Дзвінок і ґаз

Дзвінок.

Яків Кутовий:

- Гальо!!!

- Здраствуйтє. Вас біспакоїт служба бізапаснасті райфайзенбанкаваль... Дєсять мінут назад ви савєршалі ... Дир-дир-дир... У вас заблакіравана...Тра-та-та..

А я, люде, вже півдня в лісі, на грибах, курва:

- Прошпані, я нич не розумію, шо ви ми ту ліпачите!

- Ізвінітє, што?

- Я, прошпані, ай донд андестент!

- Ви хатітє паанґлійскі ґаваріть?,- і зачинає чесати далі про заблоковану картку.

- Ніхферштейн!

- Как такоє может бить, што ви нє панімаєтє парузкі?

- Йой, прошпані, та припиніть вже рохкати! Мені вже вухо ріже!

- Што?

- Коли сі зачєла друга світова війна?

- пі-пі-пі...

**********************************
Ґаз

- Туктуктук!

- Хто там?

- Добридень, мені тре ваш газовий лічильник?,- відповідає приємний жіночий голос.

- Як то? Але ж то мій лічильник?

- То ви не поняли. Відкрийте, я тіко на него сі подив'ю.

- Не можу?

- А чьо?

- Бо я голий!

- Ааааа, тодий не тре! А коли мож прийти, би сі подивити на показник?

- Незнаю! Я завше по хаті голий ходжу!

1. окуляри

Jakiv Kutowyj

 

1. Окуляри

Студент, люде, така зволоч, шо любит, курва, смачно жерти, остро пити і жити висціґово, то значи зі швидкістю формули-оден. Но а гроший завше брак, тому вни вигадуют ріжні способи, би їх заробити.

В середині вісімдисєтих минулого сторіччя жив я в студенцкім гуртожитку.
Багато хто з вас, люде, в ті чєси казав котови: "вуйку!", або тєгав за собов бритванку* і казав на ню "бі-бі".

А ми жили фист як весело і тому срали ружами в корчах Ботанічного саду і веселкою сцяли з моста Патона.

В єднім покою зо мнов мешкав Сашко Ічь з-під Житомира та Ігарьок Дакота з Київщини. Вчилисі ми в єдній групі. Ічь був рокєром, панком і металістом нараз, а Дакота тиж був файний хлоп, опруч тих моментів, коли сі лікував від чісотки і мандавошок.

Но і якоїсь п'єтниці поїхали'змо в експедицію до него в село, яке сі загубило недалеко від Кийова, за Бородянков. Всьо там було на вищім рівни, бо стрічали ня, як Єлизавету II, котру запросили полювати на тигрів. Дорога була попрєтана, поскладане в копиці сіно, а селяни визбирали всіх комах і загнали по стайнях всю господарку.

Королівський намет, то значи сільській клюб, був обклеєний шпалерами, мав спіжарку* з тілівізором і, навит, виходок на оборі, з клясичнов діров, замість кльозетової мушлі.

Полювання тото виглєдало знаменито. З усіх довколишніх сіл рєзко сі зібрала понад сотня аборигенів на конєх і слонах... перепрошую, на мотоцикльох і тракторах.

Крізь ілюмінатори клюбу ми сі роздивлєли долину, яка викликала несамовиті враження. Провдива дика Дакота, як Ігарьок і обіцєв, курва! Салат з колгоспу та зародків бізнесу, заправлений майонезом в пейзаж перебудови.

Відразу відбулись таємні зібрання, де Ігарьок з соратниками розробили стратегічний плян повалення прем’єр-міністра з династії сусідного села. Операція з повернення трону вдалася того ж дня, бо Дакота претендента усунув чотким ударом в щелепу і двома шпіцаками в сраку.

А перед клюбом, люде, вже сі повідкривали імпровізовані міні-бари, а нарід звідтам зачєв витєгати смаколики ріжного змісту та міцности. На закуску подавали не якийсь там сраний плов з мнєса павича, а ексклюзивний квашений вогирок, шмат сала і хрусткий, ше теплий, хліб. Хітом, яснийґвінт, була бурачанка* відрами і дискотека, після котрої я успішно"вбив" свого першого "тигра" під час солом'яного сексу на бамбетлі* в комірці клубного сторожа.

Нарано, люде, було ми зле, як ніґди перед тим, бо явно відчувався брак досвіду. Натомість в Ігарька досвід був і тому він весело оприлюднив мені план подальших дій.

Згідно ранкового місцевого звичаю, пішли'змо до склепу, купили пива і поволи лєли го в себе. Розумів я мало, тому просто розглядав інтер'єр склепу. Ту мож було купити всьо. Поряд з кількою в томаті лежєли сподні. Далі флєжки з оцтом, горівков і навит шампанскім, прикрашені мештами сорок шестого розміру.

Раптом я помітив їх. Чорні плястікові окуляри, типу тих, шо носив Дейв Ґаан з "Депешмод", скромно лежєли на поличці з дикти* і коштували сраних півтори рублі. Я протверезів. В столиці таке шчістє мож було купити мінімум за двайціть п'єть деревляних і то тре було пошукати. При моїй стипендії в сорок.

Іно з цифрами можу сі помиляти, бо не є жадним математиком чи мєндєлєєвим.

Ми допили, я купив си пару і ми рвонули на Київ. Вздовж дороги вишикувались конє зи слонами, котрі по черзі салютували нам своїми хвостами та хоботами, а дівки махали нам бюстоношами, крадькома втираючи сльози неабиякого суму зи своїх облич.

В столиці була неділя, дискотека, а я в окулярах був центровим, шопіздєц, бо виглєдав'єм, немов молодий Зевс. Всі ня питали, де я такий дифіцит надибав і скіко то коштує.

На понеділок в мені визрів бізнес-плян. Хопивєм Ігарька і ми знову пошурували до него в село. Там, я, не вагаючись сказав продавщиці, би всі окуляри, які там були, закинула в пуделко* з-під господарського мила. Їх виявилось біля сто штук. Но то мусів'єм лишити Ігарька, в якости ґваранції мого повернення та завдаток в двайціть рублів. А сам знов погнав до Кийова пожичати ще сто трийціть.

Гроші я найшов миттєво. Ба навит більше, в мене з'явився покупець, шо погодивсі забрати всю партію по 15 рублів. І вже звідтам тарифов*, того ж дня, я був в селі, забрав товар та Ігарька, котрий вже встиг сі розігріти кількома сотками. Поспіхом поцьомав продавщицю і ми з Дакотою погнали з поворотом.

Підйом в понад тищу рублів на рівнім місци окрилив ня і змусив відчути всю реальну силу гроший. Сила ця, започаткована в ті дні, фист як сприяла подальшій континуації* моїх бізнесових пригод.

*бритванка - жилізна форма для випікання пляцків чи хліба
*бурачанка - смага з буряка
*бамбетель - лавка-ліжко з солом'яною набивкою
*спіжарка - комірка
"пуделко - ящик
*тарифа - таксі
*континуація - продовження

Юлік

Юлік

Юлік Лісний, би'сте знали, завше був гоноровим хлопом. Колись він зломив щелепу парторгови тіко за то, жи той хтів го нагородити, як ветерана комуністічєского труда в честь чергової річниці жовтневої революції. Но бо там, де працював Юлік, нагороджувати більш не було кого. Тому вибір впав на него. Але той сі обідив, бо на той момент йому сі хтіло стограм, а не якусь там срану грамоту. Тому він рубанув партійця просто на сцені. Після чого його закрили в Закладі*, де він відпочивав понад три роки.

Но то ви розумієте, люде, шо то був поет в душі, як і його тезка Словацкі*. А ріжнивсі від него тим, шо віршів не вигадував, але знав, шо вони є і більшість з них, акурат, написав Юліуш. І коли напивавсі, кричав, би до него ставились з не меншою повагою, ніж до його тезки.

Все своє життє він мешкав через паркан зо мнов. Тому завше використовув ня в якости служби порятунку.

Так було і в той теплий день, коли Юлік, за давнім звичаєм, сидів з колєґами під старов сливков. Раптом в них закінчилась закуска і Юлік ніц ліпшого не придумав, як полізти за нев на дерево і успішно звідтам впасти, зламавши ногу в двох місцях. Боліло го фист, але анестезія діяла і травмований зо всіх сил пошкандибав в бік моєї хати. Прийшов, послизнувсі на порозі, впав і, в додаток, зламав си ключицю, про шо, правда, я сі довідав вже згодом. А наразі він остаточно розлігсі на моїх сходах, забльокувавши двері.

- Куба, курва, я вмираю!!!,- верещєв він.

Я добре чув ці радісні крики, але мій досвід нагадав ми, шо вмирає сусід не вперше, тому хвилюватись не слід.

Децибели зростали, трагічні нотки посилювались і продовжувались ще добрих півгодини.

Я не витримав і спробував вийти. Але ніц з того, бо кричуще тіло Юліка не хтіло випускати ня з хати. Тодий я вистрибнув через вікно і чемно спитав'єм:

- Шо є, курва? Похмелитисі не дам!

- Ааааааа!,- вичерпно відповів Юлік і тремтячов руков показав на ногу.

Навит крізь сподні було добре видно, жи кінцівка набрала досить таки нездорового кшталту і більше, нагадувала знак питання, аніж ногу.

- Тре рєтувати йолопа,- подумав я і побіг в кочегарку, бо найближчий телефон знаходивсі саме там.

Ми завантажили Юліка в наглу поміч* і закі доїхали до шпиталю, той вимантив у фельдшера сотку чистого спирту. В авті відразу стало не так сумно. По приїзді сусіда на ношах з колічками повезли кудись в глиб коридору, а мені суворо наказали чекати.

У відділенні пахло, як все. Мазь вишневского, спирт, хлорка і обовізковий штинь від брудних шкарпеток. Я мовчки сидів і слухав розмови людий, ранЕних в прямім і переноснім розумінні.

- В моїм селі, нинька, свєто, люде! А моя мантелепа мені його зипсула, курва!,- повідав вусатий вуйко в кашкеті,- Ми свиню розроблєли. Всьо, як має бути. Свіжина, купа помічників, но і сотка, друга. А вна вирішила ножа об свою знамениту дупу повтирати.

...Хто не знає, люде, ніж мясника довжелезний і гострий, як кукрі*...

- Повтирала, півсраки си відрізала,- продовжив він,- Девітнайціть швів. Плюс тринайціт на другій половині. Но бо вна два рази то зробила.

- А я, курва, перші фаланги на всіх пальцьох на станку пообтинав,- втрутивсі хлоп із забинтованов руков,- Но бо я столяр. Типерка до кінцє життє нігті стригти не тре бде.

Ше єден сидів збоку і тихо мичав. Оказуєсі, жи він вчора, для яй*, в двірнички вставні зуби ґвізнув*, а потім за них флєжку вимагав. Но то вона йому щелепу зломила . Верхню...

Яків Кутовий зрозумів, шо лишєє Юліка в порєднім товаристві і зи спокійнов душев пішов домів.

*Ю́ліуш Слова́цький - польський поет з Кременця
*Заклад - село, де знаходився лікувально-трудовий профілакторій для пияків.
*ґвізнув - вкрав, але взагалі-то свиснув
*нагла поміч - швидка допомога
*кукрі - непальський національний ніж, холодна зброя гуркхів
*для яй - жартома

Інструкція

Якщо на вас напав грабіжник зі зброєю, не панікуйте! Починайте голосно і чітко вигукувати свій номер телефону літерами навпаки, який ви повинні були вивчити напам'ять ще при купівлі сімкартки:

- Ьтяп ьлун місів ьтсіш....

Чим чіткіше ви будете його промовляти, тим більша імовірність, що вібрації голосу сприйме найближча вишка компанії вашого мобільного оператора і надішле сигнал "сос" вільному бетмену, людині-павуку чи супервуйкови.

Якщо продавець-оператор все ж таки вас про це не повідомив, або ви не можете пригадати свій номер навпаки, вдихніть та видихніть. Десять раз. Потім потрусіть стегнами, згадуючи, як пчьолкі танцювали тверк.

Гівно легко випаде з ваших майток і є величезна імовірність, що грабіжник таки втратить до вас будь-яку зацікавленість.

BANDIT

От шо ви, люде, брешете, жи всі шофери на блатних номерах - хами? Га? Я вас сі питаю?

Маїте свіжий приклад. Заїзжєєм ми нинька з Ромком Черешнею на заправку. Перед нами беха і номера на ній - "BANDIT". Стоїмо, чекаємо. А він, скурчибик, заправивсі, ходе докола авта і пиздит в ойфон з кимось. А як я маю сі заправити? Но то я йому так легонько:

- Пі-біп!,- і руков показую, би від'їхав.

А він ми, курва, палець. Я сі вкурвив, а Ромко каже:

- Не нервуйсі, Куба! Зара я го попрошу культурально, без твоїх матюків.

- З ким там говорити, Ромусь? Ти видів ту пащу?

- Ціхо будь,- сказав колєґа і вийшов з авта.

І тута сі зачєли цуда. Єдно Ромкове речення змінило світ кардинально. Крутелик обернувсі і раптом, яаааак сі вдарит носом об капот. І так штири рази. Потім з бехи вискочили ше три "бандіта" з бейсбольними бітами в руках і зачєли падати самі по собі, курва. Цуд, люде! Хто плечима до стовпа, хто мордою в колонку. Попадали врешті, лежат, а в кажного зи сраки патик стирчит. І кров на асфальті, як два кольори.

Вся екіпа окко на двір повискакувала. Стоят, брава б'ют, язиками цокають від здивування. А ту вже нагла поміч приїхала і шмарклі їм почала втирати.

Але то ше не файрант, люде. Саме цікаве було в кінци, коли шофер бехи з остатніх сил підповз до Ромка і каже:

- Вибач, братан. Глухий я, зле чую, всеньке життє в кочегарці проробив'єм. Но то слух си зіпсув.

І тамті три тиж сі підтєгнули. На коліна падут та слізно вибачення просят. Гроші якісь пропонуют і шмарклі зи шнобелів своїх на пальці намотуют...

Ледво ми від них втікли, курва. В життю не видів'єм таких ввічливих людий.

Коротонько, люде, про людскє.

Коротонько, люде, про людскє.

Я давно виджу, люде, шо в багатьох в голові зірка сі з'являє час від часу. І зачинає він сі бавити в ЛСД (лідера суспільної думки), забуваючи про головне. Би ним бути, люде, тре мати далеко не пустий банєк, шоб вміти фист тононько балансувати між ріжними струмками.

Жеби то не було якимсь підлабузництвом для єдних і остаточним баном для інших. Це вже, курва, політика. Хочеш того, чи нє!

Іно возьмем, як приклад, чиновників. То є люде фист праґматичні і, заразом, сцикливі. Особливо ті, шо дрібного місцевого розливу.

Додаєсі, приміром, людина до мене в друзі. Но то ми сі спілкуєм, він лайки ми ставе, здивування, в захваті. І ту в єднім моменті організм його зачинає сі морозити. Варіантів купа. Домовились про щось - не виконує. Пишеш му - не відписує. Дехто взагалі шурує гет з друзів без жодних пояснень. А я шо? Та мені до сраки, нє - то нє.

Згодом оказуєсі, шо прийшов згори розказ:

- з ким ти, курва, дружиш? Ти шо, гет ся йобнув? То ж Кутовий... і далі все залежи від фантазії кєровніка того нібидруга. І от тоді зачинаєсі нове коло його кар'єрної драбини. І сальто робе, і в шпаґат сідає. Навит жерти сі навчив, стоячи на голові. Все, курва, для елєкторату (читай підписників).

І я аніраз сі не здивую, люде, якшо вни раптом згадают про такий піархід, як ходіння на Гору.

Боже борони, би тоті йолопи прочитали мій допис, бо з усіх гірскіх корчів зачнут стирчєти вили, коси, вуса, лисини і єйці. Зрештою то не тіко державників сі стосує...

Але ніц. Хто себе спізнав, не переймайтесь. То не про вас. Але ВАМ з цим жити

Чвертка

Чвертка

Ми сиділи в барі і, як завше, пили свою пятничну чвертку. За сусідній столик присів хлоп. Налив си в кілішок з графіна і довго сі дивив в наш бік. Потім різко встав, взєв горівку і підійшов до нас:

- Хлопаки, мож з вами йобнути? Бо самому не лізе.

- Довай, але зачекай троха, тіко випили'змо.

Він мовчки сидів і чекав поки я докурю.
Потім налив нам своєї і сказав:

- Давайте вип'єм за сім'ю?

- Та най бде,- сказав я. Мені було глибоко в сраці, я тодий був ше нежонатий.

...Пітнайціт років на заробітках в Іспанії. Дружина тиж, але в Італії. Дві квартири купив, зремонтував. Кажному дітвакови, котрих змалку виховувала бабця, його мама. Померла вже штири роки як. Старшому синови - 18, закінчений алкоголік, зараз вчетверте лікуєсі. Молодший - сидить на малолєтці....

- Господи, я віддав би тобі все, шо'м заробив, би ти тіко вернув ми мою сім'ю!,- кричав він пошепки. І в його голосі, люде, відчувавсі такий біль, шо навит мені, абсолютному циніку, захтілосі прийняти якусь анестезію.

Ми сиділи до пізної ночи. Потім розійшлись і я про все це забув. Пройшли роки. А недавно стрів'єм го. Він сам ня спізнав, бо я маю дуже злу паміть на обличчя, особливо, якщо вони п'яні:

- Кубаааа! Дружееее!,- він хопив мене за руку і тряс її так, ніби перевіряв, чи вона правдива.

- Немає більше мого Василька! А Івасик знов сидит... І ше довго бде сидів,- знову кричав він так, що мені доводилось нахилятись до нього, би піймати його слова.

- Ніколи, курва, чуєш? Жеби'с ніґди не їхав на заробітки! А як вже конче тре їхати, то тіко всі разом! Чув???

Яків Кутовий кивнув. Хлоп пустив руку і присів на бордюр. Сльози капали з його вицвілих очий на розпечений асфальт, випаровувались і здіймались в небо. До того, кому були адресовані.

Адідас

Адідас

Якось, люде, злостне кагебе повязало мене за красовкі адідас прям на заліничнім вокзалі у Кийові. Було то у вісімдисєть п'єтім чи шестім році. Якого шляка я там трафив, незнам досі. Може ностальгія ня мордувала, може ше шось. Певне ходив'єм сі дивити, як їде потяг на Львів. І махав му руков.

Було то значи такво, люде. Стою си на пероні. Весь такий в джінсах монтана, на ногах адідаси і в футболці із зображенням есесівскої групи "KISS".

....Так на них совєцкі ґазети казали, бо там у назві дві літери "S" стилізовані такі були....

Но і сльози ми по писку течут, а я двома руками махаю залізній ковбасі, шо прємує до кавової столиці. І тіко потяг рушив, як підходят до мене два хлопи. Єден з черевом пивного адоратора* і в брондзових* мештах, а другий мацюпунький такий, як песик покойовий. Той більший пхає ми у вочи якійсь авсвайс і каже:

- Іди за мной, йолопе малолітний!

Я мало'м сі не всрав на рідонько, люде, від того, шо'м там увидів. Цілий лєйтінант кеґебе, курва, мене за сраку хопив. В голові зразу промайнули всі мої гріхи, починаючи від тодий, як ґвізнув'єм в "Тищу дурниць" два спреї з синов і жовтов фарбами. Але то було п'єть літ тому і не в Кийові.

Заходимо до вокзального міліційного відділку. Мєнти зразу повтікали. Мене обшукали, але нич не найшли, крім студенцкого і проїзного. Тодий сі зачєло завантаження по самі вуха:

- Прізнавайся, фарцовшчік йобаний, на каво работаєш? Хто такий?
- Студент.
- Як сі вчиш?
- Зле!
- Пачєму?
- Хуйгозна, пане поліцай!
- Я тє дам - поліцай! Звідки вєщі амєріканскі? Тєбє піздєц! Ти врахнарода, бо спікулянд.

Він так і вимовляв то слово, з наголосом на "Д".

Але, зрештою, люде, трохи він був правий, бо за союзу, люде, фірмУ не мож було ніде купити. Тіко на трасі біля Сколе і в підземнім виходку на Бесарабці.

І тут я си згадав, жи маю родину в Польщі та й кажу:

- То ми цьоцє з Вроцлава прислала, як взнала, шо я в столиці України сі вчу. Жеби їй встид не було за мене.

- Докажи!

- Но то їдемо зо мнов в общагу, я вам знимки і листи покажу.

І ми втрьох погнали метром до Хрещатика, а потім пішки до Бесарабки. Але вже ту моїх кагебістів зачєв блуд сі чіпати. Бо мусіли'змо заскочити в кілька наливайок - по підисєть, пиво, сотка. Я не пив, бо ше'м не мав 21 рік.

Но і, врешті, пітнайцітим тролєйбусом приїхали'змо в общагу, Грубий вахтьорші своє посвідченнє під ніс - ррраз! В неї відразу атак серці і піна з писка. Ми далі. Заходимо в кімнату. На ліжку дрімає Талян з Томашполя. Він і йому показав книжечку. Той, яааак підскоче до суфіту, мало шо бракувало, би сальто крутанув.

- Я шо? Я нічо!,- Толік хтів продовжити, але Песик Покойовий го заткав:

- Тіхотіхо. Ідьом в друґую комнату,- типу, би він міг оповісти му, як сі жиє зо мнов.

Мушу вам сі признати, жи в моїй кімнаті, шо була на тодішній вулици Кіквідзе, на стіні висіла мапа Львівскої области, а зверха неї було наклєєно "Вільна Україна". Ніц надзвичайного, бо ті слова були вирізано з назви однойменної ґазети тих чєсів. Яка, до речі, була офіційним печатним органом. Але інфа про то, ясно, шо була безжально відрізана, а панове захисники державности про таку ґазету нич не чули.

Грубий довго сі роздивляв мапу, мружив вочи і плямкав варґами*, виказуючи своє невдоволення.

- Шо єщьо за "Вільна Україна"? Ти де то вирізав, їбанат?

- То ж, прошпана, орган Львівского обкому Компартії України.

- Та ти шо?Ти слишал, а?,- звернувсі він до інтерв'юера в сусіднім покою*.

- Ага!,- відповів той і Грубий, втративши інтерес до мапи, зачєв розглєдати шпалери, розписані спудеями ріжних поколінь. Там була мозаїка з назв рок-груп ріжних кєрунків, обовізкове "мєнти - казли" і "геві метал - лонґ лив!" Врешті натрапив на слово "Іркутськ - хуй" і на його пащі з'явилось щось схоже на усмішку:

- Я там служив, чьорт би єво забрал, гг!,- і раптово перемкнув канал:

- Давай доказатільства, шо в тебе бабка в Польше!

- О! Дивітсі туво. То листи, тово знимки, ту мають бути і цьоцє, і вуйко, і їх діти...

Листи були провдиві, написані польскою, але не від цьоці, а від Ханкі. З нев я сі познакомив минулого літа в Трускавци. Вона була на два роки старша і привезла якихось дітий, як опікунка. А на момент мого затримання в нас вже був поважний письмовий роман, в котрий плавно переросли мої літні сексуальні домагання в нічнім парку.

Грубий гортав листки, вдивляючись в незнайомі літери. Потім спитав:

- А дє фото тьоті?

- Ось вона з донею,- я вказав на знимку, де Ханка стояла зи своїм волосатим викладачем фільозофії.

- То ж мужик,- підозріло сказав опер.

- Та ні, прошпана, кубіта. То ж Польша. Гнилий захід. Дич, прошпана.

- Їбать, какой пазор,- над вухом я почув бас Покойового Песика, який вже скінчив розмову з перестрашеним Таляном.

- Та чого? Мені не встид аніраз, прошпана,- сказав я.

- Родінє стидно за тебе, прідурак. Как ти в інстітут папал?

- Екзамени здав. Всі. На п'ять.

- А чьо січас пагано вчишся?

- Бо важко. І ше й по рускі всьо, курва,- остатнє слово я чомусь сказав пошепки

- Карочі, Вась, шо с нєво взять. Обичний ідіот. Ідьом єшчьо по пару грам йобнєм ґдєніть,- видно було, шо тому хлопови я став не цікавим і він ше раз зайшов в кімнату до Таляна. Кинув там пару слів і вони з Васьою пішли. Я врешті видихнув і подєкував Господу, жи ті йолопи не додумались прошманати мою шафу, де зберігалась свіжа партія адідасів.

Сусіда мого, Таляна, за рік забрали до войска в прикордонні війська, а Яків Кутовий трафив в протівотанкову учєбку, з чоткім натяком на Афган.

*адоратор - шанувальник, любитель
*варґи - губи
*"ВІЛЬНА УКРАЇНА" - газета, орган Львівського обкому Компартії України, 1939-1991і всякіх трудящіх
*покій - кімната
*брондзовий - коричневий

Губа*

Губа*

Би'сте знали, люде, жи я навит у тюрмі сидів'єм. Двайціт дві доби, курва. Але у войсковій.

Після учєбки з чоткім натяком на Афган, як не дивно, там я не трафив. А заслали ня служити троха ближче до хати і цілком в другий бік від тої сраної війни, в СГВ*. Було то в Польщі, якщо хто незнає.

Совєцкє войско за кордоном, то був такий си страх на врублі* і становив неабияку загрозу всьому НАТУ. А все тому, шо служба тут була фист остра і кажен день полєгала в тім, би шось спиздити у ближнього свого. Бо завше шось комусь бракувало.

Уявіт си полк, півтори тищі людий, а з них девітсот узбеків, люде. Таке враження, шо ти не в совєцкій армії, а десь, курва, в Бухарі. Ту було всьо, як має бути. Насвай, анаша, тюбєтєйкі і п'яні рускі командіри. А узбеки крали всьо, шо мож і у всіх підряд, крім вірмен, азерів і чеченів.

А все тому, шо вірмени були заняті іншим ділом. Вни систематично товкли собі пащі і випускали бебихи* єден другому на спортивнім майданчику. То було фист цікаве і пізнавальне дійство. Особливо, якшо на то сі дивити з вікна своєї касарні*. Курва, як в Колізею.

А чечени були зайняті іншим, не менш благородним ділом. Всі вни служили в роті матеріяльного забезпечення на бендзовозах. І пиздили паливо в совєцкій армії, би продати го польскім селянам, бо ті не мали де більше тото пальне взєти. Но і було всім люкс. Акурат совок і так вже ледь хекав, змордований гонкою озброєнь, а мужні кавказькі хлопаки аж ніяк не давали му перевести то диханє. Крадіжки, люде, то була така си міжнаціональна забава.

Єдного разу прийшла черга і до мого підрозділу. І чудової морозної ночи, під час мого чергування, зникло двайціть пар самих справжніх кірзаків* разом з тижневими партянками.

Нарано мені настав повний піздєц, бо прийшов капітан Фісан з Василькова і радісно заявив шось типу того:

- Куба, файний ти хлоп, але даю ті добу, би назавтра всі чоботи були на місци. Поняв?!

- Єсть,- відповів я і пішов думати.

Тої ночи ми з Ігорком зи Самбора ґвізнули* сорок пар чобіт, але без смердєчих узбецкіх онуч. Бо мій ніс, хоч і довгий як шланг протівоґаза, всьо їдно не витримав би їх аромату. Тої ж ночи чоботи були доставлені в підрозділ, посортовані по розмірам і роздані недавнім репресованим з боку братів-узбеків.

А вранці, люде, ставсі алярм*. Все докола вило, кричало і фист сі матюкало. Врешті наш полк, піднятий по тривозі, построїли на пляцу. А трєвоґа у войску, люде, то є ще той івент. І все було би люкс, якби не сорок узбеків в самих партянках на замерзлім асфальті. Зовсім без чобіт. Командир полка Рвачьов якось відмовивсі видіти в них воїнів і страшенно від того сі вкурвив. Фісан тиж їх зауважив і остро сі подивив на мене. Потім був шкандаль і полкові розборкі в штабі. А після того капітан построїв наш підрозділ і оголосив:

- Кутовий!

- Я,- сказав я.

- Галовка атхуЯ,- лупанув він вічним армійським жартом,- троє сутак арєстаблятьнах!

- Єсть троє сутак арєстаблять, таваріщь капітаннах,- відповів я і пішов збиратисі на губу...

....На дивізійній "губі" було тепло, але штиняло фист. І тому губарів построїли в кілька рядів, видали ОЗК* з зеленої ґуми і повели чистити дивізійний виходок*. Ясний ґвінт, шо робити такі речі я сі відмовив, бо якось то гет не пасувало до мого інтеліґєнтного іміджу дєдушкі*. Хто то видів, би провдивий воїн драяв гівно сорокарічної давности на глибині три метри нижче ватерлінії? У відказ пішли ше пару сержантів і єден прапорщик.

Тодий начальнік "губи" знов построїв всіх невдоволених цією чудовою пропозицією і сказав:

- Хто умєєт пісать, вийті із строя?

"Губарі" зробили крок вперед, бо писати, на диво, вміли всі. Тоді він уточнив:

- Плакатним шріфтом, ізвращєнциблять!

Кількість бажаючих відразу зменшилась до мінімуму. Тобто лишивсі я сам. Старлєй* радісно мене спитав:

- Скока суток?

- Три,- відповів я.

- Мало,- начгуби пошкрібавсі у фуражку і додав,- хуйня, чьота прідумаєм.

Мушу вам повісти, люде, шо різноманітних плакатів, совєцкіх гасел та іншої мальованої продукції тут була безмежна кількість. Тому вимальовувалась перспектива лишитисі в теплім місци до самого дємбєля. Шо аніраз не суперечило моїм планам.

Інші збуї* пішли косити бадилє*, а я сі взєв до роботи. День в день я малював, переписував, клеїв. Але кажного третого ранку сидів'єм, як на голках. Бо тоді приходив Фісан і я, попереджений караульним, обливавсі водов, вискакував на пляц і, вже зопрілий, крокував стройовим, вбиваючи в брук всю свою злість на совєцку армію.

Капітан триндів з начальніком "губи", радів від побаченого і шкіривсі, немов єкась мантелепа в люстрі модного склепу*. А увидівши піт, шо стікав по моїй пащі зловтішно перепитував:

- Ну шо,Кутовий? Абразумілся? Гг!

- Ідіт впізду, таваріщь капітан,- відповідав я і отримував чергових три доби арешту, бо більше мені влупити мій капітан не міг, в зв'язку з тодішнім статутом покарань.

Нач гауптвахти був чоткий хлоп і тому, за мої намагання покращити "губний" інтер'єр, винагороджував мене, як міг. Печення, кава, бімбер* і нелегальні виїзди уазіком на діскатєку в польскє село. Звісно в "гражданці". Проходили дні, тижні. Я вже поволи зачєв звикати до файного життя. В мене була окрема камера, тепла, з постіллю і тілівізором. Все було люкс, люде, поки не прийшов Їгоров.

...Про него не можу вам нич доброго повісти, бо людину він нагадував лиш здалеку. Двометровий лось, тіко фист дурний, най ня вибачат брати мої менші. Цей новоспечений офіцер з перших днів служби пробував змусити беззаперечно сі слухати таких старих воїнів, як я. Но а ми, в свою чергу, всіляко цьому опирались.

Єдного разу він ходив по боксах* і збирав дані щодо потреб в паливо-мастильних матеріялах. Як істинний патріот і замстаршини, я всьо чесно му розповів:

- Антифриз - стопідисєть літрів. Жидкость тормозна - трийціть. Масло - штириста...

І додав'єм, для жарту:

- Кліренс* - двайціт три кіля*!,- но бо йолопів тре якось вчити.

Лійтєнант сприйняв всерйоз і все чотко записав. А потім з тим списком погнав в штаб. Зампотилу був трохи мудрішим за Їгорова і оголосив му "суткі арєстаблятьнах" акурат за той кліренс. Згідно свідчень штабних щурів, двайціть мінут під час і півгодини після, ані єден птах не міг пролетіти повз будівлю. Їгоров під час спітчу майора стрункою смерекою стояв поруч і не міг впасти в обморок лиш через туге і монолітне матюччя, шо стояло в повітрі. Після відбуття покарання, наш літьоха був фист зле налаштований стосовно мене. Але вже менше стартував до старих воїнів...

Так от. Би мене проконтролювати, на "губу" цей скурвисин прийшов, смакуючи радість від майбутньої помсти, за наказом капітана, але не на третий день, а знинацка. Караульні попередити ня не встигли і тому він застав мене сплячим в чистім ліжечку при ввімкненім телевізорі, бо малював я переважно вночи. Їгоров негайно доповів Фісанови. Того відразу трафив шляк і вкурвило на всю голову. Тому було вирішено терміново відтарабанити мене на полігон копати капоніри під БРДМ*.

Но і на тім голосно пукла* моя рожева мрія спокійно дємбєльнутись домів просто з теплої камери, такої рідної мені, гауптвахти. Файрант*

*губа - солдатське СІЗо, гауптвахта
*СГВ - сєвєрная ґрупа войск, контингент радянскіх військ в Польщі
*страх на врублі - опудало на городі
*бебихи - кишки
*касарня - взагалі то робочий гуртожиток, але тут, як казарма
*кірзак - кірзовий чобіт. Вдягався на ногу, обмотану партянкою (онучею)
*насвай - нібинаркотик у вигляді кульок, які пхают в писок, після чого в голові радісно сі паморочит.
*ґвізнули - вкрали
*алярм - тривога
*бештати - сварити
*ОЗК - общєвойсковой защітний комплєкт, хімзахист
*виходок - вуличний туалет з дірами для срання
*дєдушка - елітний жовнір, бо скоро йде на демобілізацію.
*старлєй - старший лєйтінант
*гражданка - цивільний одяг 
*бімбер - самогонка
*збуй - розбійник
*бадилє - бур'ян
*склеп - магазин
*бокси - гаражі для військової техніки
*Кліренс — віддаль від найнижчої точки авта до рівнє земли.
*кільо - кілограм
*БРДМ - войскове авто середної величини.
*пукла - луснула
*файрант - кінець

ПАРТилерія

Біда, люде! Тєжка дума ня гризе. Серце моє сі крає від усвідомлення неминучого.

Прийшов'єм нинька з роботи, люде, подививсі на свій садок вишневий коло хатиі виджу, шо по всьому садови і докола него розвішані плякати з риклямов нового курсу, котрий великими літерами повідає нам куда цілювати корів в наступнім році. З динаміків файно чути, як хрущі над вишнями гудуть.

І цей звук, люде, нагадує ми звук турбіни лоукоста, котрий, згідно риклями іншої партії, стартане в недалекому майбутньому з кажного сільского футбольного поля. А вдалині, ген-ген, за оборов плугатарі з плугами йдуть.

Тіри, набиті гумовими капцями з імням партбосса на підошві, їздєт селом. І роздают то всьо добро селянам, в якости остатньої надії людства на порєтунок. Політологи, чоткі, як стрибок з вікна під час обшуку, з-під кажного корча повідают нам про світле і свєте. Поряд з робітниками співають, ідучи дівчата. Одні у футболках з партійним лого, другі - без, але з вогнеметними поглядами провдивих партійок. А матері вечерять ждуть, увімкнувши старовинні жарівки, котрі весело мруґают всім докола, гаслами партій запрошуючи на посиденьки.

І ось сема година пополудни. Вся сем'я вечеря коло хати, дивлячись кіно, шо бескоштовно привіз їй мєстний обранець. Бо, як повіла єдна депутатка: “...кіно завдяки цій партії безкоштовне а діткам все рівно до реклами. по-третє зроби ТИ хоч щось, крім дурнуватих слів…” Але матуні робити “хоч щось” зовсім сі не хтіло і тому вона з сумом спостерігала, як вечірня зіронька встає.

Вожді з усіх прасок та вогнегасників надалі віщали, шо то всьо сі стало завдяки їм і їх партії. На плякаті, розміром з добру стайню, єден хлоп читає книжки, лежачи у ванні, другий жере бульбу фрі на заправці. Монітори миготят картинками з квіткових фестивалів та з, терміново започаткованих, футбольних кубків імені себе.

І тут зненацька дочка вечерять подає, гречані катлєти та млинці, та карасів, фаршированих гречков. Но а мати, як мати. А мати хоче научати: не бийтесі, не матюкайтесі, не слухайте бздури, шо літают докола вас. Так соловейко не дає, бо нє і всьо! Тодий поклала мати коло хати подаровані мнячі і вдігнула си окуляри, шо спрезентував їй черговий кандидат кудась там. Та й лишила в спокої маленьких діточок своїх, вдягнутих у партійні атрибути. Сама заснула коло їх. І снитсі їй пересувний басейн повний гречки. А на його березі ірраціональні вегетаріанці з дармовою капустою в руках .

Аж раптом затихло все, тілько дівчата сі матюкают потихоньку. Та соловейко не затих, бо разом з PR-астами ріжних калібрів, голови ламає, як би то ШЕ ліпше риклямнути партєйку, котра касанула їм таку файну купку гроший. Задоволені сидят. Але ту ррраз і капєц яка вбивча звістка!

Єдна файна кубіта, люде, взєла і перерахувала 10 патиків* омериканскіх гроший на благоустрій школи, в котрій колись сі вчіла. І ніхто, люде, навит незнає в котрій вна партії…

Чи то не жах? То психологічна травма на все їхнє ПІАРастичне життє, люде!

І після того всього учоні люде кажут нам, жи паміть люцка немає меж? Але то не є правдов. Бо за кажним разом наш нарід робит то саме - обирає ті самі граблі. Радісно скаче на них, а ті, відповідно, товчут людьом по чолі і до влади приходєт саме ті, котрі потім ними крутят, як особа ромскої національности сонцем. Тобто, як си хочут.

Завше Ваш, Яків Кутовий.

*патик - тищча