пʼятницю, 30 березня 2018 р.

Олекса Довбуш і Валєрик

Олекса Довбуш.

Олекса Довбуш витєгнув з барсєтки на пузі чорно-чирвону візитку і нашкробав на ній пару сікрєтних рун. Потім закликав молодого з опришків:- Йди, Митре, до Марічки, тре віднести їй туво есемеску.Митро хопив папір, весело крикнув "ігого!" і погнав вниз додолу, до петрової стодоли.Довбуш тим часом підключив своє ліве воко до говпро-камери Митра і вже разом з ним в онлайні переживав мандрівку до Марічки.Ось промайнув знайомий потічок, ось зелені від моху скелі. Ось... Тут Олекса мусів перервати трансляцію, бо Митрові акурат сі захтіло срати. Тонка душевна організація Довбушового організму аніраз не позволєла слухати, як крекче юний опришок. Десіть мінут, двайціт... Через сорок хвилин Олекса відновив трансляцію і увидів на екрані шпаринку у фіртці. А в ній - як на оборі ся сушат камізельки, до болі знайомі майтки і старий марічкін самсунг.- Так от чого я не можу до тебе сі додзвонити, дівчИно? - помислив си славний опришок,- тре бде скок на "гудок" чи "алло" зробити. Бо то встидпозор, шо моя Марусє без тіліфона ходе, до курви нендзи!

Валєрик
Зранку Олекса вмивсі гірськов росов, вдів маску бетмена, плащ бальоновий і калісони на овечім хутрі. Взув ґумакі, сказав потиху "тиґидинь-тиґидинь" та й поскакав до склепу*.
Заходе там, з усьої сили бартку* в блят* встромив, ногами на ляду вискочив і яааак заричит:
- Я-Довбуш! Олекса Довбуш! Всім тримтіти! Я страшний опришок. Кохана моя Марічка їсти хоче ДО НЕСТЯМИ*! А, коли вна голодна, мало місцє всім! Всю касу, курва, на стіл і туво шось жерти накидайте.
Олекса лупнув по столі величезнов плястіковов торбов в клітинку. Продавці зачєли пакувати в ню протерміновані кечупи і срайтасьму. Остатнє фист зденервувало опришка:
- Ви шо, курва, опше припухли? Я - брутальний розбійник! На холєру ми папір туалєтовий? Ви ше мені помади гігієнічної і ватних паличок туди впакували би! Мнєсо довай!
- Так піст же докола!- з-за ляди вигулькнув хлопака в наушніках.
Розлючений Олекса витєгнув з кєшені розкладну трембіту:
- Ану ціхо бути! Бо зараз яааак дмухну в ню, яааак збіжицця ту войско довбушове. Ніц сі не лишит зи склепу вашого!
- Валєра, ти заїбав! Лишисі вже того! Йди ліпше в мікрофон співай.
Олекса аж присів на стільниці:
- Як ти мене спізнав, Віталя?
- Йолопе, я ж твій саунд-продюсер до шляка ясного!
Аж ту зі спіжарки* виходе Гарік Корогоцкій в зелених очкулярах і каже так стурбовано:
- Да, Харчішин, зря я тєбя в тіатр прістроїл, блять!
Завше Ваш, Яків Кутовий

*бартка-як ви, люде, досі незнаєте шо то є, на холєру ви стіко чєсу ня читаєте?)
*блят - стільнниця, верхня частина барної стійки, кухонної мебелі.
*до нестями - пісня Марічки Яремчук
*спіжарка- підсобка
*склеп - магазин

середу, 28 березня 2018 р.

Дезинфекция... і дератизация

Дезинфекція
Тиха українска ніч. У вікні видно, як люде сплят. А ті, шо нє, годуют лелек червонов ікров, шо сі лишила з вечері.
Конспіративне помешканє в центрі.
В нім штири люду. Трєшчіна, Лисий, Місєць, Риба.
- Но то, курва, шо? Готові, га?
- Так є, Кобило! Йой, перепрошую, агєнт Трєшчіна...
- Пішов в сраку! Значи такво! Надходе день Икс. Є вісім бочок вапна. Бдем гасили!
Лисий:
- А мо' ліпше крейдов?
Трєшчіна:
- Нє, курва, я сказала, бл... пііііп, ВАПНОМ!!! А кухню - негашеним, в піз.... пііііп, пііііп!!! З усіма каралюхами, нах... пііііп!!!
Лисий:
- Добре! Всьо, як сі домовляли? Заскакуєм з усіх сторін, пулівізатори наголо і, курва, впірьот! По всіх хатах! І всі бардюри докола. Потім асвальт! Іно мусим зачекати, би сніх зийшов.
Місєць:
- То ше місєць чекати?
Риба:
- А мо' й більше, закі риба на нерест не піде...
Трєшчіна:
- Пішли ви нах.. пііііп, я сама то зроб'ю! Тіко най ня занесут тамка в бочці з вапном!...
Раптово відиво сі обриває. Включаєсі тьмяне світло. Крізь папіросний дим добре видно синьо-радісні пашчі працівників.
Начальнік жеку:
- О, тепер, люде, видите яких падлюк маїм в нашім колективі? Завше всьо сі зачинає з малого - з флєжки за ліве відро "Снєжкі"! Бл.. пііііп, пііііп, пііііп!!!

Про кіно про Лару Крофт

З кіна прийшов'єм. Мушу вам го переказати. Але, як сі називає, не скажу, не просіт.
Жила си єдна ладна дівчина. Все в неї було люкс, гурскій ровер мала, в боях без правил биласі, піццу розвозила, повний фарш, карочі. Але тата не було. Бо той єдного разу пішов си на роздебенди і не вернувсі.
Вирішила вна го найти. Найшла си моряка-кітайцє і приплила з ним на оден японскій острів, бо їй сказали, шо татуся тамка виділи, як він чиєсь золото шукав. Гітлєрове чи Лазаренка, не важливо.
О! А там, курва, купа китайців гору колупають. Їх туда заслали за то, шо красовкі браковані робили. А охраняли їх здорові такі нєгри з білим хлопом на чолі.
Опшем стріла вона там свого батька. Він разом з тими жовтками скарб шукав, але наразі ніц не найшов. І ту увиділи діру в земли. Кітайців на горі лишіли,а самі з тими охранніками полізли в печеру. А там тунель довжелезний. Вони туди, сюди, вправо, вліво і натрапили на одну кубіту. Страшну таку, шо капєц, бо вна в труні довго лежєла, та ще й заразну, як оказалосі. Всі зраділи, кажуть, о то, певне, вже й до золота недалеко. Але тато був ше той козел і заразивсі від тої баби. А потім і нєгрів тиж. Тай кричит до доні:
- Чуїш, мала, на тобі гранати. Підорви нас всіх та й тікай, бо в неї тріпер, а тепер і в мене. Не можна мені на велику землю, бо мене твоя мама приб'є так і так. А, як з печери виберешсі, най Танька ше з мінамьота йобне, ок?
Ну і шо робити? Чеку видьорнула, одну, другу, трету, кинула:
- То тобі за маму, збоченцю!
Воно яааааак БАБАХнуло і всьо докола зачєло сі перевертати. Камені літают, цегла, арматура, термоси з кавов, опшем піздєц повний. Та мала довай тікати, від того свинства ухилятися. Довго бігла, бігла. Тута, ррраз, вибігає назовні з печери та й питає:
- ШО ВСРАЛИСЬ?
Певне, буде друга серія!
Завше Ваш, Яків Кутовий

Про майнінк бідкоєна

Про майнінк бідкоїна
А ви знаїте, люде, шо то є бідкоїн? Бо я - нє.
Але недавно Andrew Kuzmenko спитав ня, шо з ним, курва, робити? Но то я вам повім шо.
Я си мислю такво. Всі ви ше зи школи знаєте, шо кажна річ в світі час до часу ся збільшує, потім стає менча, залежно від температури докола. Далі може впасти, а ту, курва, знов стирчит, як піка волянска. Такє си коливання курсу. І шо з тим всім багацтвом робити?
Споконвіку всім відомо, жи як шось стирчит, і тим самим зачинає заважєти, то тре го положити або в шось вкласти. Встромити, холєра ясна, і то негайно, би стравити тиск. І робити так необхідно регулярно. Бо інакше бде біда, люде. Але памітайте про гігієну. Про бідкоєн тиж тре дбати - в сумнівні чорні діри не пхати і не забувати полокати!
Но бо як то ходити з брудним бідкоїном поміж люде? Навит, як го не видно.
Завше Ваш, Jakiv Kutowyj

Діла державні

Діла державні.
Вчора Dmytro Bulatov наклоцав, шо цензор написав, шо Насрову фист сі захтіло у президенти! Каже, шо палац в него вже є. Булаву хоче! Чули'сте?
Як про то взнав'їм, люде, зразу по своїм джерелам сі пройшов. І от шо вни ми розповіли.
В обороні, люде, в нас, полюбе буде головний миротворєц Антоха. То є бабохлоп, шо любит, аби всьо було чисто, порєдно і, головне, вилизано. Тому, би'сте сі не сумнівали - тамка всьо бде гут.
До того чєсу, як Насров стане головнокомандуюшчім, люде, з цюпи вийде Трєшчіна, бо ї випустят по закону Семена Ченка, котрий в той момент сидітиме в нікарагуанскій тюрмі за непораховані зуби.
Надюху зразу ставлят на буфєт. Тобто в соцзахист. Але тодий вже тре перейменувати го на соцнапад. Приходе до неї якійсь немічний з патиком на прийом. А тут Надюха така з дзиґаром в писку і погаром горівки в руці:
- Чьо нада?
І всьо. Вже нікому нічого і нікуда.
Головним доктором Неньки тодий тре обрати Танюху Мантян. В неї конкретно підходящій фейс професійного психіатра з підисєтирічним стажем зи села Бережницє, шо за Старим Самбором.
Головним синоптиком поставлят Шуфреча. Знаєте чого? Бо остатнім чєсом, люде, прогнози в нас ніхуя сі не справджуют, аніраз, курва. А люде від того злі і фист їм сі хоче когось відпиздити. Но а тому хлопови всьоїдно вже, бо він гет протівоударний. І витривалий, як бруклінскій нєгр. Навит незнаю, люде, хто го ше не товк, крім Ляжка і Джулькі.
До речі, остатню тре буде тиж десь пристроїти. В будівельній сфері десь. Най дорогу Кропивницький- Миколаїв відбудує. Тодий добрих два десятка літ її не буде видно на політичнім обрії.
Про єнчі посади наразі нич незнаю, люде, але як взнаю, зразу вам оповім.
Я би ше додав, жи тре бде прийняти закон про ліміт на фамілії. Но бо як то може бути, жи в парляменті дві берези, але то хлопи та ще й здорові, як дуби. І з герашченками то саме, люде. Хто з них кубіта, а хто навпаки?
Мусе бути хтось оден, би люде сі не пльонтали в тім всім, нє?
Але то вже най новий презедент рішає, в него голова більша.
Завше Ваш, Яків Кутовий

середу, 21 березня 2018 р.

Памітник снігови


Я, люде, маю таку вар’ятску натуру, шо завше ми сі хоче шось файного зробити, жеби всім нараз стало легше жити.
О! Кажен день і шохвилини мислю про то. А недавно був’єм в Лємберґу і видів тамка хлопа, помальованого на брондзово, шо виглєдає як правдивий памітник. Навит зблизька не відрізниш. Но, може, як го копнеш, то він сі зашевелит. Всі з ним знимки роблят за гроші. То помислив’єм, шо на тім мож фист як заробити. То, значи, не я, а бюджет міста збагативсі б, люде! Бо всі ми знаєм як наш нарід любе ріжні памітники, монументи і особливо бюсти! Але то коштує шалену касу, нє? А по всій Неньці їх є ціла купа, люде, ріжного ґатунку. Є крупнокаліберні, є мацюпусенькі.
А ше є просто фундаменти під них. Захтілосі колись людьом поставити скульптуру якогось видатного діяча, та й зачєли на то всім селом збирати. І неважливо, шо той митець при життю навит не знав про існування тої місцини, в котрім хочут поставити його бетонну аватарку. То ніц, головне аби був. Но а гроший вистачило тіко на сам постамент. І тому вже кільканайціть років стоїт Памітник Снігови зимов і Пилюці влітку.
А тепер дивітсі такво, люде. Надходе, приміром, День нафтовика. Беремо хлопа, надягаєм му каску на голову і кірзакі на ноги. В руки даємо руру бурильну. Но і ше ключ гайковий на шістдесіть штири, би го здалеку було видно. І всьо. Готовий памітник. Малюєм того хлопа сєрєбрянков* і даєм му пару копійок, би тверезий став на тім постаменті. Принаймні зо дві години. Поки всі голови, їх заступи* і ксьондзи не відмовлят кАзанє*.
Бо шо роблят наші владоможці, як якєсь свєто? Вірно! Йдут до п’єдесталу, шось кажут, квіти кладут і знимки роблят. І плюсик в свою чиновницку карму за кажним разом домальовуют.
А як вже дифіляда сі скінчила, хлоп спокійно може йти і пити свою сотку-другу за чесно відстояні гроші. То навит мож зробити в почесно-примусовім порєдку, люде. Кажен начяльнік на фірмі має такого передовика.
Та ідея є файна тим, шо меморіали тоті можут бути кажного разу інші. А постамент мож в оренду здавати. Погодинно чи навит поденно. Знаю, люде, єдного дипутата міськради, котрий, певне, фист хтів би поставити памітник польскім бляхам.
Або мож, наприклад, зробити памітник загиблих у боротьбі з магнітними бурями. Зи снігу. У вигляді голови головного лікарє. І най стоїт зо два дни. Але то хіба зимов мож, люде.
На Восьме Марца тиж ліпше якогось хлопа в кубіту передіти. Най постоїт троха, нич му не бде. А жінкам приємно. І льодяні скульптури мож робити. Приходе собі мєстний олігарх, каже:
- Хочу постояти стілько-то чєсу там чи там!
Касир сі дивит на його мешти - брудні чи нє, і відповідає:
- Без питань. Платіт в касу міськради за кажен день стояння вашого двійника висотов у три людских зрости!
І всі ся тішут. І сам меценат, і бюджет міста. А коли нема бажаючих, то най там буде, приміром, монумент Диванній сотні. Така велика канапа. Кажен може си полежєти з новтбуком в єдній руці і плякатом в другій. І напис: “ВЛАДА! ЗРАДА! ГЕТ УСІХ!”.
Або зробити там обеліск домашнім капцям. Бо вони в багатьох вічні, як королєва Єлізавєта…
Коротше. люде, купа всякого мож придумати!..
Так я си подумав, шо коли Поплавскій - ректор вишу, а Данилко - член журі пісенного конкурсу, то чим я, люде, не генератор бізнес-ідей, га?
Майтесі файно! Завше про Вас мислячий, Яків Кутовий.
*заступ - заступник
*кАзанє - промова на Службі Божій
*сєрєбрянка - така си фарба на основі алюміньового порошку

середу, 14 березня 2018 р.

Бик і москвіч

Їдемо Кразом на вахту. А ту наперед нас стадо корів. І серед них бик, здоровий такий, десь на девіть метрів ваги. Но то ми не ріскуєм, їдем си помалу, чекаєм закі то стадо перейде. Пепа, шофер наш. Такий мацюпунький, люде, шо його голова в руль пролазе. Він вже не єдну флєжку бімбру на тім виграв. А здалека то навит не видно, шо в кабіні хтось є. Здаєсі, жи краз сам їде. Але то такє.
Включив він перший зуб*, сємкі плює та й сунем си поволи.
А ту, курва, ррраз, якійсь москвіч наглий обганєти нас зачєв. Та ще й червоного коліру, як лєнін після суботніка.
Пепа каже:
- Піздєц москвічу, Куба!
Я нич не встиг му вповісти, бо він таки накаркав, гад. Бик зреагував миттєво. Незнам, люде, шо го більше вкурвило. Чи то наглість водія, чи колір, але мені сі здає, шо марка авта? Аж писок му перекривило. Бо за три мінути, люде, москвіч лежєв догори колічками, його шофер біг по полю швидше, ніж Усейн Болт. А за ним з водійсков дверков на рогах, летів бик. Провдивий гуцульскій бик, люде. З, налитими кров'ю, вочима та піною на перекривленім писку.
Отож, думайте яким автом їздити, люде.
Завше Ваш, Яків Кутовий
*перший зуб - то є перша передача, люде

понеділок, 12 березня 2018 р.

Колєкціонєри регалій


Халяву, люде, люблят всі. І наш нарід не виняток. Цілі родини десятками літ жиют за рахунок держави і не роблят з того жадної таємниці.


Ієгорій Степанович Гзимс був почесним переселенцем з сільської місцевості. Всьо життє він проробив на благо своєї сім'ї в комунальній сфері. І був, люде, учасником різноманітних пільг, які тіко мож си було уявити. Останнім його досягненням було почесне звання інваліда інтелектуальної праці семого ступеня, шо давало му право на стабільне місце за придворним столом при грі в доміно.


Філадельфія Петрівна, або просто Деля, була його дружинов. Шоправда незаконнов, бо насправді була діючою матір’ю-одиначков з двома дітьми. Хоч і жила нерозлучно з Ієгорієм від саменького шлюбу. А ше вна мала статус почесного ветерана малого прикордонного руху та була членкинею спілки православних нотаріусів. Також мала посвідчення кандидатки навколоратушних наук, помічниці водія першого "Б" класу та оператора сексуальних навантажень. І ше цілу купу інших переваг та відзнак.


Така неймовірна кількість досягнень давала неабиякі переваги в повсякденному житті. І тому всеньке життє цієї передової в усіх розуміннях пари полягало у колекціонуванні ріжних видів допомоги, котрі їм була винна держава ше відтодий, як їх тато з мамов навит сі не поженили.


Ріжні пільги, які лиш були на озброєнні Неньки наша високоінтелектуальна сім'я сприймала як належне і ніґди сі не переймала майбутнім. Ну, бо Бог раз дав і ше раз дасть. І не раз.


А то вни сі розводили, бо тре було получити поміч на мать-одіночьку. Потім алярмово* знов тре було сі поженити і рєзко прописати в однокімнатнім помешканні всю свою родину до семого коліна. А отримавши п’єтикімнатну квартиру коридорного типу у гуртожитку для професійних комунальщиків знову розлучитися зі сльозами на вочах.


Всі здобутки шановної родини у вигляді посвідчень, дипломів, грамот та подекуди медалей радісно лежєли на креденсі, відблискуючи заламінованим пластіком. Вони стали найвищим досягненням цієї вельмишанованої в певних колах родини. І небезпідставно претендували на звання почесних родинних цінностей.


Сім'я та причетні до неї дворяни позачергово обслуговувались в комбінатах побутового обслуговування. Мали великі повноваження на пільгове застосування вібраторів масового ураження та безкоштовні консультації в ґабінетах експертів психологічної напруги. Для шиномонтажника-висотника і його родини були доступні всі спецзасоби. Чи то рушники стратегічного значення у всіх комунальних виходках, чи перетин подвійної смуги на очах головного поліцая міста - неважливо.


Навит уві сні(!) їм сі вдавало поклєїти* з податковим мінотавром, блискавкою з ювенальної поліції і навит з паджером* начальника ЖЕКу.
Але знинацка довкола зачєлисі зміни і помочи ставало все менче. Вже не мож було за просто так їхати, ходити і просто псувати повітрє. Ба, навит розраховувати на якусь повагу в колєйці до ощадбанку, терапевта-цілителя чи до ворожки баби Рузі не доводилосі.


Ненька шо раз, то більше змушувала напружувати вміст продовженя шиї.


Подружжя занепокоєно дивилося на події в країні і стежило, очікувало, закликало та благало… І Він почув їх. І послав субсидії. Зарожевіла пашча старого Ґзимса. Радісно привідкрився писок Делі, оголивши пластмасові пільгові зуби. Натомість, щурами заметушились родичі в далеких селах, кровно прописаних в сімейному гнізді Ґзимсів, передбачаючи неминуче паперове переселення на рідний хутір...


Так, люде! Субсидії плюс нашвидкуруч склєпане свідоцтво учасника всіх чорнобильскіх битв, помножене на інвалідність за сто паперів ше на якійсь чєс врєтувало цілу родину, люде! Слава Неньці! Пільгам слава!


Ото, підсумовуючи свої філософскі ноти, міркую. Чи в Неньці, люде, жити НЕ люкс? Направду, скажіт? І як хтось ми повість, жи зле, то значи, шо він ту не жиє. Бо є файно. Вмерти з голоду ті не дадут аніраз. Бо є пільги, субсидії, звання, медалі та наградні пістолєти, люде. Ціла купа! Не то, шо в тих Еуропах. Тамка то мож заштивніти посеред білого дня в центрі міста і ніхто в него навит сі не спитає, чьо ти такий зимний. Но, бо не мож, люде, бо то є приватна справа. Демокрація акурат в тому полягає, жи кожен може вмерти коли хоч і де хоч.


Завше Ваш, Яків Кутовий


*алярмово - негайно
*поклєїти - порішати, вирішити не зовсім законним шляхом

*паджеро - джіп, якими переважно озброєні всілякі начальнічкі

середу, 7 березня 2018 р.

Про майстрів від меблів і не тіко


Замовив'єм, курва, меблі в листопаді в єдного, надзвукової швидкости, майстра. Дав му аванс. Но а в грудню вни ніби мали би бути зроблЕні. Чекаю, люде, чекаю. Дзвоню до него чєс від чєсу. Все шось му не йде робота. Ліпе мені відмазки, як дітвак класній кєровнічці. Шляк ня трафлєє, бо вже, курва, марець на дворі, висна ніби.. Три місіці протермінування! 

І такво я вам скажу, би'сте знали, як то є з майстрами, люде. Бо за той чєс він зломив п'єту, розхуярив бусом сусіцкій пліт, поховав трох лєпших колєґів і вилікував двох цьоток в ріжних районах области! А ше в його бусі відорвалосі колесо, зогнив бак, відпала вихлопна, а в поліциї на него відкрита справа. За доведення пса до самоубійства, люде. Бо його пес сусіцкіх курей зжер, а сусід го застрелив з тої радости...

А нинька, то значи в суботу, дзвоне, жи їде.

Урррра!!! Моя Ядзє хопила віник і довай з тої радости по хаті літати. Всьо лишнє летит в кошик на сміттє, а то, шо ше сі придасть, пакуєсі по ріжних міхах. В хаті піздєц у вигліді барикад з мішків і суперечок щодо придатности тих чи інших речей. Попрєтали'змо то всьо, сіли обідати. 
Дзвоне:
- Куба, вібач, але я тіко шо педал ґазу вломив!

Курррва! Клену всьо докола і зачинаю розкладати всьо назад, бо неділя свєта зовтра і всяке таке. Тай ніхто нич робити не бде.

Аж ту, холєра ясна, знов дзвінок:
- Куба, я під хатов, меблі привіз. Наразі лишу їх тутво, а у вівторок складу? Дай триста гривень.

- Пішовнахуй!

- Домовились. Но то я у вівторок зранє буду, га?

Два кондома

Оповім вам притчу, люде.
Стрілисі два гандона. В мусорнім баку.
О! І єден другому каже:
- Чуєш ти, гандон, посуньсі, бо то є, курва, моє місце!
А тамтой му:
- Шьошьо, курва? Коли ня зробили, про тебе ше навит ніхто не чув.
Перший тодий:
- Та ясно! Бо ти є гандон штопаний!
Другий:
- Я? Гандон? Штопаний? На себе сі подиви, курва? Та тебе самого вже прали вісім раз в пральці з віджимом.
- І хулі з того? Але я ше огого...
Опшем сварилисі вни так довго, поки не приїхала сміттєвозка, не закинула бак з тими гандонами собі в черево і не перемолола нахуй чи впізду.
Кольорових снів вам на ніч