Памітник снігови

Я, люде, маю таку вар’ятску натуру, шо завше ми сі хоче шось файного зробити, жеби всім нараз стало легше жити.

О! Кажен день і шохвилини мислю про то. А недавно був’єм в Лємберґу і видів тамка хлопа, помальованого на брондзово, шо виглєдає як правдивий памітник. Навит зблизька не відрізниш. Но, може, як го копнеш, то він сі зашевелит. Всі з ним знимки роблят за гроші. То помислив’єм, шо на тім мож фист як заробити. То, значи, не я, а бюджет міста збагативсі б, люде! Бо всі ми знаєм як наш нарід любе ріжні памітники, монументи і особливо бюсти! Але то коштує шалену касу, нє? А по всій Неньці їх є ціла купа, люде, ріжного ґатунку. Є крупнокаліберні, є мацюпусенькі.

А ше є просто фундаменти під них. Захтілосі колись людьом поставити скульптуру якогось видатного діяча, та й зачєли на то всім селом збирати. І неважливо, шо той митець при життю навит не знав про існування тої місцини, в котрім хочут поставити його бетонну аватарку. То ніц, головне аби був. Но а гроший вистачило тіко на сам постамент. І тому вже кільканайціть років стоїт Памітник Снігови зимов і Пилюці влітку.

А тепер дивітсі такво, люде. Надходе, приміром, День нафтовика. Беремо хлопа, надягаєм му каску на голову і кірзакі на ноги. В руки даємо руру бурильну. Но і ше ключ гайковий на шістдесіть штири, би го здалеку було видно. І всьо. Готовий памітник. Малюєм того хлопа сєрєбрянков* і даєм му пару копійок, би тверезий став на тім постаменті. Принаймні зо дві години. Поки всі голови, їх заступи* і ксьондзи не відмовлят кАзанє*.

Бо шо роблят наші владоможці, як якєсь свєто? Вірно! Йдут до п’єдесталу, шось кажут, квіти кладут і знимки роблят. І плюсик в свою чиновницку карму за кажним разом домальовуют.

А як вже дифіляда сі скінчила, хлоп спокійно може йти і пити свою сотку-другу за чесно відстояні гроші. То навит мож зробити в почесно-примусовім порєдку, люде. Кажен начяльнік на фірмі має такого передовика.

Та ідея є файна тим, шо меморіали тоті можут бути кажного разу інші. А постамент мож в оренду здавати. Погодинно чи навит поденно. Знаю, люде, єдного дипутата міськради, котрий, певне, фист хтів би поставити памітник польскім бляхам.

Або мож, наприклад, зробити памітник загиблих у боротьбі з магнітними бурями. Зи снігу. У вигляді голови головного лікарє. І най стоїт зо два дни. Але то хіба зимов мож, люде.

На Восьме Марца тиж ліпше якогось хлопа в кубіту передіти. Най постоїт троха, нич му не бде. А жінкам приємно. І льодяні скульптури мож робити. Приходе собі мєстний олігарх, каже:

- Хочу постояти стілько-то чєсу там чи там!

Касир сі дивит на його мешти - брудні чи нє, і відповідає:

- Без питань. Платіт в касу міськради за кажен день стояння вашого двійника висотов у три людских зрости!

І всі ся тішут. І сам меценат, і бюджет міста. А коли нема бажаючих, то най там буде, приміром, монумент Диванній сотні. Така велика канапа. Кажен може си полежєти з новтбуком в єдній руці і плякатом в другій. І напис: “ВЛАДА! ЗРАДА! ГЕТ УСІХ!”.

Або зробити там обеліск домашнім капцям. Бо вони в багатьох вічні, як королєва Єлізавєта…

Коротше. люде, купа всякого мож придумати!..

Так я си подумав, шо коли Поплавскій - ректор вишу, а Данилко - член журі пісенного конкурсу, то чим я, люде, не генератор бізнес-ідей, га?

Майтесі файно! Завше про Вас мислячий, Яків Кутовий.

*заступ - заступник

*кАзанє - промова на Службі Божій

*сєрєбрянка - така си фарба на основі алюміньового порошку