Місія

Місія

Тиша порожніх цехів з вічним запахом шміру та відпрацьованих газів. Лиш ти та купа ше теплого жиліза, котре вже зовтра знов продовжит свою понадстолітню місію на благо та задля...

Той п'янкий напівранковий стан, коли все місто ше солодко спит, а на оборі твоєї роботи тисічами кінскіх сил гуркотят двигуни і змушуют тя ше ліпше відчути всю велич обраної долею професії.

Роздягальня, в котрій досі все просякнуте духом совєцкого абсурду. Зелена шафа Казіка, шо грав ролю такого си ургентного дохтора, бо кажної мінути міг полагодити будь-який двигун насліпо. Незалежно від того відпустка в него чи звичайна неділє і в якому агрегатному стані перебуває його організм.

Ось вішак з вицвілим написом, на котрім колись висіла спецовка Зеника, шо у сімдесєт котрімсь році разом зи своїм кумпльом* Ромцьом створили першу дистанційну систему запуску качалок, тим самим спростивши життє Бодьови, операторови з третої ланки. А все через те, жи той був несамовитим лінтюхом від самого народженє.

То теперка мож робити такі речі при помочи пульта і повітрє. А тодий тре було мати велику голову, як в конє, тєгнути купу дротів, а сама автоматика сі робила на коліні довгими п'яними вечорами.

Твоя вонтроба боляче реагує, коли в сутінковім мареві ти відчуваєш запах сотень літрів випитого бімбру. Ніс вловлює ледь помітний запах примітивної закуски у виглєді сала, чорного хліба чи недостиглого ябка і перед очима вимальовуєсі картина ТВОЄЇ місії, суть котрої - кєрувати цим досягненням людства задля паміти свого татка, матусі, для добробуту своєї сім'ї.

І справа ту навит не в касі, а в тім, жи все докола пронизане історією, легендами та байками, героєм котрих ти ВЖЕ став. Ти сі дивиш крізь літа до тилу, на певно знаючи, як то було. Намагаєшся зазирнути вперед і видиш все, як буде. І бачиш добрі речі. А досвід твій, життєві помилки та звитяги не дают ті жадного приводу сумніватисі в тім.

Но і, коли ти більшу частину свого життя перебуваєш серед надпотужних механізмів, у людий докола складаєсі враженє, жи ти ТИЖ мусиш бути таким самим твердим, курва, як той метал. І жадному йолопови не спаде на думку, жи на серцю твоїм може лежєти шось мєтоньке та миле. Ба, навит в голові.

І ти си мислиш:

- Но і ніц, а най го шляк...

Але ж, холєра ясссна, ті думки полюбе вилазят в котрісь мінути.

І ти потихоньку розмадзьґуєш шмарклі по обличчю, втираючи скупі сльози. Озираєшсі навкруги, сидячи на вечірньому порозі компресорної, втішаєш себе:

- Добре, курва, жи ніхто не видит!

Але раптом відчуваєш важку долоню на плечох, обертаєшсі, а то твій колєґа мовчки сі дивит, хитро всміхаючись.

І дружні обійми твого "вічного" кумпля роблят твій день. І тепло ті відразу!

І світло!
____________________
*кумпель - друг