і дві трикімнатні квартири позволєли то робити без проблєм.

І ось єдного разу Василь, люде, про котрого вже колись писав'єм, робив в того мєнта ремонт. Плитка, підвісні стелі, малярка... Робив то довго, але з прецизійов і задоволенням. Пояснювалось все тим, жи пані Писова навідувалась до помешкання мало не шодень, би принести завше голодному, в усіх сенсах, Василькови обід і випити з ним кави в післяобіднім ліжку. Зненацка застати їх було неможливо, боправоохоронник і надалі штиняв несамовито. Його запах мож було відчути відразу, як тіко він відкривав двері під'їзду. То було неймовірне відчуття, коли раптом серед запаху шпаклівки, грунтівки і власного трудового, але благородного, поту, ти зачинаєш чути смрід, котрий нагадував суміш гівна і тритижневих скарпет і свіжоначищених мештів.

А на перше квітнє акурат скінчив він ту плитку класти в коридорі. І Васильови раптом сі захтіло го розвести:

- Чуєш, капітан, я з тебе, ні*** не возьму, іно даш ми з тт постріляти,- сказав майстер, перед тим файно сховавши пістолєт в мішку з церезітом.

Яснийґвінт, жи той зразу став радісний, шо слонь, бо сума тамка була незла, біля триста баксів. Побіг шукати зброю, а там, люде, ночувавхуй. Йойой, як го зачєло теліпати по хаті. Шо гівном в ополонці. Ходе, скаче, курва, матюкаєсі, аж шпаклівка тріскає.

Василь му каже:

- Чуєш, йолопе, ти так всю мою роботу попсуєш. Я то, курва, перероблєти не бду!,- і додав:

- Нинька перше квітнє, то я троха пожартував. З тебе плюс двіста до ціни за роботу, би'с знав шо зберігання вогнепальної зброю тре здійснювати в спеціальній жилізній шафі, шо має внутрішній замок...,- процитував він ЗУ, котрий прочитав в інтернеті п'єть мінут перед тим.

Пис розпух, як бальон, від такої наглости, але ніц, нема ради, день дурня, пройоб.

Опшем добазарилисі вни за штириста. Той спочатку був троха вкурвлений коли увидів пістолєт, бо той був весь в клейови, але то нич.

- На,- простягнув гроші,- але я, курва, ті то пригадаю...

І нагадав му за пару років, коли Вася сі напив в сраку і трафив в обізянник.

А там, курва, штинь, риганіна, суцільні пияки докола. Опшем жадної цивілізованої пащі, крім Васильової, звісно ж.

Василь троха протверезів, закликав Писа та й каже

- Слухай, хлопе, пусти ня, то я нікому не скажу, жи твоя жінка курва.

- Як курва?,- спитав Пис, будучи майором на той момент

- А от так,- відповів той, увімкнув смартфон і відкрив в галереї електронки купу еротичних знимок з Жаклін і додав,- Штукадвіста, хлопе! Еуро!

- Блянах!,- коротко підвів підсумок Пис. Потім довго сидів, впершись головов в долоні. Врешті зло гаркнув, викєгнув з шуфляди стола півтора патика зеленими і спитав:

- Старчит? І ще... Де ґваранції, шо...

- Немає, Лєо. Жадних ґваранцій я ті не дам, крім того, жи, поки бдеш ґречний, ті всі знимки залишатсі видимими тіко для нас двох. Но і гроший більше не проситиму, не переживай.

Хопив касу і, нагло тверезіючи пішов на вихід. Йшов і бурмотів:

- Штирь, шо мав вісім ходок недармо завше казов - не всі мєнти - казли, іно живі!

Перед постерунком, згідно законам гравітації, повзали в придорожній пилюці циганскі діти. Деякі дорослі жителі, змучені тижнем, тиж.

#Радіо_Рура

За Васю ту:
https://youtu.be/7w9KVcFJh1U

Тракторист

Тракторист

Ниніка їду си автом, люде, а з бічної дороги фіра на головну хоче виїхати. Но то я ї пустив, бо так всі в еуропах роблят, а я шо, дармо біометрику получів?

Пустив я їх, значи, фірман, здоймивши капелюха, ґречно так ми подєкував, певне тиж до Польщі на закупи їздив.

Я тіко рушати за ними, а з-за коний вибігає хлоп і несамовито мАхає в мій бік. Оказуєсі, жи то, курва, Віник, колєґа мій давний, тракторист. Вініамін, а по простому - Віник. Сі див'ю на него, якось дивно хлоп так виглєдає, на чисто вбраний, тверезий, курва і сумний, як алабай Монової після дощової прогулянки.

- Шо сі стрєсло, хлопе,- питаю,- жи ти опше на тракториста не схожий?

- Та шо, шо, курва? Заїбали тоті риформи. Дали ми теперка єпонцє замість "біларуса", най го шляк трафе!

Тутка мушу вам троха розтлумачити, люде. Недавно на комунальну фірму, де робе колєґа, прийшов новий директор, а з ним купа нової техніки. Децентралізація якась чи як то сі називає. Всякі там хонди, кавасакі і єнчі панасоніки.

А він перед тим робив на страшнім ґраті типу "Біларус". Грошима мав близько дисєтки патиків та зо дві-три тищі з соляри і лівака. Вічно ходив засмальцьований по самі вуха і ніґди не мож було відріжнити чи то він йде НА роботу чи звідтам. І завше був завалЕний, як провдивий тракторист. Вічно як не з бодуна, то тіко похмеливсі, іно на чвораках не повзав.

О! Но, а зара дали Віникови кольорову спіцовку, нульовий "Камацу" і джіпіерес в бак, би соляру не ****ив і на ліві замовлення не їздив. Кондюк в кабіні, жадних тобі ричагів іно джойстікі. І часто го виджу, як ходе вбраним в чистеньку спіцовку. Хіба шо краватки бракує, би сказати, шо то пан інджінєр.Опшем, люде, коби не заговорив, ***відрізниш від провдивого єпонцє. Тим більше, жи вочи в него вже давно вузонькі від надмірного споживання.

- Но і шо, курва, зле тобі?,- сі питаю,- зарплату врізали чи шо?

- Та нє, навпаки підоймили і то фист, курва!,- каже Віник.

- То шо хоч? Шо ті сі не подобає?

- Та шо, шо??? Як "Біларусом" їздив'єм, то мож було і на ліво шось заробити. Якусь фосу викопати. Солярки завше мож було з бака стєгнути. Продав та й вже є шо випити-закусити. А тепер кажного рана мусиш медичці в рурку дмухати.

- Але ж, хлопе, шо тобі сі не подобає? Зарплату ті підоймили, на холєру ті той лівак?

- Ага, а за шо я пити бду?

- Йолопе, взьми з зар-пла-ти, та й залий си пащу? Пий цілу суботу і півнеділі...

- Якийхуй, Куба? Зарплата вся на картці, а картка в моєї мантелепи, курва! Я вже третий місіць нич не п'ю! От шо то за життє? Швидше би вже тоті вибори сі скінчили може шось сі змінит...

- Хлопе, а шо вибори мают до твого трактора?

- Йой, дай спокій, Куба, ліпше стограм постав, бо ня шлякі трафлєют! Нич ми сі не хоче...

Давай вийдем

Давай вийдем!

Був у нас на подвір'ї єден. Наскіко мале, настіки гівнисте. Таке пискливе, курва, і все любив до когось стартанути:

- Чуїш, тиблянах! Може вийдем? Оден на оден блянах! Давай, шо засцав???

Яснийґвінт, жи ніхто не вівся на ті приколи, бо там не було кого бити.

Але єден таки сі погодив. Пішли вони "виходити", звернули за вінкєль і тут наш "герой" вочи зажмурив і яааак дав драпака наосліп. Пробіг пару метрів, запльонтавсі в білизні, шо сі сушила на шнУрках, та й сі йобнув головов до асфальту.

Писок в крові, постіль - тиж. Той, з ким він оден на оден виходив, підбіг до него, зачєв му помагати встати. Але тутка прибігла власниця білизни, хопила мокрий рушник і зачєла їх обох прати по мордАх, як власних дітий. Ледво вни тодий повтікали.

Курдупель після того випадку перестав дойобуватись, але всім казав, шо якби не та кубіта, він би тому чуваку полюбе пащу натовк.

Аполон Крейда

Аполон Крейда

В ефірі українські сенсації і ми повімо вам про деякі невідомі події з життя одного з найрейтинговіших кондидатів в головне крісло Неньки - Аполона Крейди.

Виявляєсі, люде, жи на повноліття, люде, нещасного Аполона зґвалтував трьохсотрічний гном. Після цього психіка майбутнього політика гет сі попсула.

Був період, коли Крейду звинувачували у сексі з понад трьома стами псів. І шо саме цікаве - ріжної статі. Татусь го тодий все порішав, але стаття про зоофілію ше нераз вигулькне в його життю.

Би запобігти нездоровому потягу нащадка, родичі скинулись баблом і на двайцітип'єтиріччя пересадили му мозок кубіти. Але то мало помогло, бо після того він за два тижни скоїв пітнайціть автопригод. Натомість вперше став верховним депутатом.

Кілька літ по тому, під час відпочинку від роботи в парляменті на Гавайох, Аполона шпіталізували після того, як новоспечений дайвер вставив свій пеніс у гігантський молюск. Тридакна не була в захваті від подібних дій і рєзко замкнула свою мушлю. Арешту за зоофілію вдалось уникнути лише завдяки огроменному хабарю пляжному рєтувальнику, котрий в письмовім поясненні взєв роль молюска на себе.

Лиш завдяки вчасно призначеним сеансам копротерапії нашому геройови вдалося уникнути подібних інцидентів в майбутньому.

Загострення лише іноді проявлялисі, але в більш цивілізований спосіб.

Так, недавно, Крейду знов забрали до шпиталю після заняття сексом зи самим собов. Нє, мої дорогі збоченці, то був зовсім не онанізм і рука му не відсохла.

Просто після вищеназваних сеансів він рішив, жи в його життю наступив новий рівень світосприйняття. І захтів сі переконати, шо теперка він йог і то фист просунутий, та й рішив зробити си міньєт. Но а в процесі входу в нірвану, люде, кутас застряг му горлі і хлоп мало сі не задихнув. Але, як тіки го троха попустило, він зи злости вкусив ся у ф'ют і викликав наглу поміч. Ті приїхали вчасно та врєтувалихуя.

Далі буде. Не перемикайтесі...

Поміркований егоїзм

Поміркований егоїзм

Трохи прожив'єм на тім світі і тому маю манюньке право шось повісти про него. То значи про життє.

Моя релігія, люде, то нести добро, тепло та СВІТЛО. В першу чергу собі.

Жах, нє?

Але, як троха сі поколупати в тім, то стає зрозуміло, жи в такім випадку всім тим, шо докола, тиж робисі фист файно.

Взьмем такійво приклад. Як ми сі хоче грати, то я йду і то роб'ю, но нє?

О! І за якійсь чєс, переповнений сатисфакції, лежу си на ліжку з дзиґаром в писку і горнєм кави на білюсенкій дупці пані, котра спит, задоволена по самі аденоїди.

Потомка, люде, я сі лишєю в хаті, бо вихідний, а вна, окрилена втіхою, летит до роботи, де вся сі світит радістю, як вежа Ейфля неоном. Но і, відповідно, декотрі її коліжанки заздрісно сі див'ят на ню, але є й такі, котрі сі тішат разом з нев.

А вже під час нікотинової перерви, люде, самі делікатні подробиці минулої ночі зачинают визирати з-під кавової фуси та горєчих спогадів і обростают шо раз грубшими, в усіх змістах, нюансами.

Ввечори, по роботі, більшість коліжанок йдут шукати перспективних і здатних поринути разом з ними у вир світу тілесної благодаті, колєґ. І багато з них, врешті, знаходят свою радість в обіймах камасутри.

А нарано, люде, все вищевикладене повторюєсі в геометричній прогресії і наповнює тріумфом незбагненної втіхи прозорі офіси чи закіптявнілі цехи. Коефіцієнт корисної дії робітників зростає зі швидкістю світла. Акурат того самого світла, про яке я вам тлумачу вже від другого абзацу.

Бо то елементарно, жи як тобі добре тілесно, то і душа твоя мусит пломеніти кайфом. Такий си Закон Кутового, гг.

То саме мож повісти не лише про плотську радість, а й про мозок, забальзамований суцільним смутком, котрий зачинає сі розмерзати після прочитання цікавих літер чи, як вчує файну музику, або увидит оскароносне кІно...

Тіштесі, люде, самі, а радість буде докола!

Пчих

Пчих

Був'єм вчора в кіні, люде. Нудь страшенна. Но і фільм потрохи добігає кінцє. На екрані якась німа сцена. Тихонько грає музика. І майже тишина...

Раптом серед залу:
- Ааа... Ааа... Ааа... ,- і тихонько додає:

- Блять...

За пару секунд:

- Ааа... Ааа... Ааа... Ааа... Ааа...,- і потиху:

- Курррва...

І знов:

- Ааа... Ааа... Ааа... Ааа... Ааа... Ааа...,- і, врешті, децибельно так:

- ГаааааааапчХУЙ!!!

Так, саме з наголосом на остатні три букви.

Зал вибухає реготом мінути на три. Як тіки сміх стихає, мужик видає:

- Курва! Я мало'м сі не всрав, а вни сі тішатблять!!!

Після цьої фрази, люде, ржач стоїт такий, котрого ніґди не учує жаден квартал з дізильом.

Кінець фільму не памітаю. І, певне, не я оден.

А ви, люде, би'сте здорові були!