Моя сибірска цьоці !

Ідіопутати, цирква та диклярациї.

Всьо, шо не робит наша мєстна влада, мині сі подобає фист ! Бігме, люде ! Я вам повім, жи маю бизвізовий рижим у любу міську раду. Бо на мені написано : - Пустіт го, курва, бо то є ВАР’ЯТ акредитований ! Ото сі дивіт тутво. Акурат тої осені зачєв сі рух з прокладанньом рур по всіх містах, чи то Оровоград, чи Рурослав, чи передмістє Млинок... Бо то є найліпшіша пора року для того. Листє паде з дирев, а разом з ним гроші на бюджит. Но то тре їх утилізовати, нє ? Шо бдут лежєли під ногами, га ? На базари аншлах, бо болото по єйці, всі ґумакі розкупіли. Икскаватори риют, самоскіди шутир-пісок возєт, курва, робітникі докола тотих фос вже АЖ з півдесєтої рана дискутуют. Фрайда, люде ! Всі ся тішат, як діти на бомбкі з хоїнкі*. Асвальт, кажут, зимов бдут клали, після третого снігу.     А нидалеко від Млинок, чув'єм, жи медикі цілими тижнєми за мером разом з заступниками, бігают по ратуші і поза нев. Кажут, жи хочут їх полікувати, але ті аніраз не дают сі злАпати. Бо вни тиж мидичну освіту мают...      Чули'сте, жи в Рурославі хочут стару  копальню з озикіритом відновіти ? Ото би було ЛЮКС ! Копальня ніґди би ни була порожня, завше мож там когось вкінути або замкнути на якійсь чєс. Дипутата якогось, наприклад, чи навит головного лікарє, а, як тре бде, то й мера. Озокірит - то такій віск земляний, так го називали наші бабці. Мож той віск пенсийонирам давати, в якости квитка для пільгового проїзду. Бо то є фист помічна супстанция ! Зо всіма хоробами дає раду, крім тріпира. Заходе си старушек до парашуткі, а шофир не хоче го задурно везти, то він му тим горєчим озокіритом рррраз, курва, голову помастив і всьо, хлоп зразу стає ввічлим і розумним в міру.       Але разом з тим всім, зачинає відбивати мозок у деяких обранців народОвих просто в міській раді і вни рєзко зачинают сі бояти тіліфонів, відиокамир і всього, шо знимкує. І верешчєт в мобілку:  - Халльо ! Поліция ? Рєтуйте, мине знимкуют, а я навит сі не чесав після вчорайшої п'янкі. ! Є в нас єден такий ідіопутат нерозмитниний, Ітьон го кличут, бо він бизробітній. То йому першому тре профілактику озикіритом пройти, може сі навчит читати, курва ! Бо то є Олень тривимірний, котрий про то, навит ся НЕ здогадує, люде ! Би'сте знали !    В Калійнику, шо коло Дрогобичє, маскалота хтіла посвєтити циркву імині кирила, а люде ни дали. Тодий тоті засранці зачєли писати в органи всякі паскуцтва на активістів. Поліміліция зразу зачєла працювати на повну мошчьность. Посидєт си у фистбуку, почитают дописи деякіх журналістів, потомка дзвонєт до них і кажут : - Фсьо, курва, вас промоніторино, вам капздиц ! Йдіт здаватись в найблишчий постерунок поліміліциї. Слітчий Вася.        Купа чудес сі діє докола, люде. Тре хібано сі роздивіти і увидиш, жи не є так зле. Дотипер я виджу, шо любов до Ненькі вимірюєсі тонами вапна на бардюрах. То може тре зачєти любити її провдиво, нє, люде ? Як то сі говоре : замахнувсі - бий ! Сказов - зроби ! Но то до роботи ! Най тоті всі глисти нездалі знают, жи ми їх маїм на воку, курва, най сі не розслабляют, нє !  А я наразі всім дєкую, бо йду повтироти шмарклі з колін, а ви, люде, би'сте не хоріли ніґди, бо скоро буде нове шову ! ))) А про илєктронне дикляруванє мєстних чінуш вам ніц ни повім, бо ни найшов'єм там нич цікавого. Ані мошчєй, ані жадного харлєй-девітсона, навит нешчасного фабержованого єйця нима. Но бо єдні чінуші навит не знают кіко коштує "нива", котру вни колись купіли, а єнчі купуют си помешканє в Сокільникох за піцот тисіч, при зарплаті в п'єть. То про які єйці з ними дискутувати, га ? Але ви, люде, читайте їхні диклярациї на ніч, би знати про кого снити. Завше ваш, Яків Кутовий. *...а бомбкі з хоїнкі, то іграшки на ялинці ;)

НАБУк, Йурист і Зотчій Змій.

Десь в світі жив си  ґлувний Архітект, котрий вдень споко ходив си по місті, а вночи фист сі бояв спацерувати по нім. Бо то було небизпечно. Кажної ночи цуда-дива ся діяли. Нарід прозвав той цуд - Зотчій Змій. Раз си ґараж постав там, де нимож ані раз. Другої ночи посерид центру халупа сі появила, шо ніде ся не впісує, в жадні пійзажі. На трету ніч шчез дитєчий майданчік, а на його місци з'явивсі супирмаркіт... І ніхто ту холєрну францу піймати ни може, курва ! А на рано люди шаленіют від того всього, ходят злі, як начяльнік Жеку, за тим Архітектом по місті, а той рукі заламує з горя, від людий теодолітом сі відбиває і репетує до Зотчього: - Шо ж ти робиш, зволодж нічна ? На шо ти наше місто перитворюєш, францо ти нерозмитнена ? Та й пробує прєтати місто від нічних ниподопств. Але нич в него не виходе, бо як то прибереш, як вно має штири п'єнтра догори, курва, та й три додолу ? Та й жити тиж сі хоче. Файно жити ! Тодий іде Архітект до мера і зачинає сі жаліти на життє. А той го посилає до правників. Каже, вни ті поможут, йди до них. Але тоті тиж хочут смачно їсти і типло спати. Але так сі стало, жи найшовсі серид тих правників порєдний Йурист, биз жадного досвіду, та й сі погодив вночи по місті полазити, би піймати тоту гадру францувату. Бо був в него чорівний Врубель (то такій горобець чудесний, як золота рибка), шо любі захцянки виконує. Дочикавсі він ночи, взєв Врублє зи собов, ватман з лязерним флямастром, ходе по місті, пильнує. Риклями секонхендів зловішче мруґают на них, льомбард сі шкірит биззубов пашчов, аптека своїм зиленим світлом все докола на тріллєр перитворює. Вітер гербарійом мете по діравім асвальті, денеде рури з фос виглідают і підло сі сміют гієнов африкансков. Дивлятсі вни - сидєт в колі прастітуткі татуїровані, жовніри самозаборони з панками пісні з матюками співают. Троха далі бомжі їдєт кобасу з опаришами, шо з китайскій часник розміром. Страх і гидота докола. Бррр та й годі. А ту раз, виринає з того тлуму Зотчій Змій і каже : - Здóрів ! Шо робиш ту, га ? - Та нич, так си хожу. - А дай ми свій ватман, я шось ті накрислю. Той дав, а Зотчій, раз, і п'єть тисіч намадзьґав. А Врубель сі подивив на то і питає : - Шо то ? - Та нич ! Так, курва,  цифри малюю, - каже Змій, - і на дисєтку віправив. Подививсі горобець на ню та й каже : - Ти, Зотчій, невірно сотку малюєш, курва ! В школі сі не вчив, га ? Ну той пойняв, рррраз і сто тисіч нашкробав ! Подививсі наш Йурист на папір, потім на Врубля і так му сі сподобало то число на ватмані та й каже :  - Чуїш, Зотчій, ну то довай стотишчів, а я тобі за то Врублика, як не хоч би люде зробили з тебе і Архітекта бубин ? Взєв Змій горобцє під паху, викігнув сто патиків, завинув у ватман і віддав Йуристу : - А типерка давай краба, п'єтку, файва, чи як то у вас сі називає і лишимсі кажин при добрім ґєшефті, нє ? Типерка мож робіти шо хоч, нє, Врублику ?    .... Але тут знинацка з тополі, яаааааак впаде Івасик Телесик з НАБУком за спинов, перистрілєв всіх сонними кулєми, поскладов їх в рєдок на штрафплошчадці і яааак заверешчит на всеньке місто : – Зрадникі ви, курва, і на ніц ни заслуговуєте, бо найдорожче в світі, то шчиро служіти свойому народови !!!             Отож, люде, наберайтисі тирпіннє і з нетирпіннєм чикайте, курва, коли врешті прийде досвід, котрий набуваїш биз досвіду ! Завше ваш, Яків Кутовий.

Цап, курка, ЖиКиГи.

   Жив си в місті олігорх, котрого звали Горилджедайос, а в него був цап чорно-рудий на імє Риськоліян. Фист го любив він. Ну і єдного разу хлоп захтів му віддячити, бо цап добре му служив.
Попхнув він до голови міста та й му каже :
– Чуїш, я хочу свого цапа виріжнити, бо фист файний він мині колєґа. Постав го своїм замом по ЖеКиГи.
А голова міста му на то :
– Ти шо, Горилджедайос, цілком звар'ював, курва ?,– цапа
на зама ? Ти шо, хоч би люди мине за єйці підвісили, га ?
Але Горилджедайос нич – ходе си по чотиристаквадратовомитровій мерскій хаті та й далі тре до него :
     – Хлопе, в тебе банєк на шиї не пустий, та й мій не порожний, зробити мож, шо хоч, маю каси купа, бде мій цап замом !!!
І міх з грошима на стіл - ЛУПС ! Голова, як ті гроші увидів, слюні, як шнурівкі враз му відвисли, рукі сі трєсут, і ше го золота хороба розібрала. Взєв він ті "папери" і каже олігорху :
      - Взьми го хоч поголи та напарфум, курва, та й навчи робіти круглі вочи і на задніх лабах ходити. Тодий прийдеш до мене на кастінг.
   Пішов си Горилджедайос до хати, зробив всьо, як той повів, та й за штири дни приводит. Поставили цапа на посаду, всі ся тішат, і мер і той багатій. Лиш люди шось підозріло сі дивлєт на того зама. Та й наклоцали илєктроного листа до области : так і так, в нас тутка цапа замом мера по ЖиКиГи поставили. Робіт шось, бо мер нич не робит, навит за свої єйці вже сі не боїт, курва !На то з области раз і прийшла відповідь : їде до вас головний правник та й бде сі розбирати шо до чого. Голова, як про то вчув, затрєс сі, як остатня тварь з чирвоної книги, та й поскаков до Горилджедайоса :   
    - Шо ми типерка робити, я сі бóю, курва, бо мине точно зара підвісят !
     - Не бійси, холєрнику, нич ті не бде. Все поклєю-порішаю ! Взєв зи собов курку, сів з нев на чартир та й полЕтів до головного правника на здибанку. Стрілисі вни на півдорозі, в єдній престіжовій реставрації. Заходе олігорх з курков під пахов, сідає за стіл до правника та й каже :      - Чуїш, хлопе, зроби мою коліжанку курку сикретарков, га ?
Той, як учув, як зачєло ним тіпати-метати по мармуровій підлозі та й по виниціянскій штукатурці та й поміж столи сиредньовічні, ковані...
       - Ти шо, кутасе, вкінець обнаглів, га !!!???
А той так споко два міха каси на стіл - ЛУПС ! Но і знов, слюні, трєсучка, хороба... Врешті поставив свою печєтку правник і стала курка сикретарков. Ходе си за правником по ріжних здибанках, зерно си клює та й сре де попало.
   А за якийсь чєс дзвонят правнику, шо тре до того міста їхати. Приїжжєє, а тамка виличизна купа людий з плякатами і патиками, котрих фист як вкурвило, шо зам голови міста по ЖиКиГи в них цап. Вже помалу зачєли вни голову за єйці вішати... Як увидів то всьо правник, налив си стопідисєть Хенессі Б'юті, війшов на трибуну і сказов до людий :
- Людееееее ! Шо я можу вам порадити, людееее !!!???
Та нич вам не пораджу, курва, як в мене самого
сикретарков - КУРКА !

Завше ваш, Яків Кутовий.

Твоє Радийо.

Жовті сни мі ся снили в той теплий жовтневий ранок. Лежу си в хаті, писок ся дре в усміху, не спішу ніде. Кавовий ранок ше спиреду, а ту, курва, гримот в двирі, ніби концирт ЕйСіДіСі на сушідній оборі. А я шо ? Як правдивий рокір-миталіст, я можу спати навит під роботу пирфоратора з болгарков в квадраті ! А ту, холєра ясна, мусів сі обудити. Отвираю двері, заходе син невісткі мого шваґра по дідовій лінії, Олько Третий (Зеньо з Попелів його тато, мусите го знати) і каже : 
- Стрику, я на радию був !!! На Твому!!! 
А я му : 
- Шо ти ми баєруїш, курва ? Ти в люстро коли сі дивив, га ? Хто тибе з таков пашчов на радийо пустит, тилипню ? 
Але той ся божит, клєнесі на Урицкі Скелі, жи то чиста провда. Ну, то,- кажу му, - повідай, хлопе ! Но і той зачєв... 
"... Їду си Дрогобичом, роззираюсі по кубітах, шо ше не поховали мініюпкі. Ввімкнув радейко, слухаю файну музичку, і тутка чую, шо вно ми каже : 
- Привіт всім ! Я є Єва Райська, передаю вітанє найліпшішому хлопови в світі, Якову Кутовому, - і музон файнючий яааак заліпачит. 
Я мало'м руля не лиґнув, курва ! Ото славний в мене стрико, навит на радію про него знают. О ! Але якось ся втримав, лупнув по коробці та й пхну далі, сі див'ю, вулицє Січовіх Стрільцив сімнайціть і напис - Твоє Радіо. Перше си подумав, шо то в мозґах навіґатор глючит. Але нє... Ну, думаю, то є знак Божий, тре йти сі подивіти. Заходжу, курна, в ґумаках на босака, а тамка шкляна клітка, а за шклом - ВОНААААА !!! Вочи вЕликі, шо океанскій світанок, брови, як обійми, бузя ангельска... і так легко мАхає мені крильцем... Єзу Христе, мій коханий, я аж головов до двирей сі лУпнув від того шчістє, шо'м увідів ! 
Каже та мала до мене: 
- Привіт, я ЄВА ! 
А я си мислю - може збрихати, шо я - АДАСЬ ? Але нє, я хлоп простий, як рура з бурової, то кажу : 
- А я, прошпані, Олько Третий ! Куба Кутовий, то мій стрико ! 
Як вна сі втішила, ви би знали. Каже, я го знаю, він маршручік газєлі, шо на Бухів їздит ! Ну то я зразу радісно полЕтів по чвиртку, ябка і канапкі. Сидимо си, пиємо... Евка захмиліла троха, та й давай замість Viktor Vynnyk про компроміс в прємім ефірі співати. Ледво'м той мікрОфон в неї видер, така вона моцна дівка ! А тодий поґласкав її по тотій голівці чарівній, вона й задрімала. О, а я тодий мікрОфон в рукі і давай транслірувати про два кОльори в онлайні..." 
- Так, курва !!! - кажу я Олькови, - доста, телепню ! Бо вже і так набрихав'єс, як комірник поліцаю... 
Віпровадив я го за двері, сів си та й думаю про життє, люде, шо вно фист якє дилікатне і ані раз ни передбачоване ! Памітайте, мої дроґі, про то при кажнім вдиху ! Бо, типерка, після того всього, в мене виникло питанє : повічте ми, люде, шо робити, як до тебе у фистбуку в друзі зачєли дохтори пачками ся долучати, га ? Маститисі глинов і повзти в сторону цвинтара ? Чи, навпаки, сі тішити, шо став темов чиєїсь дисиртації ? То мо' Олько не брихав ? 
Завше ваш, Яків Кутовий. 
PeSe. А, і ше нагадую - завше кажіт до мене ТИ, бо ся чую, курва, спадшчинов Юнеско, коли до мене ВИкают.

Як виник Віктор Винник.

Розкажу вам троха про їдного мого знаного зимляка. От ви знаїте звідкі виник Viktor Vynnyk ? Я вам повім. То такій хлоп, шо сі вродив у селі Зможе, Сколівского рийону у далекім сімдисєть пітсотім році до нашої ери, а ше він фист файно співає, хоч і периїхав у Оровоград. Як і всім порєдним хлопакам тоді, йому в дитинстві тиж дуже сі хтіло навчитисі грати на ґітарі. Но то він зачєв з того, жи накєгнув в хаті шнУркі і тихонько си бренькав втіхаря, покі тато сі не перечепив і не відпичєтав на Вітьоновій дупі пару звьозд солдацкого паса. Гроший на ґітару тодий було брак і тому наш майбутній музик зачєв відбирати у піонирів папери, шо ті несли до школи, здавав їх, а гроші відкладов у церамічнім коті, шо му цьотка ґвізнула з Бориславского фарфорового заводу. В старших клясах забиров у комсомольців миталолом, носив го на чермет, а гроші складав до купи, би купити струни до майбутнього Ґіпсона чи Фендера. Та все ж таки пиршу ґітару привіз му з траси стрико, котрий у поляків вимінєв її на девіть кіля кип’ятильників і одинайціть балонних ключів. А ше мешти на карбонових обцасах і джінси варьонкі, в яких він вперше вийшов на велику сцену. Після школи Вітьон всюда ходив з ґітаров і відпустив си бороду, але мусів ї збрити, бо всі на него казали : - О ! Двітсі, курва, ЗіЗітоп пішов ! Потомка створив поп-рок-йо-гурт, котрий назвав МерИ, але ніхто з учасників так і не став головов жадного міста, а тому довелосі помінєти остатню літеру на “і”. Отодий сі зачєло провдиве гастрольне життє Неньков. Як ту ни було концертів, то Винник підмінєв Павла Стенлі з гамириканської групи “Цьом” під час запою янкеса. А ше ґітарист рок-групи “Веселка” Ришєк Блекмор, котрого ми знаєм ше з тих часів, коли райдуга була просто набором кольОрів, а не прапором гамасєків, тиж завше просив Вітьона чєс від чєсу пограти на концертах, особливо пітнайцітого квітнє, бо штирнайцітого в Ришєка днівка... Винник фист як любит всякі лайфхакі. В юности, на паску і не тіко, любив Вітьон си пострілєти з карбіду коло міліційного постерунку. І типерка мєнти ніґди не б’ют брава в него на конциртах, тим самим мстючи Вітьону за кривду, завдану тодий. Якшо в його брамі не робила вінда, він мастив шміром перила з пиршого по див’єтий повирх в під’їзді начєльника ЖЕКу. А коли низабутні монголи сняцця му по ночах, тодий він постит їх у своїм листку на фистбуці. Ну а типерка, у свої двісті трийціть девіт років, Вітьон, як провдива звізда, має купу двійників, котрі за него бухають, дают концерти, грают кубіт і пишут нові пісні... А сам сидит си вдома і сі дивит на ті всі ниподобства, шо ся діют докола него. Вітьку, повіч нам, жи то ни так ?) Завше ваш, Яків Кутовий.

Ґласнасть у войску.

Колись я служив в совєцкім войску. Низнаю чого, але мине там взєли биз проблєм. Певне було брак вар'ятів на той чєс, курва. 
О ! Якось, перед провірков зі штабу, назначів мине комбат головним ридактором стінгазети і казов малювати тіко провду, бо в нас, курва, гласнасть, дємакратія і всякє такє. А я шо ? Сказали - то роб'ю. Малювати я ни вмів, але Пузирь, внєштатний писар батареї, колись ходив у художню школу і за п'єть пачок "Ахотнічьїх" рєзко згадов свої здібности. ("Ахотнічьї" - то такі моцні дзиґари, їх ше "смерть на болоті" називали...) 
І намадзьґав Пузирь всьо, як є. Повісили'змо тоті комікси, сидимо, чекаїм гінірала з комісійов. А то понЕділок, всьо, як завше, всі з бодуна : запухші воки та тримтєчі рукі в офіцирів, днівальний літає з ґрафіном води шопітнайціть мінут. Комбат на пузирьову бабранину навит сі не дивив, так му було зле. Десь коло одинайцітої - СМІРНА !, заходе гінірал весь в дубових листях на фуражці, подививсі докола, всьо чисто-стирильно, все му сі сподобало... Ну то вони в каптьорку до камбата, по стакану спіртяґі, потім ше по їдному. Через двері чути, як нашого капітана мало взувают, шо він пити ни вміє, бо на почєтку тижнє ледво сі соває, шо солдати мусят го водов відпоювати і всякє таке. Але так по-доброму, зі співчуттям батьківскім. О ! Посиділи вни троха, виходят, а тутка гінірал врешті уздрів наш настінний шидевр... І аж позелинів від злости ! Бо Пузирь акурат описав в малюнках провдивий шопонеділковий ранок нашої батареї : ...сино-чирвоні носи офіцерів, днівальний з графіном води, чвиртка спірту з кішени старшини Шишкіна і Свєтий Квашиний Вогирок посеред б'юрка в канцилярії... Но бо дємакратія, курва, гласнасть, пєрєстройка, шо сі камуфлювати, малюєм як є , нє ? Але замісто капітанскіх пагонів, Пузирь, скурвисин, намалював чогось гініральскі, йолоп ! 
Гінірал тодий, як гаркне : 
- Капітан, блядь !!!!!!!
- Я, таварішчь гєнєрал !
- Галовка ат магнітафона ! Іздівацца вздумал, троє сутак арєста, блядь ! 
- Єсть галовка, таварішчь ґєнєрал ! Тоїсть ЄСТЬ троє сутак арєста, блядь ! 
Скінчилосі то тим, жи Пузирю за то нич ни було, крім восьми шпіцаків з мойої сторони, комбат своє відсидів вдома, заливаючи пашчу зиленим змієм з гор'я. Мені капітан тиж вкраяв три доби "губи", але я відсидів двайціть дві, бо начальнік гауптвахти, як взнав за шо мине посадили, змусив всі заголовкі на гауптвахтенних плякатах поновити. Но бо дємакратія, ґласнасть... 

                                                    Завше ваш, Яків Кутовий.

Ксьондз, шофир, мецинат.

    Ниніка повім вам, люде, за їдного порєдного хлопа. Хулібєком го тато назвав, бо довго був на заробітках в сиредній азиї. А потомка там сидів в тюрмі за то, жи з кумису бімбер гнав і мєстних ним споював.
    О ! А бабцє в него була фист віруюча і навит за совєтів ходила до церкви. А той Хулік був страшним шибиником, курва ! По баюрах любив си поскакати, коту воко вібити, чи корові сідло причіпити, а перед доїннєм цебра подзюравити. То мусіла го тиж зи собов брати, би троха спокійнішим став. Єдного разу, влітку, став си хлопака
на службі і так му було нудно фист, але тутка прилЕтіла оса. І давай докола него лІтати, як попечена. То Хулік ї руков пєрдольнув, вна си впала на підлогу, а він тодий на ню капцьом - рррраз, і роздусив. Оса - в шмарклі, но а дітвак тодий яаааак заверишчит на всю церкву :
        - Бабцю, двисі, як я осу настрашив, вна аж сі всрала !!!
   Бабцє була розумнов кубітов і більше го зи собов ни брала. Підріс він, вивчивсі на шофира, став купу каси зароблєти, бо директора їдного заводу газоном возив тодий. Каністру-дві на день з баку ґвізне і вже є на якій шифєр до стайні і на дівкі тиж сі лишєло. Єдного разу в директора вмер колєґа і Хулік повіз го на парастас. Подивівси наш шофир на свєтого отцє, як той за годину чєсУ купу каси зароблєє, лишів директора в тім селі, а сам сів в ґазона тай погнав до бабці :
     - Бабка, - каже, - де мож на ксьондза сі вівчити ? Повідай !
    Та му оповіла шо до чого, ну та й вже переіминований на Хому Хулібек зачєв сі вчіти на духовника. Все ж лекше, аніж каністри з краденов биндзинов тєгати. Вивчивсі хлоп та й  дали го на багату парафію. Правив він вірним служби, але й про своє шоферскє корінє ни забував. Чєс від чєсу любив сі побавити в ноцних клюбах без кольораткі*. Но а добропорєдні парафіяни здали го до епископату в єднім моменті. Наклали на него кару, відбув він її, але фист сі обідив. І пєрдольнув цирковнов печєтков по столі
та й пішов у дипутати мєстні.
    Отодий сі зачєло життє. Помінєв наш Хома імє на більш пристойне, став Леонардом, як Давінчи. Всьо люкс сі складало, каса плила ріков, нич не тре було робіти, тисни на потрібний ґудзик і не смаруй си голову мудрими думками ! Нарішав наш Лєо купу справ, котрі простим людьом ни подобалисі анірас.
     Мав тодий він в хаті кота виличезного, єйці в него, величинов з капусту, голова лиса, як шкільний глобус, страшний збитошник був, всюда сі пхав. А тутка купів си Лєон песє модної раси. Тішив сі ним фист. А цуцик той, на радіст господарю, срав де хтів, навит на мармурові сходи, курва ! Єдного разу йшов си Лєон по тих сходах, а ту, курва, кіт під ноги, той на гівні сі послизнув... єднов ногов на песє став, аж в того бебихи повилазєли, а потомка і на кота впав свойов півторацинтнернов вагов. Нога зломлена, з кота - пляцок, песє за п'єть тисіч долярів - тиж не зовсім живе, траґедія, люде ! Отодий зачєвсі в него чорний пас в життю. Но бо наші люде добре вміют врочити, того від них не відбереш. Замисливсі Лео. Пойняв, жи тре життє мінєти докорінно, бо фертик* на ґоризонті сі засвітив. І надумав, жи тре врешті шось файне зробіти. Зібрав всю касу, яку мав, полічив ї, взєв дисєту частину  і на ню збудував фонтанну з кольоровими лямпками, музиков і голими кубітами з битону. Причипив вЕлику тАбличку зи своїм ім'ям і змусив всіх докола звиртатисі до него - ПАНЕ МЕЦЕНАСЕ, ЛЕВ ! І зачєв всім колєґам повідАти, як то файно ним бути, тим мецинатом, курва -
і модно, і пристижно, та й люде тя люблят... 
     А тоті таааак сі перийняли, жи тиж зачєли свою вкрадину дисятину у місто рідне вклодати...  Майданчікі дитєчі зачєли сі появляти за рахунок "порєдної пані з юстициї", літня плошчадка для таньців зроблена була "чорівними руками бувшого начєльніка міліциї", на кажнім кроці лавкі від "нивідомого мецината Владзя з Бані", сніданкі для биздомних від "доброго хлопа з Губич". А на цинтральній плошчі постала майже провдива вишка бурова, при помочи якої колись ропу добували і ... о цуд свєтий... жадної тАбличкі на ній нима і, певне, вже ніґди не бде. Вся сі світит, мруґає вогнями,
на ній ріжні картини всякі малярі виставлєют. Музика грає, туристи на тлі тої атракциї
сі знимкуют, дітиска докола бігают, пісні співают, таньці таньцюют. Гроші в буджит міста ріков пливут ! Весело, курва ! !Віросло то всьо фист рєзко, як каса в кішени хабарника !
І всюда тАбличкі, тАбличкі, тАбличкі...
   Но і я вам повім, жи люде довше жити стали, бігме. Особливо тоті, шо мецинати... Лікарям тиж менче роботи, так, бо здоровіші люде стали.
Отакво, люде ! І коби то була байка, а то є чисто провда !
Йду тиж си якусь тАбличку вирізб'ю, га ?
                                      Завше ваш, Яків Кутовий.

*кольоратка - римський ковнір у священників.
фертик - піздинц

Низалежність і димокрація

Шо то є такє, люде ? Перше - то коли маїш баранів, конє, корову, телє і пару морґів з бульбов. Жиєш в горбах і возишсі фіров. Маїш все в носі і срати хтів на вібори, дипутатів та єнчих шефів. Можеш кажному ТАК оповісти стежку до дупи, жи го шляк трафит на місци. Але, якшо то саме можиш сказати тіко сусідови і тестьовій, а жінці нє, то вже димокрація. Бо мож дістати пательньов у вухо. Або, як кажеш якомусь такому дипутатови, жи він вар'ят, злодій і збоченець, а у відповідь тіко дим, шмарклі, маханє пальцьом і штинь, тодий то вже акурат тото друге. А, вже як ти си купив ровер, то мусиш сі вітати з тим фацетом з базарУ, шо велозапчасті продає. А він, курва, першим заграв твою Криську трийціть п'єть літ тому... І шо ? А нич, нима на то ради ! Яка тодий, в сраку, низалежніст, га, як мусиш в него кулко купити ?
Або, як ти вже вісімнайціть раз був обранцем народовим і на віборах був готовий кажному виборцю льода зробити і в сраку цілювати, а типерка знов став дипутатом і ті дали троха покєрувати землев і попиредник в тебе тиж порєдний скурвисин, то шо ти зробиш в пиршу чиргу, га ? Вірно - даш земельку кубіті, шо файно рахувала в твоїй передвиборчій комісії, бо атошникам чи неповносправним не спішно, вни зачекают, а коло смітника ше купа земли. Ото є димокрація, чи низалежніст... від людей ? 
Треба тисічі тон сміттє пристроїти, чи рури з-під земли відобувати хоч ? Порішаєм ! Рішиннє по мініґєс протєгнути можим, ми всьо можим ! Завантажим пйоново виборців макаранами на повний зріст, а шо ? Поклєїти земельку в смачнім місци тиж можна за кавалок хліба, нє ? Як шчістє си не куп'ю - то хоч майткі з начьосом си спрезентую, нє ? Мож навит всю вулицю биз води лишіти, головне би в твоїй хаті була, нє ? Треба комусь ґаражізамість скверика чи дитєчого майданчіка, га ? На, маєте, курва, тіштесі ! Впарку сі всрати ? Прошу дуже, ми тутво ! А рибілітаційний цинтр то самі си збудуєте, нє ? Мидицину ушчільнити тре ? Прошу паньства, биз жадних проблєм і єнчих громацькіх слухань, курва ! А на холєру нам тоті процидури, га ? Каса, курва, наше фсьо ! А за рік люде сі подив'ят, хто воко положів натирапію і протизобну лікарню, нє ? Бо людиска такі, люде злопамітні, так ! 
А, і обовізково, як ти вчергове став дипутатом і про всьо знаєш до мілімитра, то завше тре полити гівном попередників, нє ? І нарід знов ті вірит, курва, а ти сі тішиш з тих вар'ятів ! Ото є низалежніст ! Бо нігди низалежуєсі гівно в єднім місци, так ? Десь спласло, в єнчім місци вилізло і си смердит поволи ! Як ти є шміром, то в шо сі не вдінь, ним сі лишиш, курва ! Чи вокуляри си натєгнеш, чи краватку, чи камуфляж. Як воно в окулярах і кєдах - не завше то значи, жи мудре і спортсмен. Як має кутас в споднях - теж не завше значи, жи то є хлоп !
Чи може все ж таки тово докола димокрація і низалежніст, га ? Бо мині сі здає, жи то ниподопство і свовілля ! Памітаймо, люде, про memento mori ! 
Завше ваш, Яків Кутовий.

Бог є, люде !

З Митром я сі стрів, як кажної п’єтниці, віпадково, за столічкєм у барі. Хлоп був фист смутний і схильний до оповідань за життє. Но то я му налєв стакан Ейсідісі з перцем, андрутами закусили’змо, потомка влупили по бокалу пітнайцітьпоп’єтій (1715), і розмова зачєла сі лєти тихонько, як бімбер вночи у дідовій спіжарці.

Проблєма Митрова була в тім, жи в него є коханка Любцє з Тустанович, читвертий розмір, а може навит з половинов, курва ! Дупа, як креденс , шчоки - чирвоні ружі, варґі, шо в негритоскі.... ех, бомба атомова, а не кубіта ! Але нич в него з нев сі не получає... Нє, ви си нич не помисліт, з кутасом в него все люкс, стирчит як піка волянска, але кажного разу шось му заважєє на Любцю вилізти. Позавчора, наприклад, всьо сі склало файно, сів наш Ромево до авта, вдарив по коробці і... не проїхав триста митрів, як пробив два кулка. Покі визвав колєґів, покі туда-сюда, дзвоне Любцє і каже, би він ніде не їхав, бо її чоловіка на кордоні з дзиґарами злапали і він раптово вернувсі домів. Курва, ну то ж тре би так сі стало, га ? Минулої весни, в травни, він знов не доїхав, бо вчитилька наймолодшого зателєфонувала, би татко прийшов і здоймив свого сина зі шкільного даху, бо той тамка покімонів шукав... Парканайціть років тому його дружині Муньці в самий відповідальний момент, коли Митро вже подер на Любці всі лахи, ростебнув бюстонош, тіко майткі сі лишіли... жінці тодийка захтіло сі квашиної капусти, про шо вна му повіла по тіліфону... А то були чєси, коли нокійов мож було конє забити ! І есемеска коштувала, як півлітри. Митро зомлів на три сикунди, бо в него на той чєс вже було шестеро дітий, потомка сі пошкрабав в лисину, вібачивсі і полЕтів на бАзар по капусту. А в літі, люде, яка капуста, до холєри ясної ? Та й ше богато такіх ситуацій було, жи в остатнім моменті всьо ся обертало аж ніяк НЕ на користь Митрового кутаса і Любціної пічки. А то будова в чехах му сі пригадала у виді гіморою, а то Любцина свикруха не хтіла сі вступати з хати, бо автобус до села їй втік з-під носа... А то люди дороги поперекривали, бо їм води сі захтіло строчно. Штири місіці було споко, а тодий, коли Митрови сєксу сі захтіло, вни повилазєли на дорогу... Раз лісовоз сі загорів посеред дороги, колись авто з рурами в сміттєвоза в’їхало перед самов Любцинов хатов так, шо не мож пройти, напарнік сі напив і калатав тодий Митро дві зміни підряд.... Рижа циганка Каська вісім разів переходила му дорогу з порожним цебром і з чорним котом на шнУрку... Поліміліція на роверах, дипутати голі і в пинсне, люстрація, трансрація, квашені ябка, горохова зупа.... Каже мені Митро: - Всьо, Куба, завязую, не бду навит про ню (то значи про Любцю), мислити ! На всьо воля Божа ! Дойшло до него, курва ! Аж на двайціт шестім році Митрово-Любциних випробувань допетрав наш вар’ят недалекий, жи то пан Бог му так підповідає, шо не мож жінці зраджувати. Бо вар’яти - то тиж наші ближні. Бог є, люде, так ! Завше ваш, Яків Кутовий.