Єдного разу, в котрімсь клясі, ми з колєґов рішили втекти зі школи, би трафити до кіна на "Зорро". Як зара памітаю, на 12.45.
Вже на другому уроці ми обидва отримали чергові двійки по математиці через поведінку з чотким червоним записом в совєцкім щоденнику. І перспектива увидіти кіно стала ще більш імовірною, бо подальше перебування в межах школи переставало бути доцільним.
На третий урок ми не пішли. Прямували осіннім парком, зи злості розкидачи ногами листя, турботливо зібрані двірниками на купи.
- Куба, давай скочим з мосту і розиб'ємсі на смерть?,- раптом сі спитав Вітьон.
- Нахуя?,- відповів я
- Та як? Похорон, всі за нами бдут сумували, а математичка сі повісит.
- Файна ідея! А Зорро?
- Тоді після кіна, нє?
На фільм ми трафили відразу після початку сеансу, як завше, через чорний хід. Заскочили на останній ряд. Перед нами сиділи комсорг* сусідньої школи в обнімку з петеушницею Анджелою. Раптом вона опустила голову йому на коліна і чомусь лунко зацьмакала.
- Шо вна жре, шо так голосно плямкає?,- спитав Вітьон.
- Вона не жре, а сосе, йолопе,- відповів я.
- Я тиж би від цукорка сі не відмовив,- наївно-мрійливо відповів колєґа,- а чо на колінах, би ніхто не видів?
Я промовчав і повністю зануривсі у фільм, бо Зорро акурат зачєв траскати своїм бичом* на всі боки, викликаючи в одних ворогів атак серці, а в інших дірки на сраці.
Після кіна ми стріли Юрка Архімеда, котрий, несамовито зрадівши нашій здибанці, сі спитав:
- Здоров, брати по розуму! Ви куда?
...Юрко, люде, був троха старший за нас і при тому повним дебілом, але зато фист файно знав історію та математику. Кажут, жи від великих знань остатньої науки він гет ся йобнув в шестім клясі. А теперка ходив містом і переконував кажного, шо свойов головов може пробити жилізні двері або погнути чавунні поручні на мості. Но і постійно товк тим банєком всьо, шо тіки мож...
- Йдем скакати з мосту, Архімед, бо вже маємо стіко двуй*, шо до хати нам нема чого сі пхати,- відповів Вітьон.
- Люкс, я з вами. Ви сі порозбиваєте на смерть, а я сі лишу живий, бо в мене голова протівоударна,- радісно повідомив нас Юрко і лупнув своїм чавунним чолом об вінкєль* будинку. Одразу посипавсі тинк, а з-під него з'явилась австрійска цегла. Її Юрко вирішив не рухати, добре знаючи якість, з якою робили будівельні матеріали за тих чєсів.
- Курча, може давайте перед смертю пару добрих вчинків зробим?,- сказав я, згадуючи фільм,- врєтуєм когось, або пограбуєм, га?
- Люкс ідея. Міст ніде сі не діне. Скочим з него іншим разом,- зрадів Вітьон,- але для того тре перемалювати на чорно наших коний. Тому міст відкладаєм на позавтра, бо зовтра добрі діла нас чекают.
Він мав на увазі ровери. В мене була червона, а в него зелена "Україна".
На цьому і зупинились. Пішли в "Тисічу дрібниць", нагло ґвізнули звідтам два спрея з жовтов і синов фарбами, бо чорної акурат не завезли. Там взагалі інших кольОрів не було.
...Теперка то я си думаю, жи то була якась провокація з боку патріотичних сил постачальників...
Потім у вітьоновому гаражі перемалювали своїх коний та задоволені порозходилисі домів.
В підсумку Вітьон отримав на рано синю дупу, завдяки татовому пасу*, а я ніц, бо мав запасний щоденник, в котрому не було місця червоним чорнилам.
*комсорг - самі си ґуґліт, шо то за падло
*бич - батіг
*двуя - двійка (тоді була п'єтибальна система)
*вінкєль - кут
*пас - ремінь
*бич - батіг
*двуя - двійка (тоді була п'єтибальна система)
*вінкєль - кут
*пас - ремінь
