Ксьондз і гОтель.

Пішов єдного разу ксьондз до озера, аби рибу якусь злАпати. Сидит на беризі, сидит, курча і нич спіймати ни може. Піднєв він вочи свої світлі догори та й каже :

- От двисі, Пане ! Я вже стіко літ людьом віров-правдов служу, всім помагаю-сповідаю, в соцмережах лише у фистбуку підписаний і то тіко на Якова Кутового….А ні до чого'м сі не доробив. Може тибе нима, га ?

І тутка, рррраз, чує, жи хтось веришчит, ніби му пальці в двері пхают. Він сі придивив, а то якійсь хлоп сі топит. Отець тодий  до човна скочів, веслами гребнув і за мінуту він вже був біля того потинційного потопельника. Оказало сі, жи то сам пан голова міста пішов сі покупати і забув, шо пливати не вміє. Та ше й веришчит, як старе простирадло :

  - Врєтуй мине, отче, Шо хоч для тебе зроб'ю, бігме !

- На сповідь ходиш, грішнику ?

  - Та давно не був'єм, але типерка бду ходив, кленусі, як перед....

- А твоя Мироська шо ни ходит ?

  - Та типерка нимає чєсу аніраз. Замордували тоті диклярациї... Зранє до вечора заповняє.... Шо хочеш ті закалатаю, все порішаю, тіко врєтуй ?

(І тутка отець вчув голос. З-під земли, люде... Котрий заспокійливо і потиху му повів :

- Давай, хлопе, не все ж тобі на сухім хлібови сидіти, га ?)

Замисливсі парох : авта, аж три маю, генделик тиж, церква є, шо ми ше бракує ? О !!!
Ххххопппа, шось сі перекрутило в нім і отець,тим же ж голосом, говоре :

  - Но то добре, довай ми готель в центрі міста, тодий я тя викігну з тої калабані. Я тибе за єзик не кєгнув, хлопе, - сказав служитель Панскій і кінув паталасі кулко ритуальне..

  - Без питань, зроб'ю, - зрадів мер і сі хопив за весло.

Випливли вни на беріг, посушилисі і пішли по хатах. Нарано ксьондз стає, а в него у скринці поштовій якась картка, відкриває, а тамка право власности на готель в центрі міста. Зрадів той, зачєв прикідати шо до чого. Зачєв по інтернетах дизайнира якогось шукати, меблеві сальони, еуроримонти плянувати… І всьо ніби люкс йшло, але єдного днє парафіяни по сповіді зачєли сі питати свєтого отця за той гОтель, чи то провда, чи то просто хорі на голову люде язиками своїми паскудними шопопало плещут. Но бо є між нами такі зґнири, шо все про всьо знают. Тодий допіру зачєлисі проблєми серед прихожан, а потомка хтось навит до суду подав. Перше засідання, друге, трете.... Дивитсі, жи то всьо йде до того, шо гОтель, в котрого стіко було вкладено, піде на благо людий того міста. Ходе служитель сумний, місцє си знайти ни може. Но та й пішов він знову на берег того самого озера з мислями ся позбирати. А тамка соничко світит, у воді жєби безтурботно пливают, риби всякі, горобці цвіркочут по деревах. Знов піднєв він вочи свої ясні догори і навит не встиг нич подумати, аж ту раптом - крик шальоний !!! Дивитсі, а в озирі суддя мєстного суду сі топит…
І знов голос з-під земли :

- О, видиш, хлопе ! А ти ми не вірив ! Казов, жи мине нима ! Я ж ті казов, жи Пан добрий, він все видит, всіх чує....

                                                                                Завше ваш, Яків Кутовий.

Питарда і Папарацца.

Єдного разу, десь на світі народилосі дві дівчінкі. Росли гарно, чемно їли, вчилисі тиж незле, хоч обидві були рижі. Звали їх Питарда і Папарацца. Єдна жила біля озира, тамта друга - вісоко в горах. Жили вни собі, нич єдна про другу низнали, покі ся не стріли у районнім центрі, в самім центрі. В самій Ратуші, люде. О ! На той момент тамка сі відбувала сесія міськіх заср... обранців. Питарда ходила поміж р'ядами і метала блискавкі та перуни в усіх нигідників, лінтюхів і злодіїв, а Папарацца тото всьо знимкувала. Принаймні вна так си мислила, бо як ввечори зачєла знимки друкувати, то увиділа, шо вся пльонка засвічена і жадних фото не бде.
 "То всьо чериз тоту Питарду", - подумала Папарацца і тодий в неї визрів підступний плян.
Наступного днє вни сі зустріли і наша знимкарка каже :
- Чуїш, ти, Питарда ! Ти троха лекше зі своїми специфектами, га ? Бо чериз тебе в мене всі фільми сі засвітили !!!
А та їй :
- Йой, кіцуню, та то не проблєма ! Хочеш бдем відтиперка разом працювали ? Я підходжу до якогось там народового обранцє, перуном му по голові - пєрдик, а ти рррраз - і знимкуїш ! Га ?
Папарацца рєзко забула про свій плян і сказала на то :
-О, курча, люкс ! Заєдно на батарейках зиконом'ю, нє ?
- Точно, - повіла Питада і пішли вни на каву, шо напротів Ратуші. І дотипер разом працюют. Я їх навит видів їден раз, люде. Бігме.
Завше ваш, Яків Кутовий.

Драмат мого життє.

   Вна була невисого зросту. Десь троха вишча за тумбочку з мої обшчагівскої кімнати. Але зґрабна, до холєри ! Її різьблена фіґурка пливла, як у космосі, поміж людий, котрі фист спішили хто куди - єдні на дачу, другі на забаву, як ми, наприклад. Ніжки феї земли сі не торкали і здавалось, шо все докола ся спиняє. Єдно її, великє, ладне, воко було кольору пива по підисєть копійок за півлітру, шо сі продавало в ригалівці на Пичерскім мОсті. Друге, хоч і було навхрест заклєїне пластирьом, променіло сиксуальним вогнем не менче попереднього. Але того другого я на той момент не видів, бо вна йшла попри мене акурат тим, "пивним" боком.
О ! Була п'єтницє !!! Ми, з колєґов по кличці Кнут, верталисі з пар і в наших головах було пусто, як і в кажного студента в цей благословенний день. Коли я ї увидів, моє серце нагло стало товктисі об груди, як мій одногрупник Ігорко Шмаркля об стіл призивної медкомісії. Мої, давно непрасовані, сподні рєзко зачєли сі випростовувати.... Колєґа Кнут був, як завше, незворушним, бо його в тім життю цікавило лиш ліжко і дві скринькі пива під ним. Ясний ґвінт, люде, шо коли вна сі повернула до мене тотим другім воком, серцебиття троха стихло, але було далекім до космонавцкого.
- Куба, - сказав я так голосно, ніби оголошував зупинкі в митро.
Вна сі подивила спершу на мої брудні красовкі з траси, потім на джінси мантана за сто сімдисєть рублів і, витримавши паузу кубіти, шо знає си ціну, відповіла :
- І хулі ?
Дивне імє, подумалось мині :
- Та ба нич, - продовжив я нашу інтилектуальну розмову.
- Піва хачу, - розмнєклим иротичним голосом повіла вна.
Я вже хтів стартувати, але увидів, шо Кнут вже пхнув наперед себе штири півлітрові слоїкі з рідинов, котра тодий сі називала "піва".
- Мої два, - сказав кумпель і лупнув по столі баньками.
- Шо з воком, - ненавязливо спитов я.
- Гг, аса укусіла, Куба !, - сказала вна такім голосом, шо пиво мине перестало цікавити зовсім.
- Настя Кутузова, - німфа простягнула мені свою маленьку лапку
... То був мій перший сиксуальний досвід, люде ! Після войска. В ту ніч я не робив нич. На почєтках. Вібачте за гру слів, але все робила ВОНА. Своїми цукровими варґами посолодила всенькє моє, змучене важкіми армєйскіми трівогами, тіло. Потім висмоктала все до остатньої краплі з мого кутаса, шо стирчєв, під кутом пізанскої башти і котрого вона відразу лагідно прозвала "гансом". Но але той ніяк сі не вкладав в позицію "лєжать" і це змусило мине взєти ініціативу в свої... нє, люде, не рукі. Я заходив в неї зизаду рокінрольним рифом, вна підхоплювала хвилю і ми танцювали цей шальоний танець, як в невагомости. Потім, вже спиреду, шчепившись устами, ми периходили на блюз і заспокійливо відбивали ритм єден другому своїми, ше практично новими, зубами. Ганс ніяк не хтів сі заспокоювати. Я грав Настю на повну пуцьку. А та ричєла, шо ранЕна. В неї було, засмагле до кольору скоринкі армєйского хліба, тіло і мені сі хтіло ї ззісти, задусити, закатрупити, ґласкати.... А порцелянові вазонки грудей, тонкі білі полосочки на смачнезій дупці - все це змушувало видобуватисі ше більшій енергії з моєї серидини. І тіко Кнутови було всьо до сракі, він си лежєв на сусіднім ліжку за шторкою і хропів, як касімсот* на посівній. Нарешті мій ганс сі положив у своє звичне положеннє і ми полєгали спати. Рано я ся проснув від самотности і шаленого голоду. Із, ше теплого сліду від настиної фіґури на подертім простирадлі, видобувавсі тонкій її запах. В проминьох сонця клубився дим від кнутового дзиґара і мені здавалось, шо ось-ось з нього матеріалізуєсі моя Настуня. Але ні. Більше я ї не видів ніґди....
   Але вже післязавтра я був на Уріцкого, в колєйці до винеролога, шляк мене трафляв по повній, бо в споднях коїлисі несусвітні речі. Я став під ґабінетом, перибираючи ногами, як кінь перид стартом на кийовскім іподромі. Мабуть, все ж таки, була моя Настя відьмов, бо ж забув вам повісти, шо вже під рано я увидів її друге воко - вно було ЗИЛЕНЕ ! А люде з ріжного кольору вочима не є ординарними представниками люцтва, нє. Типерка я то знаю...

Завше ваш, Яків Кутовий.

*касімсот - кіровец, трактор такій

День сповіді.

Всі порєдні люде 1 травнє городи сапают чи ковбаскі смажат, а наші обранці мєстного розливу мусєт диклярациї в якімсь илєктроннім вигліді подавати. Бо то є остатній день. День Сповіді. Тому в остатню ніч квітнє я не спав, а сидів си на Бухови і чериз типловізор спостирігов цуда. Я видів, як сі метушили заступникі, їхні мери та інші гіпотетичні мецинати. Єдні засипали ямиска шутром, підключали ліхтарі би ті світили, другі тирміново подавали воду на восьмий поверх ручнов помпов. Треті носили людий на руках замісто ліфта. Начальнікі ЖЕКів бігали з чавунними люками в руках і прикривали ними всьо, шо тіко можна. Прєтали докола будинків, смітників і з пінов вимивали сходові клітки. Поліцає з юстиційов пожичали їден в одного гроші, а потомка купували за них жігулі 75 року віпуску до нашої ери, би внести їх у диклярацію і спати принаймні їдну ніч спокійно. Натомість дипутати бігали напівголі, в їдних скарпетках і то діравих. От стрілисі двай такі бідні. Єден другого сі питає : - Здоров, Вітьон ! - Сервус, Васьок ! - Читав’єм, жи ти задиклярував 25 тисіч дольців ? - Ну і шо ? - А за рік заробив’єс тіко ДЕСІТЬ з половинов долара ! То скіко ті років, хлопе. На холєру збрихав’їс, жи тобі сорок, як ти сі вродив дві і пів тищі літ тому... Певне, ше мамонтів застав, нє ? Поруч на ріжних дорогих авто їхали, вдягнені в розкішні шуби і камізельки, їхні дружини. В кажної був батіг, або файний патик, для стимулювання своїх дорогих половинок до роботи на благо народу. Голови земельних комісій разом з їх членами (не помисліт нич поганого в тім слові, люде) ходили від єдного помешканє пільговиків до другого з землев у руках і просили, просили, просили... І тіко прокурори та судді спокійно заливали писки віскарьом. Вни вже все давно поклєїли.... Завше ваш, Яків Кутовий.

Остатні новини, люде !

  Люде, би'сте знали, жи нидавно наш дорогий призидент врешті підписов закон про свободу перисуванє і вільний вибір місцє проживаня. Типерка бдем сі совали, як хоч, де хоч, куда хоч і чим хоч, курна ! І коли в пониділок зранє я, в дошку п'яний, бду спав на зупинці коло семої школи, най тіко хоч їден мєнт підойде і мине сі спитає, шо я ту роб'ю. То я му зразу пєрдикну законом у воко !

Тому - Свобода, Бонзай, люде і зіґ смайл !
А на Еуробаченні-2017 року, у Кийови бде рекордово довгий чирвоний хідник. Про то'м сі довідов з офіцийного листка конкУрсу. “Найдовша за всю історію чирвона доріжка бде мала 265 метрів. Сцена без артистів важит трийціт тон, а трибуна без глядачів - 450. Би'сте вважєли, бо ше 212 тон наразі звисає з повали у вигліді ріжних фарфоцлів. На глядацкіх трибунах перидбачено 7 тисіч офіційних місць і парканайціть тисіч табореків лівака. Також несамовито рикордну кількість, аж підисєть крісел, перидбачено для людий неповносправних. Хто бде тріпати тотой хідник, наразі невідомо, але після конкУрсу організатори то всьо паскуцтво переважат, периміряют і перирахуют, а ризультати передадут до державної служби зайнятости", - йдесі у повідомлинню.

  Учені голови, як сі оказало ше в одинайцітім році найшли батьківшчіну всіх циганів і навит тотих, шо з Млинок ! То є найтемнішіша планета у Всесвіті, люде, чорніша від сажі, курна ! Астрономи кажут, жи то ґазовий ґіґант розміром, шо Юпітир і називаєсі TrES-2b. Згідно з отриманими даними, роми звіттам прилЕтіли фист давно років тому назад. Шось тодий тамка сі стрєсло і тре було якнайборше тікати. Рєзко сі зібрали, поскакали в свої кораблє, но і ґаз до бляхі - на Землю ! Але в тім всім поспіху вни нич не встигли взєти зи собов і тому, по прилЕті тутка, зачєли тиряти в зимлян всьо підряд.
  А ше свєтий інтернет реляційонує, жи акурат на Паску рано, в Арґєнтині мєстний пастух найшов загадковий кам'єний кошик, в котрім лежєли не менш кам'яні виличезні єйці, розмальовані бориславскім земним воском. Фаховці швидкісним методом вівчили таємничу знахідку і нигайно озвучили підсумки досліджиннє. Палионтологи впевнені, жи тоті єйці належат динозаврам і це підтверджує теорію про то, шо навит мільйони літ тому на Земли жили люде, котрі тримали в себе на господарці такіх ото монстрів. Також у кошику найшли скаменілі залишкі кубаси, хріну і соли зи самого Дрогобичє. Повідомлєєсі, шо то вже не перше відкриттє, зроблене в тотій провінції. Раньче, у 1997 році, вчені вже найшли тамка п'єть єєць мєстних дипутатів і єдно яйко типерішнього мера міста районного значиння. Тоті можновладці свого часу фист сі залупили і не хтіли жити порєдно, тим самим збанкрутувавши величезне племя, на чолі котрого був всисвітньовідомий вождь на імє Однояйцевий Тур. Був проведений аналіз скєри тотих єєц і їх волосє, але дані про то засикретили.
   А після Великодних Свєт українска делєґація, побувала в Зімбабуе, де периймала ниабиякій досвід. Справа в тім, жи тамка малозабиспеченним сім'ям позволили сі розраховувати домашньов худобов за навчанє дітий в школі, перидає БіБіСі Невс. Як оповів їм міністир тамтешньої освіти Лазарус Докора, за шкільну науку тиж мож бде сплатити послугами и працьов батьків учнів. МамИ, наприклад, зможут вмити підлогу вручну в ґабінеті директора-хлопа. А татИ промиватимут пробіркі в ґабінеті хімічкі-кубіти. Платити послугами більш ификтивно в міськіх закладах, а курами, козами, єйціма і вівціма — серед силян. Але би'сте знали, жи кажен вчитиль чи директор має свій гнучкій підхід до кажного тата, а тим більше до мами. Також там ВЖЕ позволено гасити кридити навит коровами, сиром і молоком !

         Наразі то всьо, про шо хтів вам повісти. Далі бде.
                                                                        Завше ваш, Яків Кутовий.

Муніципали з Рурослава.

Муніципали з Рурослава - фист тверді, люде ! Бігме, я вам кажу. І той шкандаль, шо ставсі нині, тому пітверджинє. То не то, шо якісь там паталахі з перидмістє Млинок. Тоті ходєт у формі, на кант віпрасуваній, чьорних фуражках, навит мешти їм міська рада купила. А тіво, рурославскі - хто в чім, навит скарпеток порєдних їм не виділили... Але не в тім річ, люде. Бо було всьо такво. По цілім нафтовім місті купа смітників і то добре, а зле те, шо в самих контенерах сміттє нима, зате його богато докола. О ! Но, а люде то всьо ниподопство видєт, знимкуют і заливают на ріжні сайти, як ото F4S, наприклад. Тодий голова міста тиж то зачинає видіти і на нараді взуває муніципалів у тоті мешти, котрі мала б їм виділити міська рада. Ті, в свою чергу, зачинают сі денервувати, бо то любого щляк трафит, коли тя грают за ніц. І зачинают шукати хто за то всьо відповідає. А за тото відповідає певна кумунальна фірма, котров кєрує єден ніби порєдний хлоп. Назвем го Вася Шчірий. Дзвоне до него єден муніципал, назвем го Пантерпінк. (Бо він такій швидкісний, люде, шокапєц. Але з народом завше говоре поволи, не перибиває ніґди). Но то значи дзвоне він до того Василє рано, дзвоне вечір, на другій день, післязовтра... А той цілий чєс ліпит якісь відмовкі слиські, як банани в атибе. Тодий, єдного днє влітає Пантерпінк, вкурвлений по саме не можу , але спокійний, шо трирічна солома, до ґабінету того директора і так поволи, на другій пониженій передачі, каже : - Не маєш ти розУму, пане діректор, аніраз. Шо я мушу за тобов бігати цілими днєми. То шо тобі тутка, НУПАГАДІ, чи шо, га ? Давай, викігай лєґітимацію, бдем на тебе штраф сільнєйший виписувати, бо ти вже всіх дістав на смерть !, і - становчо, але лагідно так додав : - Бігом, курва !!! А той, люде мої, так сі встрашив, шо пойняв остатню команду буквально і дійсно... побіг. Чериз вікно, з другого повирху віскочів, тіко п’єти заблишчєли. Тодий нспектор викігнув самсунґа, подзвонив до поліцаїв, оповів їм шо до чого. Ті зриагували момент. Приїхали з овчарком, шо їм таможнікі колись при п’янці призентували і зачєли шукати нашого героя. Тим часом у Пантерпінка загорівсі икран на тіліфоні : тудум-тудум, тудум-тудум, а звіттам: - Чуїш, хлопе, довай сюда. Тутка Вася по міськраді бігає, як попечиний, кричит, шо на нас спочєтку меру сі пожаліє, потомка трампу, а тодий в гаагу !!! Вартовик поліцаям ґвізнув і погнали вни з мігалками в сторону головної хати міста. Прилітают тамка, а того телипнє вже нима. Ходили, шукали, нич, курва. На тім пригоди сі не скінчили, бо наш директор, як сі оказало, сховавсі в ґабінеті єдної поважної пані. Прибіг той до неї, зачєв сі жаліти, жи за ним дикі муніципали бігают, чуть не в сибір го хочут заслати... Та пожєлувала го і сховала в шафі. Промайнули поліцаї, потомка вартовики, далі мер заглєнув... Вася сидів тихо, як хрущ перед котом. Але тутка сталосі лихо, бо до ґабінету зайшов офіційний чоловік тої поважної пані, офіційний, люде ! А Вася в тім моменті виглінув з шафи і спитав : - Прошпані, то вже всьо, чи ше шось ше буде ? Далі події розгорталисі миттєво, але нич про то низнаю, бо кажут, жи наступна серія плавно перимістиласі в травматологію, а в мене тамка ніхто зи знакомих не працює. Тому вибачєйте. Завше ваш, Яків Кутовий

Доісторичний хобарник

Як сі оказало нидавно, люде, робітникі Болгарводоканалу при заміні мєстних рур відкопали залишкі двох коний і фракійску фіру разом з икіпажом. І шо цікаво, жи то всьо було захоронено пйоново* в повний зріст. Колісницє і шкілєти конів 2,5 тисячолітньої давности були виявлені в болгарскому селі Свестарє у фракійскій гробниці разом з багатьма прикрасами. Наявність дорогих речей свідчить про то, жи в тоті чєси тамка ше не існувало переселенців племені Ци зі славного міста Дрогобичє, шо сі знаходит у перидмістю Млинок. Зато вже тодий хобарникі від еліти фист полюбляли золото і іншу касу. Професорка Діана Джергова з Національного Інститута Архіології при Болгарскій Академії Водоканалу, шо кєрувала роскопками, одразу зателєфонувала за порадов до своїх колєг з БорИслава, бо там ся знаходит всесвітньо відомий Інститут Пам'яти Рур*(ІПР). Спиціалісти звіттам, прибувши на місце, констатували, шо знахідка унікальна, бо не схожа на ніц з того, шо вни виділи раньче. Вчені вважєют, жи належала вна єдному високому чиновнику фракійского дворянства, про шо говорит зріст його останків, любязно заміряний вченими з ІПР і дорогоцінний вміст його кішень. Чого його поховали разом з конєми та фіров, невідомо. Можливо тодішнім людьом шось сі не сподобало в діяльности бюрократа, хтозна. Відкрито кримінальне проваджиннє з приводу наглої загибелі вильможі. Для того взєли проби грунту докола, а також проведина икспертиза споднів любителя бакшишу. Також поряд знайшли шкілєт провдивого пса і воїна, котрий, імовірно, возив і пильнував свого пана від посягань простого люду, але шось му в тім завадило. А ще тамка найшли нерозпичатані лікарства, спис і меч зі скаменілого дерива, а ше чорнильницє з перами, шо говорит про то, жи той пан був не самий дурний серид тамтешніх дворян. Також бориславскі і болгарскі учені відзначили всю унікальність осьової підвіскі знахідки, а знимкі і креслиннє неймовірного скарбу люцтва бискоштовно передали на Кременчуцкій автозавод, для подальшого втілення в типерішнє життє. Завше ваш, Яків Кутовий. Ре.Se.рури - то є труби, хто низнає, а фіра, то віз, пйоново - вертикально.

Бойко, лемко, первемая.

Поскладов'їм до купи коротоньк,і з життє взєті, ипізоди, люде !

Компромат, люде !
Прийшли лемко з бойком до ґабінету голови міста. А в того сидит цілий голова области. Но то лемко каже :
- Дай Боже, здоровлє, пане голово міста, заасвальтуйте врешті тоту дорогу коло мої хати.
- Яку ше дорогу, до шляка ясного, тамка завше шутрована була ?
А бойко тодий :
- Та ту, по котрій ви з паном головов области позавчера п'яні в сраку повзали, а потім увиділи відиокамери і не могли в них камінєм трафіти...

Брацка любов.
Сидят си бойко з чорним піднебінньом і лемко з трьома руками...Каже бойко :
- Чуїш ти, лемусю засраний, на холєру ті трета рука ?
А той :
- А жеби вам, бойкам, шлях до дупи показувати, не перириваючи роботи !

Про підводну лодку.
- Тату, тату, я знаю, як зробити підводну лодку !!!
- О, файно ! Як, синку ?
- Тре фист довго мочити звичайну !!!

Про охранніків супирмаркітів. 
Єден такій хтів заборонити ми в спєцовці в сільпо заходити. То я го переставив в сторону, а він, курва, покі я го пересував з місцє на місце, встиг по рації шефа свого визвати. Той прибіг, стрижка квадратна, шия ширша голови... Подививсі на мене, потомка на него і каже : 
- Ти шо, нє відіш, што чілавєк в спіцовкє, патамуша работаєт, значіт кушать хочєт !

Про первемая.
- Альо, здрастє, з первимая вас !
- Здрастє, і вам шашликів вкусних !
- А скажіть у вас видовжувач єсть ? До мене зять приїхав, хоче дирку в стінє зробить...
- А шо воно такє ?
- Та удлінітєль, кажися, ви шо не знаєтє ?
- Аааааааа, у вас, шо, зять западенєц якійто ? У них первемая даже за празнік нещітаєцця...
- Ага ! А оце може єсть... (в сторону - як воно називаєцця, Богданчік, викрутка, да ?) О, викрутка, атвьортка понашему !
- Зачєм йому це всьо сіводня ? Скажіть свому зятю, шо празнік у людєй, ви луччє до нас ходіть, мій уже мясо замарінував, а січас горілку охлажда...

Останні кийовскі тролєйбусні новості, люде !
- Здрастє !
- Здрасті ! Ой яка жизнь тяжола. Вам скікі год ?
- 77.
- А мені 78.
- Важко сіводня жить стало, діти не слухаюцця совсєм ... Питаю в сина скікі градусів на дворі, а він, прицтавляєте ! - іди сама на градуснік подивись !
- То жиди їх так воспитали..
- Володя наш програв, чули ?
- Ага, обізяна виграла...
- Ой біда, біда...
- Піду осьо поставлю за нього свічку...
А ви, люде, не сильно сі мартвіть, Кийов під надійним контрольом, так !

Но бо шваґри...
Ранок, пташкі піют, жєби скригочут, корова в стайні ся доїт. Сидит си лемко на оборі, файку забайдив і трету ногу шкрібає. Підходе бойко, а з ним п'єтеро дітий :
- Здоров, лемусю ! А двисі, курва, відколи то в тебе трета нога віросла ?
- А вна завше зо мнов була !
- А чьо я ніґди ї ни видів ?
- Зато твоя Марисі виділа, - сказав лемко і поґласкав діточок по голівках.

Про собак.
Я нич злого ни хочу сказати про всіх собак, люде. Але в нас у дворі жиє єдне такє песє, шо любит сі всрати просто під поріг. І то ше ніц, бо як застанеш го за тим занятієм і зачинаєш му читати моралі, то вно, курва, на тебе ше й гавкає ! Тікає від тебе, бреше, як дорослий пес і срееее, шо слонь в суху погоду ! Ви си тіко уявіт, люде !!! Шось мині ту фист політиков смердит, нє ?)

Но то наразі, люде, бо, тіко шо дзвонили з міської ради. Просили поради. Порадив GOOGLE.

Завше ваш, Яків Кутовий.